Вірші ATO

«НАЙКРАЩИЙ ВIРШ ЩЕ ХОДИТЬ НА CВОБОДI…»

«НАЙКРАЩИЙ ВIРШ ЩЕ ХОДИТЬ НА CВОБОДI…»

Її величність Поезія відкриває світу нові імена. Поетесу Вікторію Бричкову-Абу Кадум, народжену в Україні, доля закинула в далеку Йорданію, де вона  стала, так би мовити, послом українського поетичного слова, культури, традицій рідного народу. В думках і віршах поетеса перелітним птахом летить до рідної домівки, щоб там набратися сил для виконання своєї благородної місії – творця! Особливо зворушливими стали її поетичні рядки в часи Майдану та подій на сході України

 МОВО МОЯ, МОВО
Мово моя, мово, мово колискова –
Тихий спів світанків, перший звук весни..
Це тихенька мами пісня колискова
Крізь космічні далі і солодкі сни…
Це дитяче перше найдорожче слово,
Що відлунням стало в неньчиних літах…
Це кохання перше й зустріч випадкова,
Це волошки сині в золотих житах…
Українське слово цілить, знахарує…
Мерехтить крізь темінь, долетить крізь дні…
Словом нашим рідним ми весь світ чаруєм
І знаходим стежки в душі мовчазні…
Слово українське – засіб чудодійний
Нам підставить лікоть у негоди час…
В серці рідна мова – ти не безнадійний,
В серці слово рідне – ти один із нас!
Українським словом засівати б ниви,
Хай зерном плодючим у ріллю ляга!
Щоб цвіли словами побажання теплі.
Щоб стелилась світом пісня дорога!
Українське серце всюди звеселяє –
Шепіт верболозів й пісня солов’я,
І в пониклі душі почуття вселяє
Моя рідна мова, сонячна моя!

***
Біда… Біда… Хто вискаже її?
Які слова потрібні підібрати?
Цієї ночі йшли важкі бої
І ранок рахував болючі втрати…
Боєць загинув — слухавка жива,
І мертву тишу рвуть рясні дзвіночки…
У ній дитячим голосом слова:
«Татусю, ми якраз йдемо в садочок…»
«Татусику, ось мама поруч йде…
Алло… Алло… » – у відповідь їй тиша…
Болюче це зізнання і тверде
Повідати дитині найскладніше…
Що скажеш їй? Що тата вже нема?
Що в небо полетів? А далі? Далі?
Що вже без тата ця мине зима?
Що тато – вже герой, дадуть медалі?..
Де набереш батьківського тепла,
Розрадиш як важку біду дитячу?..
А в тата мертвого сумна сльоза стекла,
Він, наче, за своїм дитятком плаче…

ПТАХОМ ПЕРЕЛІТНИМ
Птахом перелітним
Між зимою й літом
Не налітатись подумки ніяк…
Від пустель жагучих –
У карпатські кручі,
Від сухого вітру –
До осінніх мряк…
Птахом перелітним –
Смутком безпросвітним…
Все на дві планети…
Все – на два світи…
В чужині, буває, Сонце так палає,
Що тендітні крила може обпекти…
Птахом перелітним
З поглядом привітним,
Лиш у тих очах утоплені жалі…
Не кричить, не просить,
Всього ніби досить…
Не вистачає тільки рідної землі…

***
Куди від цих новин втекти-податься,
Бо знову горе йде до двох родин…
Іванові — навічно 19,
Євгенові — повік 21…
Заклякла молодість і пальчики схололі,
Відіграна сумна трагічна роль…
Безвусі хлопці, без дітей, без долі,
Лишилось їм лише звання – герой…
Де справедливість ділась в цьому світі,
Хто ниті доль впрягає в свій смичок?
Під кулями геройськи гинуть діти,
Яким своїх не знати діточок…
Не стишують ходи лячні обози,
У череві своєму смерть везуть…
У каші всіх новин від цеї — сльози,
У зведень фронтових солона суть…
Лиш міни рвуться й рвуть юначі мрії,
Рвуть плоть людську, вганя у вічні сни…
Від сяйва душ нам обрій зазоріє
Яскравим світлом мирної весни…

 

Powered by Ajaxy