Герої АТО

Батя

Батя

Хлопці називали його Батею. Таке він заслужив не лише по-справжньому батьківським ставленням до підлеглих, а й мудрим та виваженим керівництвом. Від самого початку участі в антитерористичній  операції на Сході України 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь», яким  командував Олександр Гуменюк, показав себе як добре злагоджений і навчений колектив, як сім’я, хоча ще в середині червня бійці лише готувалися до ведення бойових дій.

БатяЯ навіть гадки не маю, що такого надзвичайного має статися, аби я знову повернувся в армію, – говорив дружині Олені підполковник Олександр Гуменюк, коли в 2006 році змінив військовий однострій на цивільний костюм. Не те, щоб він не любив службу, навпаки. Просто така в нього була життєва вдача: він терпіти не міг несправедливість і підлість, хабарництво й корупцію. Тим паче, якщо ці явища процвітали в армійському середовищі, яке, на переконання офіцера, мало б бути взірцем для решти суспільства.

На жаль, протягом минулих років ці проблеми мали місце і в українському суспільстві, і у війську. Тож аби, як кажуть, не тривожити душу, Олександр після досягнення відповідної вислуги вирішив забути усе, як поганий сон. Звільнившись, поступово звик до розміреного ритму цивільного життя. Але з початком подій на Майдані був серед його активістів. Пізніше, коли цілісність України опинилася під загрозою, не втримався й пішов до військкомату. На жаль, другий призов для Олександра виявився останнім: незадовго до Дня незалежності герой загинув у нерівному бою з терористами.

Робити серйозний вибір між службою чиновникам і службою народу Олександру Гуменюку доводилося не вперше. Ще на початку 90-х років минулого століття, під час проходження військової служби у Прибалтиці, його підрозділ направили розганяти саперними лопатками мирну демонстрацію. Саме тоді він зрозумів, кому саме має служити людина в погонах, і вирішив перевестися в Україну, Збройні Сили якої щойно почали писати свою новітню історію.

БатяСюди його вабило ще й тому, що сам він народився і виріс у селищі Ясенове Любашівського району Одеської області. Тож інших варіантів, окрім служби Українському народу, не уявляв. Загалом у послужному списку підполковника Гуменюка близько двох десятків посад, починаючи від курсанта навчальної частини, курсанта Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища і закінчуючи начальником групи бойової підготовки оперативного відділу штабу управління аеромобільних військ Командування Сухопутних військ Збройних Сил України. З березня нинішнього року офіцер командував 11-м батальйоном територіальної оборони «Київська Русь».

Неабияких зусиль до створення підрозділу доклав безпосередньо комбат. Він зміг згуртувати навколо себе офіцерів і самооборонівців, відданих ідеї очищення держави й армії, готових ціною життя боротися за справедливість. Згодом, попри всілякі чиновницькі капризи, підрозділ таки почав функціонувати і тепер має чималу історію перемог. Фактично батальйон «Київська Русь» став дітищем підполковника Гуменюка. Адже він зміг не лише створити підрозділ, а й уберегти його від великих втрат у підступній війні.

Олександра Гуменюка (праворуч) можна назвати танком, лінкором, що пробиває будь-які перешкоди на своєму шляху. Якщо б не він, «Київської Русі», можливо, і не існувало б.

Олександра Гуменюка (праворуч) можна назвати танком, лінкором, що пробиває будь-які перешкоди на своєму шляху. Якщо б не він, «Київської Русі», можливо, і не існувало б.

– Олександра можна було б сміливо назвати по-іншому: танком, лінкором, що пробиває будь-які перешкоди на своєму шляху. Якщо б не він, «Київської Русі», можливо, і не існувало б. Кілька разів від чиновників різних рівнів доводилося чути одну й ту ж фразу: «Все, ідіть по домівках, непотрібні нам ці батальйони». На це, як пригадує полковник запасу Сергій Грабський, Олександр відповідав: «Ні, батальйон буде!»
Слова офіцера виявилися пророчими: вже незабаром після проведення злагодження щойно сформований підрозділ вирушив у зону АТО.

БатяНа його екіпірування збирали, як кажуть, усім миром. Комбат тим часом повторював своїм підлеглим: «Держава нам дала зброю та боєприпаси, решту нам дали люди». Цими словами він ніби підкреслював народний характер визвольної війни, яку ведуть на Сході України її патріоти. А ще був переконаний у тому, що по її закінченні докорінно зміниться і держава, і її Збройні Сили.

