журнал листопад-онлайн 2018

КНЯЗІ, ЩО ПРАКТИЧНО НЕ ЗАЗНАВАЛИ ПОРАЗОК

КНЯЗІ, ЩО ПРАКТИЧНО НЕ  ЗАЗНАВАЛИ ПОРАЗОК

Продовжуємо знайомити з українськими військовими діячами, на честь яких згідно з указом Президента названі військові частини Збройних Сил України

14 жовтня, на Покрову, в Україні з 2014 року відзначають День захисника України. Покрова Пресвятої Богородиці святкується з давніх часів, принаймні козаки на своїх Січах (а вона була не одна – на Хортиці, а кілька, в різні періоди) завжди ставили церкву Покрови Пресвятої Богородиці. До того ж цей день вважається датою створення Української повстанської армії на Волині 1942 року. І хоча остання дата є суперечливою для істориків, свято безумовно давнє, зі своїми традиціями. Власні традиції є й в українського війська.

Саме з метою їхнього відновлення наприкінці серпня Президент України видав указ № 232 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України та уточнення деяких найменувань». За ним, зокрема, 3-й окремий полк Спеціального призначення отримав почесне найменування «імені князя Святослава Хороброго», а 30-та окрема механізована Новоград-Волинська Рівненська бригада почала називатися «імені князя Костянтина Острозького». Чому Святослава прозвали Хоробрим і як князь Острозький громив московітів – читайте далі.

 

«Іду на ви!»

Саме так князь Святослав попереджав ворогів про те, що збирається йти на них у похід. Втім це знає майже кожен школяр. Менш відомо широкому загалу, що князь Святослав був одним із перших на українських землях, хто носив чуб-оселедець, що його знаємо із козацьких часів. За інформацією візантійських літописів, така зачіска означала в русів шляхетне походження.

Святослав воював усе життя, невпинно розширюючи Київську державу. Зовсім малим узяла його мати – княгиня Ольга в похід на Іскоростень, столицю древлян, які вбили батька Святослава князя Ігоря. За літописом, маленький князь, сидячи на коні, жбурнув у бік ворожого міста списа. Той  пролетів між вухами коня й упав на землю. Тоді воєвода Свенельд сказав: «Князь уже почав. Ударимо, дружино, вслід за князем». Іскоростень, як відомо, спалили вщент.

Перші самостійні походи князь спрямував проти Хозарського каганату. Ця могутня тоді держава контролювала величезні території: Північний Кавказ, Нижнє і Середнє Поволжя, Приазов’я, північну частину Криму, а також степи і лісостепи Східної Європи до Дніпра. Каганату платили данину і слов’янські племена.

Удар юного князя був таким потужним, що став похоронним дзвоном по каганату. 964 року до Київської держави було приєднано в’ятичів (територія нинішньої Росії), які платили хозарам данину. Наступного року князь пройшов із військом аж до Північного Кавказу, громлячи на своєму шляху війська хозар.

Князь, за літописом, не вирізнявся могутньою статурою, однак був щирим і відкритим, спав та їв разом із простими воїнами. Він відмовлявся від шатра і ночував просто неба, кладучи під голову сідло. Його мало цікавили державні справи. Він бачив себе воїном і як воїн поводився все життя.

967 року русичі на прохання Візантії вирушили в похід на Болгарію. Однак, завдавши кількох поразок болгарам, Святослав змушений був повернутися додому, бо Київ обложили печеніги (за однією з версій – на прохання тих же візантійців, які боялися посилення Киє-ва). Відбивши їх, князь почав планувати новий похід.

У 969 військо русичів знову рушило на Болгарське царство і навіть підкорило східну його частину. Однак на цьому Святослав не зупинився – він рушив на Фракію, яка належала тоді Візантії.

Почалась довга війна з греками. Саме в цей час князь вперше зазнав поразки – під Аркадіополем 970 року військо русичів було розбите, однак не знищене. Святослав відступив у Болгарію, однак постійно нападав на грецькі міста, грабував їх та палив. Могутня Візантія, яка на той час зав’язла у війні з арабами, не могла нічого вдіяти. Врешті візантійський імператор зібрав військо і дві сили зустрілися під Доростолом. Битва була кривавою і тривала весь день. Жодна сторона не змогла взяти гору, війська були змучені та вкрай виснажені і тоді правителі зустрілися для мирних перемовин.

За договором, що його підписали київський князь і візантійський імператор, військо русичів залишало Болгарію і зобов’язувалося не нападати на Візантію, греки ж натомість забезпечували дружину князя всіма необхідними запасами дорогою додому та зобов’язувалися продовжувати торгівлю з Руссю.

Досягнувши миру, Святослав навесні 972 року рушив до Києва Чорним морем, а потім Дніпром. Але тут чекала перешкода – береги Славутича заполонили печеніги, які хотіли поживитися з ослабленої війною дружини русичів. Княже військо перезимувало в низині Дніпра на острові Хортиця. Зима була сувора – не вистачало їжі, живилися сирою рибою, яку тут же й ловили. Однак навесні, попри небезпеку нападу печенігів, князь вирішив рушати вверх по Дніпру. На дніпровських порогах князя перестріли кочівники й убили в запеклому бою. За однією з версій, печенігів намовили візантійці.

 

«…у бою він не поступається хоробрістю Ромулу»

Так про князя Костянтина Острозького (бл. 1460-1530 рр.) писав папський легат у Польщі після битви під Оршею 1514 р., де війська Великого князівства Литовського наголову розбили московітів.

Костянтин Острозький походив із роду турово-пінських Рюриковичів. Сучасники часто порівнювали його зі стратегами античності, які тоді вважались взірцем для наслідування. За своє життя князь Острозький провів 35 битв, лише 2 з яких програв. Його вважають одним із найвидатніших полководців XVI століття.

Військову кар’єру Костянтин Острозький почав за часів короля Яна I Ольбрахта, який був володарем Русі у 1492-1501 рр. У 1500 році зазнав першої в житті поразки: у битві під Ведрошею русько-литовсько-польське військо програло московитам, сам князь потрапив у полон. Через 7 років втік на Волинь, де одразу ж отримав посаду Великого гетьмана Литовського (головнокомандувача). Кілька разів громив татар, досконало вивчив їхню тактику.

У 1512 році почалась війна з Московією. А 1515-го війська Острозького завдали нищівної поразки ворогу під Оршею. У цьому бою князь бився як простий вояк. Він уміло використовував слабке місце московитів – їхні командувачі Михаїл Голіца-Булґаков та Іван Челяднін недолюблювали один одного, тому Острозький атакував їх по черзі. Отже, коли він бив Челядніна, Голіца-Булґаков не поспішав тому на поміч, і навпаки. Під час битви руські та литовські вершники вдаваним відступом заманили ворожу кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під цим натиском важка московська кіннота з бояр та боярських дітей, відступила на багнистий берег річки Кропивни і там майже вся була знищена. Багато знатних московитів потрапило в полон, серед них Челяднін.

Окрім бойових звитяг, Костянтин Острозький опікувався православними церквами. Домігся скасування заборони на будівництво нових православних храмів, заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі. На честь своїх перемог він будував храми в інших місцях литовської та польської держав.

Помер 11 вересня 1530 в Турові. Був похований у Києво-Печерській лаврі.

Арсен ЧЕПУРНИЙ, Василь ЧЕПУРНИЙ

Powered by Ajaxy