Вірші ATO

«Найкращий вірш ще ходить на свободі…»

«Найкращий вірш ще ходить на свободі…»

Учасник Майдану, волонтер, поет Василь Ковтун з початку війни на Сході держави є постійним учасником волонтерських артгруп, які відвідують зону бойових дій для підтримки наших воїнів. Слово поета чули захисники України в Пісках під донецьким аеропортом, у Старобільську, Райгородці, Маріуполі, Волновасі… Під час поїздок на фронт Василь знає, що його невтомно вдома чекає рідна матуся Ніна Федорівна, що нині проживає в родинному обійсті, що в селі Ставки Фастівського району Київської області. 28 травня 2018 року Ніні Федорівні виповнилося 80 років. Жінка є матір’ю-героїнею. Окрім сина Василя, вона разом із чоловіком Василем Федоровичем, світла йому пам’ять, народила і виростила трьох доньок та двох синів. Усі вони часто збираються до гурту в рідному домі, аби відвідати найріднішу на світі людину – маму. Як і належить поету, Василь Ковтун неодноразово присвячував своїй матусі поетичні рядки

МОЇЙ МАМІ СЬОГОДНІ 80!
ТОЖ Я –  ЩАСЛИВИЙ СИН!

Уже й в самого посивіли скроні,
Уже і сам натомлений життям,
Та як же хочеться припасти у долоні
Твоїм дорослим, але все ж таки дитям.
Та сивину втопити в мозолисті руки,
Та, мов би чарами, надихатись теплом,
Та з думою важкою в час розпуки
Ті мозолі розгладити чолом.
Та слухати, як тихо шепчуть губи,
Щонайріднішої, найближчої з жінок,
Тієї, що довіку приголубить,
Якими б долями ти не ходив в танок.
Та у обіймах тих, тісніше якомога,
Як немовля, тулитись до грудей,
Та покаяннями усе молити Бога
За довгий вік найкращій із людей.
Та і заснути в тім, немов щеня в долонях,
Напившись ніжності, як з лону молока,
І тільки чути, як по сивих скронях
Матусі лагідно свята тремтить рука.

СЛАВНИМ І НЕЗЛАМНИМ ВОЇНАМ ПРИСВЯЧУЮ!

І відгукнуться тільки кращі,
І першим піде поводир,
І не спитають, як і нащо, –
Лиш заспіває дзвін сокир.
І загуляють вітром в полі,
І вдарять громом, як один,
І буде чути пісню волі
В ім’я Вкраїни і родин.
І порубають вражі лави,
І не помітять берегів,
І не попросять хліба й слави –
Лиш тільки прощі ворогів.
І від душі зіб’ють оскому,
І закарбують в глиб віків,
Що вже ніколи і нікому
Не покорити козаків!

***
Я до тебе горнуся,
Моя рідна матусю,
Скільки ж в тому любові й тепла,
І все більше журюся,
І все більше молюся
Лиш про те, щоб ти просто була.
У далекі дороги,
Де мої перемоги,
Мене кличуть шалені світи,
Та вертають тривоги
До святого порогу,
Де, рідненька, лишаєшся ти.
Твої стомлені руки,
Мої миті розпуки,
Як єдині між нами мости,
За очікувань муки,
За всі наші розлуки
Ти мене, моя люба, прости.
Знову їду і бачу,
Як тихенько ти плачеш,
Як гукаєш на помах крила,
І молюсь нетерпляче
Про обійми гарячі
І про те, щоб ти просто була.

***
Дайте нам краще спокій,
Не стукайте в наші двері,
Потуги ваші жорстокі,
Неначе обійми пантери.
Чого вам від нас потрібно,
Які вами цілі рушать?
Вам не роздерти все рівно
Святі наші вірні душі.
Скуштуйте сьомого поту,
Хай слина рікою ллється –
Вам не дійти ні на йоту
До клапанів нашого серця.
Казіться в дурній манері,
Волайте у вікна лайливо,
Не стукайте в наші двері –
За ними живуть щасливі.

***
Виший мені, матінко, сорочку,
Світлим візерунком мої дні,
Рідну Україну у віночку,
Виший, мамо, доленьку мені.
Хай же оберегом вона буде,
Хай прикриє зголене плече,
Хай мені радіють добрі люди
І хай заздрість злих не опече.
Виший мені, матінко, сорочку,
Вузлики засій на ній рясні,
Соловейка раннього в садочку,
Щирого кохання навесні.
Хай я в ній зустріну свою милу
І любов несу, як Прометей,
А на те ще маю добру силу –
Колихати в ній своїх дітей.
Виший мені, матінко, сорочку,
Хрестиком освячені вогні,
Біля серця ближче у куточку –
Перемогу славну на війні.
Хай мене бояться вражі змії,
Щоб не знав я чорної біди,
А як раптом біль почервоніє –
Ти мене у ній і проведи.
Виший мені, матінко, сорочку…

 

 

Сохранить

Powered by Ajaxy