Вірші ATO

«Найкращий вірш ще ходить на свободі…»

«Найкращий вірш ще ходить на свободі…»

Все життя полковника у відставці Олександра Бондаренка міцно пов’язане з військовою пресою. Він і нині вірний обраній справі: живе турботами військовослужбовців, їхніми надіями й переживаннями. Поезія для нього – це і захоплення, і відрада, і засіб самовираження.
А ще можливість розкрити душу, виплеснути почуття, поділитися думками з іншими

СОНЯШНИКИ

Казково квітне соняшник в сусідки!
Як оксамитом бризкає в віконце!
І туляться до мене, мов би дітки,
Обличчям світлим диво-квітки сонця.

А я дивлюсь на це чарівне диво
І моє серце смертний біль стиска.
Те покривало золоте було звабливим,
Коли із Іловайська йшли війська.

Був не зеленим «коридор» – пекельним.
Куль та осколків – більше, ніж комах.
Земля шкварчала, ніби на пательні…
А порятунок – тільки в соняхах!

Поранені бійці втрачали сили.
Чорніла вмить та соняхів краса.
А попіл пелюсток і тіл зносило
І димом чадним вкрило небеса.

…Війну ведуть не завжди по законах –
Ведуть нахабно, підло і безжально.
А благородство тихо спить у схронах,
І честь забута під вогнем кинджальним.

В Афгані, навіть і в роки нацизму,
Ми й уявити не могли  картини,
Як ворог демонструє верх цинізму:
Життя дарує і стріляє в спину…

Солдат російський очманів від люті –
З гачка затерплий палець не знімає.
І по своїх, по полонених лупить,
А їх боєць наш тілом прикриває.

Нам Іловайськ із пам’яті не стерти –
Як до життя рвались на ободах!
Вивозили поранених і мертвих…
І мертвим заздрили: оцей не бачать жах.

Той «коридор» вогнем в душі палає!
Тут патріотів поглинуло небуття…
Хто ж уцілів в кривавій бійні, знає,
За що ж боєць там розміняв життя!

Казково квітне соняшник в сусідки!
А в Іловайську прикривав стіною…
Згоріли нанівець там сонця квітки,
Як закривали, добробат собою.

Наш соняшник – це символ України.
Це візитівка наша й оберіг.
А ще –журба, що долом плине,
По тих, хто у війні святій поліг!

 

ЖЕРТВИ ПРОПАГАНДИ

(Про гібридні інформаційні війни та шкідливість кремлівських міфів)

Тож скільки ще твердити світу:
Ну не беріть собі на віру
Оту брехню Кремля еліти,
Яку знести нема вже сили.

Чим більше слухаєш  ті тези,
То голові сильніша шкода.
Немов здоровий і тверезий,
А вже підпав під дію коду!

Лаврови, чуркіни, пєскови
Майстрами стали по рімейках.
А щодо кредо кисельових –
Не переплюнеш їх по фейках.

А як збираються квартетом,
Їдять очима диригента.
Він справжнім є «авторитетом»,
Бо ж гріє крісло президента.

І меж фантазіям немає:
«Нову расєю» там згадав…
На почуттях народу грає,
І всім вдає, що він – удав.

Що проковтне і не помітить.
Що за амбіції розчавить.
Йому ж  в країні цій не жити,
Тому й свідомість нашу травить.

І нам цей «рускій мір» так званий
Страшніший за жахи криваві.
Він – мов би сіль на наші рани.
А біль не треба нам в державі!

Гібридні війни замість миру…
Уже фальшують нам історію…
Немає шкода, в нас, Сибіру –
Туди б їх всіх за ці теорії!

В народі кажуть недаремно:
Хто безсоромно вміє красти,
Той також  вміє достеменно
І брехеньки  чудово скласти.

По суті, всі ми є вже жертви
Інформаційної навали.
Але ж живі, табу нам вмерти –
На це нам права не давали!

Тепер  моя і ваша справа–
Зробити все від нас залежне,
Онукам  зберегти державу,
Квітучу, мирну, незалежну!

 

ТВОЯ ВЕСНА БУЯЄ

Мені всі кажуть, що його немає,
Що треба це нарешті зрозуміти.
А втрати біль ніяк не відпускає –
Вона немов придавлена гранітом.

Мені всі кажуть, що його немає.
Чого ж мій голос від жалю тремтить?
Я чую, як гармата зло стріляє,
І бачу, як броня легко горить.

Мені всі кажуть, що його немає
І що не треба турбувати рану.
Війна родини лихом не минає:
Сивіють діти і уходять рано.

Мені всі кажуть, що його немає –
Не личіть у могили вовком вити.
Мовляв, династія у вас триває –
І він, як предки, захотів служити.

Мені всі кажуть, що його немає,
Що мушу мужньо вирок цей сприймати.
І поки він навічно спочиває,
Дітей його я мушу підіймати.

Мені всі кажуть, що його немає,
Що вічно в диво вірити не треба…
А за вікном, дивлюсь, весна буяє.
Твоя весна. На жаль, мій син, без тебе.

Powered by Ajaxy