Батя– Нині вкрай важливе завдання – підняти наші Збройні Сили з колін, – говорив легендарний комбат в одному з інтерв’ю. – Причому не лише у матеріально-технічному, а й у морально-психологічному відношенні. Зараз лише армія користується авторитетом і повагою серед народу. Саме завдяки їй ми змогли переломити складну ситуацію на Сході нашої держави. Усі наші чиновники й олігархи мають зробити так, як свого часу вчинили у Сполучених Штатах Америки: аби вивести свою країну зі складного економічного становища, їхні бізнесмени вклали у розвиток економіки 50 відсотків власних грошей. Коли запрацює виробництво, можна буде говорити і про осучаснення нашої армії.

На керівні посади необхідно призначати тих людей, які користуються довірою. Лише тоді ситуація у східних областях зміниться на краще. Поки що ж спостерігаємо дивні речі: міліціонери, які ще вчора присягали Стрілку, нині продовжують спокійно працювати в органах внутрішніх справ. Громада сама має обирати посадовців різних рівнів аж до останнього дільничного інспектора.

Бойова історія «Київської Русі» розпочалася під Слов’янськом, на добре відомій горі Карачун, яка в нинішніх подіях є важливим стратегічним об’єктом. Саме тут за командування Олександра Гуменюка дислокувався підрозділ. Місцеві жителі ставилися до наших військовослужбовців, м’яко кажучи, не зовсім привітно. Але потрібно було якось уживатися та миритися…

До розташування регулярно навідувалися волонтери, які постачали сюди усе необхідне. Одного разу навіть пригнали власноруч обшитий бронею УАЗик. На його шасі батальйонівці встановили великокаліберний кулемет.

Кілька разів гору намагалися захопити кадирівці, але наші бійці змогли втримати висоту й при цьому уникнути втрат.

– Олександр Гуменюк завжди високо цінував людське життя, – пригадує Сергій Фісун, товариш загиблого комбата. – Під час подій на Майдані він усіляко намагався запобігти кровопролиттю і зберегти життя тим, хто був поруч. При цьому для нього не було різниці між протестуючим вісімнадцятирічним студентом і офіцером, який, виконуючи наказ, стояв по іншу сторону барикад.

Але, на жаль, без втрат на війні не обходиться. На виконання наказу командування антитерористичної операції батальйон Олександра Гуменюка висунувся в бік Дебальцевого. Пізніше – до Фащівки, одного з найбільш небезпечних на той момент населених пунктів, оскільки там у районах Красного Луча, Перевальська та Горлівки діяли угруповання терористів. У ніч з 14 на 15 серпня великокаліберна артилерія російських найманців обстріляла позиції «Київської Русі».

На світанку група на чолі з командиром батальйону висунулася для проведення рекогносцировки перед черговим наступом. Але, на біду, потрапила в засідку, влаштовану ворогом поблизу села Малоіванівка. Коли загорівся перший БТР, комбат Гуменюк кинувся допомагати своїм бійцям. Сили виявилися надто нерівними: шістьом нашим протистояло близько півсотні добре озброєних бандитів. Українські герої мужньо прийняли бій. Аж раптом куля снайпера, оминувши бронежилет, смертельно поранила підполковника Гуменюка.

Батя– Нас розстрілювали, немов у тирі. Але Батя вирішив дати бій, – пригадує Василь Щербаков, командир взводу. Мій позивний – «Сват». Раптом з трави чую: «Сват, Сват, мене поранено». Я – швидко туди. Доповз до нього. Батя лежить. Я питаю: «Батя, куди?» Він відповідає: «Нижче броні». Тобто стріляли навмисно під бронежилет. Стріляв снайпер…

У тому бою загинули ще два бійці «Київської Русі» – Євген Єрмак і Олег Онікієнко, десятеро – отримали поранення. Загалом тієї доби сили антитерористичної операції понад два десятки разів вступали у вогневий контакт з терористами.

Прощалися з Олександром Гуменюком у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України. Провести його в останню путь прийшли навіть тяжко поранені бойові побратими. Старшина Едуард Мальований, який після того бою залишився без ока й майже половини обличчя, вимагав у лікарів одного: аби після операції його відпустили востаннє побачитися з Батею.

Батя– Він міг насварити і похвалити. Але завжди був дуже справедливим. Ніколи не ховався за спинами хлопців, а сам вів їх уперед. А терористи нехай знають: я та мої побратими обов’язково за нього помстимося, – не стримуючи емоцій, говорить Едуард.

Заупокійну службу за Олександром Гуменюком відслужили у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Поховали героя, який за десять днів до своєї смерті відзначив 50-річчя, на Лук’янівському цвинтарі столиці. Без чоловіка залишилася дружина Олена та троє десятирічних синів-близнюків – Святослав, Олег і Максим.

Як не прикро, але так влаштоване наше життя: передчасно цей світ залишають найкращі. Саме такі лідери мають обіймати керівні посади в структурах державного управління, саме такі офіцери повинні командувати військом, саме такі люди повинні жити. Бо вони – цвіт нашої нації. Спочивай з миром, герою!

Сергій БАСАРАБ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту