Вірші ATO

«Найкращий вірш ще ходить на cвободі…»

«Найкращий вірш ще ходить на cвободі…»

Гібридна війна на сході держави розділила наше суспільство на тих, хто воює, тих, хто чекає, і тих, кому байдуже. Сьогодні для тих, хто на передовій мужньо дивиться в очі агресору, надважливо не лише мати підтримку рідних і близьких, а й відчувати, що їхня свята справа – захист Вітчизни – потрібна кожному українцю. Воїни радіють отриманим листам, дитячим малюнкам і оберегам. Їхньому героїзмові присвячено чимало фільмів, пісень і віршів! Та головне, що їхні серця зігріває віра в те, що їх чекають!!!

Я ХОЧУ БАЧИТИ СОНЦЕ…
Я хочу бачити сонце
і вірити в краще майбутнє…
Тримати комашку в долонці,
Вслухатися в щебіт пташок незабутній.
Відчути, як пахне поле:
колосся, волошки всюди…
Життя вирує довкола –
усміхнені, щирі люди.
Я хочу бачити хмарки,
що бавляться, наче діти:
то тінь на землі, то жарко…
Це те, чому варто радіти.
Сьогодні мені чотири…
Є в мене мама і татко.
Я маю достатньо віри,
Хоч зовні я ще дитятко.
Я вірю, що ворог відступить,
що врешті-решт зрозуміє…
І день без війни настане –
Вбивати – ніхто не посміє!

                                        Сніжана Божок

ПОВЕРТАЙСЯ, ТАТУСЮ, З ВІЙНИ, ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ!
Повертайся, татусю, з війни, повертайся живим!
Я не втомлюсь щодня виглядати тебе у віконце…
Хоч дорога лягла крізь біду, через сльози і дим,
У кінці всіх шляхів усміхнеться тобі твоє сонце…
Я за тебе молюсь, хоч молитва дитяча проста,
Хоч вона і навіяна – щирості їй не бракує…
Те, що серце підкаже – мої прошепочуть уста,
Поветрайся живим, рани разом твої залікуєм…
Біль душевний ми стерпим з тобою, навіщо ж сім’я?
Щоб страхіття не снились – я на ніч читатиму казку…
Кличу я, і матуся услід твоє вторить ім’я…
Повертайся, татусю, живим, повертайся, будь ласка!

                                             Вікторія Бричкова-Абу Кадум

 

ОЧІ СИНІ-СИНІ
Ось так прокинеться земля
Під лагідним промінням сонця,
Настане новий день добра,
Визирнуть люди у віконце:
І ніби тиша навкруги,
Не чути гуркіт канонади,
Лише брати – вже не брати,
Від них зруйновані фасади.
Наїлися до гіркоти,
Що очі нікуди вже діти…
Не тішить пізнєє «прости»…
Наше – ненародженії діти…
Чомусь так болісно звучать
Слова про качу на Тисині…
Повиростали і не сплять
Без батька очі сині-сині.
І досі мама та жива,
Що сина на війну не проводжала,
Бо не хотів він, щоб вона
Тоді про все зараннє знала.
Не спить вдова та впізнає
В своєму сині чоловіка,
То усміхнеться, то притисне
Своїм чолом торкнеться  повіка.
Живе та не згасає біль,
Нічого з пам’яті не стерти,
Летять роки, синочку, вір,
Ніколи Україні не померти!
Лише в свідомості звучать
Слова про качу на Тисині,
Повиростали і не сплять
Батьківські очі сині-сині…

                  Володимир Руденко

ЕКСПРЕС НА СХІД
Ось позаду перон і каштани,
Що схилились в молитвах услід.
І експрес мчить в обіймах туману,
Мов маскуючись, просто на схід.
Повз хатинки сліпі пролітає,
Мовчазні полустанки мина.
На кінцевій зупинці ж чекає
Пасажирів безжальна війна.
У вагонах тіснява та гомін,
І напруга стіною стоїть.
Всіх чомусь потягнуло на спомини.
Пригадалась зворушлива мить…
Розкладають воєнне спорядження,
Теплі ще пиріжки від дружини.
Хто з шпиталю, а хтось й у відрядження.
Нерви – ніби затвора пружина…
Провідник всі табу враз знімає
Та будь-де дозволяє курити –
Їм все можна, ніч швидко минає…
А там снайпер на спалах звик бити.
Хай духмяним димком затягнуться,
Знімуть смуток, а  в когось і стрес.
Хай, вони знову потім зберуться
На цей самий зворотний експрес.
Сунуть назустріч терикони,
Потяг, ніби втіка від погоні.
Порожніють із часом вагони –
Бо бійці зійшли на перегоні.
А над потягом кружля лелека
Та  надривно у небі курличе.
Навіть чують матері здалека:
Птах у бою полеглих з неба кличе.
Згадує про батька, брата, сина –
Боронили  дім вони від бід.
До Карпат туга з Донбасу плине.
Тільки знов експрес летить на схід…

Олександр Бондаренко

 

 

 

Powered by Ajaxy