Думка народу

КАТЮЗІ ПО ЗАСЛУЗІ

КАТЮЗІ ПО ЗАСЛУЗІ

В Україні проживають колишні чекісти, руки яких по лікті в українській крові. Та ця обставина не заважає катам не лише користуватися значними соціальними пільгами, а й отримувати моральні преференції

Борис Чеков (прізвище «головного героя» змінено) був одним з учасників операції, яку МДБ (Міністерство державної безпеки) СРСР проводило з пошуку та знищення підпільного художника, члена референтури пропаганди Волинського крайового проводу ОУН Ніла Хасевича. За свідченнями учасників тієї події, саме він кинув гранату в бункер, де переховувався Хасевич та інші повстанці.

Ніл народився на Рівненщині у звичайній сільській родині. Юнаком утратив ногу, але це не завадило йому здобувати освіту у Варшавській академії мистецтв, де він вивчав живопис у знаних на той час майстрів.
Навесні 1943 року, коли масово формувалися загони Української Повстанської Армії, він теж вступив до лав одного з них. Через каліцтво Ніл не брав безпосередньої участі в бойових діях. Він керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв листівки, інші підпільні видання.

1951 року з Москви надійшов наказ «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича: гравюри талановитого художника якимось дивом потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів!.. Більше того, вони були ще й надруковані у збірнику «Графіка в бункерах УПА», який розповсюджувався на Заході. Для розшуку митця чекісти створили оперативну групу, яку очолив офіцер Борис Чеков. Після довготривалих пошуків їм, нарешті, вдалося вийти на слід художника. Сталося це неподалік хутора Сухівці, що на Рівненщині. Його відразу ж оточили каральні органи МДБ.

Криївку, в якій переховувався Ніл Хасевич, було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення. Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з гебістами. З книги Теодора Гладкова «Со щитом и мечом», яка 1988 року вийшла у львівському видавництві «Каменяр», стало відомо про смерть художника й воїна. Ось як описує останній бій повстанця автор книги:

«Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий – виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!» Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося».

Одним із безпосередніх винуватців смерті Ніла Хасевича якраз і був співробітник МДБ СРСР Борис Чеков, який з часом звільнився з КДБ – правонаступника МДБ. На думку деяких істориків – дослідників Визвольного руху, він причетний до загибелі й інших повстанців.

У країнах Центрально-Східної Європи були випадки, коли офіцерів комуністичних спецслужб притягали за злочини, які вони скоїли за час служби. Наприклад, ветерана МВС СРСР Василя Кононова, який проживав у Латвії, ще у 2000 році засудили до 6 років в’язниці за вбивства мирних жителів під час Другої світової війни та участь у ліквідації антирадянського національно-визвольного руху «лісових братів»

Активісти-правозахисники, які ініціювали розслідування діянь колишнього емдебешника в післявоєнні роки, наполягають на його притягненні до кримінальної відповідальності.

На думку фахівців-юристів, зважаючи на ситуацію, що склалася з Чековим, а також на нюанси українського й міжнародного законодавства, коли можна двояко трактувати його дії, спрогнозувати розвиток подій вкрай складно.

За 26 років існування незалежної Української держави прецедентів, коли б у поле зору українських правоохоронних органів потрапляли колишні кати українського народу, не було. І це при тому, що в 90-ті роки на теренах країни їх проживало тисячі! Більше того, ці люди, які свого часу винищили десятки тисяч кращих синів українського народу, а потім люто ненавиділи суверенну Україну, отримували від неї пристойні пенсії, користувалися соціальними пільгами, без них не обходилися жодні урочистості з нагоди проголошення незалежності чи інших вікопомних дат. Парадокс? Ще й який!..

Їх запрошували на зустрічі з молоддю, з якою вони проводили «військово-пат­ріотичне виховання», вчили «любити рідну землю». Найбільше таких «патріотів-активістів» вшановували у східних, так званих російськомовних, регіонах. Що з того вийшло – ми бачимо на прикладі Донеччини й Луганщини. Чимало з них першими вітали «руській мір», попри літній вік і підірване «в боях з українськими буржуазними націоналістами» здоров’я, зривали українські прапори. Адже «колишніх чекістів не буває»…

А як же могло статися, що ті, хто заплямував себе кров’ю безневинних мирних людей, оскільки МДБ скоювало злочини і проти місцевого населення, маскуючись під бандерівців, і досі вважаються ветеранами-героями?

– Пишаюсь службою в спецорганах, – відверто зізнаються такі активні учасники «ветеранського руху України». – Пишаємося, що довелося воювати з бандерівцями та іншими покидьками. Ми це робили заради трудящих мас.

Моралізувати з приводу цих слів не варто. І так все зрозуміло. Останнім часом у нашій країні тривають антикомуністичні заходи, спрямовані на відновлення історичної правди. Під час їхньої реалізації вже змінено назви тисяч міст і сіл, вулиць і скверів, пішло на сміттєзвалища чимало пам’ятників катам нашого народу. Ми отримали доступ до архівів каральних органів – ВНК – ОДПУ – НКВС – МДБ – КДБ. Там, спираючись на неспростовані ніким документи, дізнаємось про «подвиги славних лицарів революції», у яких «гарячі серця, холодні голови і чисті руки». Більше того, нам відомі прізвища катів наших батьків і дідів. Так, чимало з них уже на тому світі. Та дехто ще ходить поміж нас і має відповісти за свої злочини. Насамперед морально. А чому б не розглянути питання щодо зменшення рівня соціального захисту: не може українець, який боровся за волю рідної землі, відбувши багато років на Колимі, ледь зводити кінці з кінцями, а той, хто його туди запроторив, жити значно краще. Таку ситуацію інакше, як абсурдною, важко назвати!

Відновити історичну правду не так уже й складно. Адже в архівах збереглося чимало прізвищ катів і документально підтверджених їхніх злодіянь. І це не буде переслідування «літніх ветеранів», до яких уже дехто встиг зарахувати того ж Бориса Чекова.

Така практика з урахуванням національних особливостей існує і в країнах Європи. Після Другої світової війни до кримінальної відповідальності у Франції, Італії, Нідер­лан­дах, Норвегії та інших державах на лаві підсудних опинилися сотні тисяч тих, хто співпрацював з нацистами. Не всі з них отримали смертні вироки, але всі вони були притягнуті до відповідальності за свої діяння.

Це дало змогу цим країнам морально очиститись і будувати дійсно світле майбутнє. На думку голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, таке очищення значною мірою обумовило теперішній добробут цих країн.

Ми наполегливо йдемо до Європи. Притягуючи до відповідальності людей, які завзято боролися проти України, чи хоча б морально засудивши їх, ми зробимо ще один суттєвий крок у цьому напрямку.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту