Думка народу

ЛЮБО, БРАТЦІ, ЛЮБО?

Група «Мірко Сабліч» у своїй патріотичній творчості не змогла залишити поза увагою другу річницю анексії Криму. Нова композиція називається «Любо, братцы, любо. – Летопись смутных часов». Ця пісня про кримські події березня 2014 року. Її «героями» стали представники кубанських козаків.

Президент Росії Володимир Путін приводом для вторг­нення у Крим обрав «захист російськомовного населення» від «фашистської чуми та етнічних чисток». 2014 року козакам Кубані пояснили, що відправляють їх до Криму нібито для захисту російськомовного населення від кримських татар і українських «бендерівців».

Кубань колонізували запорозь­кі козаки наприкінці XVIII століття. Саме по теренах цього краю машина русифікації пройшлася чи не найбільше. Після Голодомору вимерлі станиці Кубані заселялися переважно вихідцями з Центральної Росії. Сталін хотів асимілювати населення краю, аби український дух тут назавжди вивітрився. Що не добив Сталін, додушив Путін – українську ідентичність Кубані стараннями його намісників було штучно замінено на «козачу ідентичність», а українську мову тут почали іменувати «кубанской балачкою» – діалектом російської мови. Кубанське козацтво зараз багато в чому «становлять» люди, які не мають козацьких коренів узагалі – відставні військові з усього СРСР, поліцейські, які не пройшли переатестацію, і ті, для кого служба в «козацтві» є свого роду офіційним оформленням російського імперського шовінізму, а то і просто способом підзаробити.

Незважаючи на всі намагання знищити «українське» в кубанських козаках, їхня самоідентифікація навіть донині не є на 100% «руською». Вони вважають себе або козаками, або «місцевими», або «кубанцями».

223-річчя переселення українських козаків за наказом Катерини II їхні нащадки зустрічають знову під гаслами «руського миру» і вірного служіння імператорам. Але це вже не запорозькі козаки. Це вихолощені манкурти, які втратили своє коріння і цілком є бранцями свого пана.

Юрій СМЄЛОВ

Powered by Ajaxy