Думка народу

ЧОМУ РОСІЯ АГРЕСИВНА? ТОМУ ЩО БІДНА…

ЧОМУ РОСІЯ АГРЕСИВНА? ТОМУ ЩО БІДНА…

На сучасному етапі розвитку людства бідність – одна з його глобальних проблем. Це соціально-економічне явище притаманне будь-якому суспільству, і воно має багато аспектів

Rasha6Ситуація в сучасній Росії є яскравим прикладом взаємозалежності і взаємовпливу політики та економіки. І хоча Росія вважається багатою країною, її сутнісна риса –  неспроможність подолати бідність, яку вона прагне приховати агресивною політикою, аби продемонструвати світові свою «велич». А імперська політика потребує колосальних витрат. Вони відтягуються від соціальної сфери, що знижує можливості забезпечення життєвого рівня населення, залишаючи його здебільшого бідним.
Від прадавніх часів і дотепер існує проблема бідності. Її вивчали і вивчають російські дослідники. Серед їхніх публікацій переважають демографічні та соціологічні, інколи економічні. Подається характеристика нужденності в сучасній Росії, наголошується на тому, що вона є особливою: збільшується прошарок людей працюючих, серед яких чимало високоосвічених і кваліфікованих, однак неспроможних забезпечити собі і своїм близьким нормальні умови життя. На противагу «новим багатим росіянам» їх назвали «нові бідні».
Політичний курс Кремля визначається однією людиною, що є традиційним для Росії, а традиції там дуже цінують. Побутує також афоризм стосовно того, що кожна спільнота варта свого керівника. У даному разі бачимо прояв діалектики: В. Путін визначає політичну лінію країни, але він сам є втіленням її сутнісних рис. Фігурально, Володимир Володимирович є маленькою людиною. Це стосується і його зросту, і його соціального походження. Але в його імені й по батькові закладене сподівання на «володіння світом». Так само переважна більшість росіян упродовж століть були «маленькими людьми». Rasha3Однак їм конче необхідно компенсувати цей комплекс неповноцінності ідеєю «величі», яку поважає і боїться світ.
Тобто комплекс неповноцінності й імперська пиха поєднуються в одній авторитарній особистості. У своїй книзі «Втеча від свободи» відомий дослідник соціальних проектів минулого і сьогодення Еріх Фромм писав, що, з одного боку, авторитарній особистості притаманне почуття власної неповноцінності, безпорадності, ницості, а з другого – бажання поставити інших, більш «слабких» людей у залежність від себе, прагнення знущатися з них.
Авторитарна особистість є носієм авторитарного синдрому, основні характеристики якого аналізував німецький філософ Теодoр Людвіг Візенгрунд Адорно. Вчений пояснював це явище  нав’язливою ідеєю величі,  сліпою вірою в авторитет і небажанням критично оцінювати керівника країни, пошуком зовнішнього ворога і самоствердженням за рахунок слабкого, тобто готовністю нападати на те, що здається слабким і в суспільному відношенні прийнятне як жертва. І все це супроводжується шаленою заздрістю і ненавистю до тих, хто думає і живе інакше, хто успішніший.
Такі симптоми авторитарного синдрому легко виявити у переважної більшості сучасних росіян. Самі тамтешні дослідники ще до українських подій 2014-2016 років визнавали, що «в нинішній час російське суспільство наскрізь просякнуте авторитарним синдромом, при цьому наявність цього синдрому в свідомості людини не залежить від її віку і соціально-економічного статусу».
Нині вважається, що носієм ліберальних ідей є середній клас, у Росії лібералізм закінчується тоді, коли йдеться про Україну. З другого боку, після 14 років зростання прибутків за рахунок високих цін на енергоносії, на які багата Росія, протягом останніх двох років економічна ситуація значно погіршилася. У лютому 2016 року головною загрозою для національної безпеки Росії її мешканці назвали зростання цін і зубожіння населення. Збільшується кількість тих, хто опинився на межі бідності або балансує трохи вище-нижче. Наприкінці 2015 року Світовий банк підвищив поріг бідності з 1,25 долара на день до 1,9. Офіційна статистика в Росії називає цифру в 20 млн громадян, які перебувають за межею бідності. Соціологи ж кажуть: від 30 до 60 млн. Причому це бідність, що відтворює сама себе.
Науковці назвали її структурною, маючи на увазі постійний стан значної частини населення. Утворилася велика соціальна група бідних як стабільний структурний елемент суспільства. Ця нужденність не пов’язана з особистими якостями і трудовими зусиллями людей. А «новою рисою соціальної структури суспільства Росії стало зростання невизначеності й нестабільності соціального статусу значної частини громадян». Їхній психологічний стан усвідомлює і використовує керівництво.
Професор кафедри нейро- і патопсихології Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, доктор психологічних наук Олена Соколова в одному зі своїх інтерв’ю пояснила, чому в країні так багато людей, якими легко маніпулювати: «Соціальна реальність стає все більш складною, непередбачуваною і такою, що лякає своєю невизначеністю. А телебачення ще й нагнітає страхи, умисно доводячи людей до стану хаосу і паніки. У ситуації створеного сильного стресу можливі «поломки» механізмів раціонального мислення. Люди легко уподібнюються натовпу, де діють архаїчні інстинкти, найпростіші емоції зараження та одностайності. Людські й особистісні риси при цьому змиваються. Люди чекають і прагнуть знайти тих «сильних», хто запропонує їм «порядок» і заспокійливі марення. Маніпулятор не думає про те, що буде з людиною, його відрізняє емоційна холодність, безсердечність, своєрідна тупість. По суті, психологія маніпулятора – це психологія вбивці».
У головного маніпулятора Кремля позиції теж хиткі. Заради їхнього зміцнення, заради відвернення уваги суспільства від болючих внутрішніх проблем, тієї ж бідності, він спрямовує їх назовні. Інформації у російських ЗМІ про справи в Україні більше, аніж про Росію. Головна мета: виставити нашу країну в образі «держави, яка не відбулася», бо вона відірвалася від Московії і прагне жити інакше, краще. У сучасному світі реального покращення можна досягти лише шляхом модернізації. Це – принципове питання. Особливість російської цивілізації полягає в її спрямованості не в інноваційне майбутнє, а в традиційне минуле. Більшість її цінностей за своєю суттю є архаїчними, а в реальності часто спотвореними.
Можна сказати, що їм віддані 86% росіян-симпатиків президента. Люди кажуть: «Путін підняв Росію з колін. Ми потерпимо!» або: «Так, війна буде, але ми дамо по морді американцям!» Незгодних стає дедалі менше: вони або мовчать, або їдуть з країни. Режим не закриває кордонів для тих, хто хоче жити по-новому деінде. Влада не зацікавлена в модернізації, поліпшенні життя спільноти. Логіка проста: в результаті модернізації рівень добробуту зростає. Задовольнивши базові потреби, людина бачить далі, не погоджується з тим станом справ, що склався навколо. Вона ставить владі незручні запитання, прагне її контролювати. Та чи хоче того ж влада?
Представникам російської цивілізації на всіх рівнях – від президента до пересічного пенсіонера – притаманне месіанство. Вони переконані, що володіють істиною, «справжньою духовністю», яку треба нести «несвідомим», у такий спосіб «рятуючи» їх. За цим приховане прагнення «володіти світом». Власні невдачі в модернізації намагаються приховати черговим сплеском агресивності, яка спрямована насамперед проти інших країн, зокрема проти України. Боротьба ведеться в різний спосіб. Починаючи з 90-х років минулого століття, саме інформаційна війна вважається найперспективнішим способом ведення військових дій. На жаль, Україна зазнала через неї значних збитків. Що б не говорили про причини втрати кримських і частини земель Cходу України, провідним чинником стали настрої місцевого населення із закликами «Путін, прийди!» Російська пропаганда тривалий час вела тут наполегливу і, як виявилося, успішну роботу. Головна ідея, яка рухала мільйонами, була не стільки політичною, скільки економічною. Переконані в тому, що «Росія – багата», люди прагнули більших зарплат і пенсій. До цього додалася спадщина радянщини з утриманськими сподіваннями на державу, яка повинна безкоштовно забезпечувати житлом, освітою, медициною, іншими соціальними благами.
RashaОднак виявилося, що в Росії багатства блищать тільки в Москві,  та й те не в усіх. Величезні периферійні території потерпають через різного роду нестачі. Нині це відчули на собі і кримчани, і переселенці з України.
З літа 2014 року до Росії приїхали близько 2,5 млн біженців із охоплених війною українських східних регіонів. Уряд РФ 31 жовтня 2015 року ухвалив постанову, в якій визначено умови і терміни їхнього утримання в пунктах тимчасового перебування. У лютому 2016 року почалося масове виселення тих, хто називав Росію своєю новою батьківщиною.
Які висновки можна зробити? Україна не може змінити свого географічного розташування, і Росія залишатиметься її сусідом. Історія свідчить, що розвиток російської цивілізації відбувався через територіальне розширення, тобто агресію. Як виявилося, за все треба платити, і за велич також. Величезні амбіції та величезні території дорого коштують, вони потребують колосальних інвестицій. У цьому й полягає російський парадокс: велич стала причиною бідності.
Стосовно історичних перспектив Московії висловлюють різні припущення. На московському телевізійному каналі «Дощ» у лютому цього року навіть запроваджено програму «Россия после». Малоймовірно, що злиденність там у найближчій перспективі зникне, самі російські науковці визнають: «…Росія – країна прогресуючої бідності». Неспроможність і небажання розв’язувати внутрішні проблеми виливаються в агресію назовні, що відволікає увагу населення від неспроможності адекватно відповісти на історичний виклик – виклик модернізації, пояснює складності й дає підстави пишатися приналежністю до великої, сильної і «багатої» країни. Такі настрої будуть прямо й опосередковано виявляти себе у внутрішній і зовнішній політиці Москви.
Rasha1Українство повинно це розуміти і діяти відповідно. Так само усвідомити, що бідність являє собою серйозну загрозу національній безпеці нашої країни, і взятися за розробку та реалізацію необхідних заходів протидії. Однак не шукати порятунку від життєвих скрут, сподіваючись на російську спільноту, що виявилася дуже ненадійною і не надто успішною в умовах сучасного світу. Разом із тим негативний результат – теж результат. Приклад Росії свідчить про те, що історична необхідність прискорення процесів змушує врешті-решт замислитися над питаннями, яка спадщина гальмує розвиток нашого суспільства, над якими змінами національної свідомості варто працювати заради прогресу нашої країни. Національна безпека України зміцнюватиметься насамперед її успішним модернізаційним поступом. Путін сформулював російську національну ідею як «патріотизм». Піднесення Китайської Народної Республіки після Мао Цзедуна надихалося ідеєю середньої заможності – сяо-кан. Напевно нам підійде національна ідея, сформульована в такий спосіб: «Україна – заможна європейська країна».

Тетяна ОРЛОВА

 

Powered by Ajaxy