Вірші ATO

РЯДКИ, НАРОДЖЕНІ ДУШЕЮ

РЯДКИ, НАРОДЖЕНІ ДУШЕЮ

virshi1Киянин Василь Близнюк ніколи не думав, що у 58 років йому знову доведеться вдягати військовій однострій. Після школи, відслуживши два роки в прикордонних військах, пов’язав своє життя з технікою. Двадцять років крутив «баранку», ще близько десяти – керував транспортним підприємством. Виховав двох доньок і сина.
Щасливе мирне життя перервала війна. «Старший брат» безпардонно вдерся до рідної домівки українців. Коли «зелені чоловічки» анексували Крим, Василь Зиновійович відразу пішов до Оболонського військкомату записуватися добровольцем на фронт. Чоловіку відмовили через його вік. Але патріот не здавався. Після Указу Президента, коли дозволили приймати до війська 60-річних, із шостою хвилею мобілізації він опинився на передовій. В зоні АТО старшина Василь Близнюк уже понад вісім місяців.
Василь Зіновійович всією душею вболіває за рідний народ. Його думки втілюються у віршовані строки, які народжуються в окопах у нечасті хвилини затишшя. Чоловік сумує за хлопцями, що полягли за Україну, мріє про перемогу і щасливе майбутнє. Його вірші йдуть від серця, тому побратими з нетерпінням чекають нових творів від народного поета. Сподіваємося, що фронтова поезія Василя Близнюка припаде до серця й читачам «Війська України».

 

ЗА ДРУЗІВ

Нас Україна згуртувала,
В лиху годину об’єднала,
Поставила в військовий стрій,
Щоб ворогу дали ми бій!
І по війні зберуться друзі,
Посадимо калину в лузі,
Тоді і гіркої наллєм,
Полеглих друзів пом’янем!
Живих згадаєм із Кривбасу,
Із Запоріжжя і Донбасу
Із Києва та із Карпат –
З усіх сторін де є наш брат.
І заспіваєм про калину
Й про нашу славну Україну.

МРІЇ

Я мрію заснути у чистій постелі,
Думками полинуть в свій край – до оселі
В Дніпрі сполоснути натруджені ноги –
Тяжкими були воєнні дороги.
На кручі зійти старого Подолу,
Від щирого серця вклонитися Богу,
Та клята війна не дає це зробити
Прийшов я сюди, аби ворога бити.
Ще досі я чую набатнії дзвони –
Михайлів нас кличе узятись за зброю!
Ми всі згуртувались, ми стали єдині,
Чого ж ця війна нас калічить донині?
Та я повернусь, я ще вийду із бою,
На ранній зорі умиюсь росою,
Скалічену душу ще сонце зігріє,
Здійсниться все те, про що досі я мрію!

 

ЯК МАМІ…

Як мамі сказати,
Що сина немає?..
Вона сивочола
Його  ж так чекає!
А він немов вчора
Пішов мандрувати…
Вона ж виглядає
Синочка до хати.
Неначе от-от він
Постукає в двері
І скаже матусі:
«Насипте вечері».
Він в небо злетів,
Біля мами не стало –
В донецькім степу
Його куля дістала.
Ніхто не постукає
Мамі вже в двері,
Ніхто вже не скаже:
«Насипте вечері».
Як мамі сказати,
Що сина немає…
Вона сивочола
Його ж так чекає!

 

НІ ВІЙНІ!!!

Я не боюсь сказати «ні»
Цій неоголошеній війні!
Я не боюсь дивитись в очі
Всім ворогам, що зло пророчать.
Я не боюсь спитати в «брата»,
Чого заліз він в нашу хату.
Я не дивлюсь на свої роки,
З історіЇ беру уроки.
Рід український від Ярила,
Від Ярослава і Данила
Живе і завжди буде жити,
І ворогам нас не зломити.
Ми, як той «Фенікс» у вогні,
Вогнем нас палять – ми живі.
Якщо війна – ідем на Ви,
Щоб ворог наш зазнав біди!
Я не боюсь сказати – «ні»
Неоголошеній війні!

 

ПОВІНЧАНИЙ З ВІЙНОЮ

Я тут повінчаний з війною –
І в день і в ніч вона зі мною.
Стою в окопі з автоматом
Готовий в бій з московським катом.
Вона мене не відпускає,
Душа моя вогнем палає
За дім, порушений снарядом,
За чорнозем, поритий «градом»,
За мам, що ждуть з війни солдата,
За вбитого війною брата,
За сина, що чекає тата…
Кругом біда – війна проклята!
Живу, повінчаний з війною,
Нема ні дня мені покою.
Прошу лиш в Бога допомоги,
Щоб роз’єднав наші дороги.
В Росію хай іде проклята,
Обніметься з московським катом!
Та й повінчаються навіки
Проклятий кат й війна-каліка…

 

«ПУТЛЕРУ»

До тебе я звертаюся, вражий сину!
Ще вчора ми були одна родина –
Братались, завжди щиро обнімались.
Ми всі – слов’яни, в рід наш об’єднались.
Що ж ти накоїв, яничар проклятий,
Ти меч підняв на українця-брата.
Забрати хочеш в нас ти Батьківщину?
В віках проклятий будеш, вражий сину!
Донецьку землю кров’ю поливаєш,
Своїх синів в могилу заганяєш.
Поглянь ти в очі мам, що ждуть солдата,
А ти привіз їм цинк, щоб закопати.
Не буде в тебе слави Мономаха,
Бо будеш – Володимиром проклятим.
З осики кіл на тебе ще чекає…
Нас всіх, братів, лиш воля поєднає,
А дзвін Софіі Русь всю об’єднає,
Та й благодать слов’янам засіяє!

 

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту