журнал травень-онлайн 2018

МОСКВА НАМ – НЕ МАТИ, А НЕВДЯЧНА ДОНЬКА

МОСКВА НАМ – НЕ МАТИ, А НЕВДЯЧНА ДОНЬКА

Сталося! Заява українського Президента, підтримана Верховною Радою, про звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія із проханням про надання церковної автокефалії українському православ’ю сколихнула світ і не тільки православний. Україна як ніколи близька до отримання церковної самостійності (автокефалії)

Сьогодні ж в Україні діють три православні церкви. Українська православна церква Київського патріархату є найбільшою за числом парафіян, але невизнана іншими православними церквами світу, Українська православна церква Московського патріархату тільки за назвою українська, а насправді є частиною російської церкви і керується з Москви. Є ще Українська автокефальна православна церква, яка базується переважно в Галичині. В Україні більшість храмів належать УПЦ МП виключно через те, що влада, особливо за часів Януковича, саме цій церкві передавала храми. Проте УПЦ Київського патріархату сьогодні все ж має щось із 5 тисяч парафій.

Чому таке важливе звернення Президента до Вселенського патріарха задля визнання автокефалії? Тому що канонів щодо визнання автокефалії не існує, а є лише історична практика: з постанням нової держави визнається автокефалія її церкви. Щоправда, це стається не одразу після проголошення державної незалежності – церква з її двотисячолітньою традицією нікуди не поспішає, попереду в неї виключно Царство Небесне… Тож прохання Президента, звісно зі зверненням самих церковників, – підстава для розгляду питання Вселенським патріархом.

Що й сталося – Синод Константинопольської церкви офіційно почав розгляд українського звернення. Важливо, що в ньому ще раз, уже вкотре, наголошено: саме Константинопольська церква є церквою-матір’ю для Української церкви. Адже християнство на Русь прийшло з Константинополя, а вже від нас – у Залісся, до мокші, вепсів, ерзя, удмуртів тощо, які згодом назвуться «рускімі». Тим самим вкотре відкинуто претензії російської церкви бути якоюсь там вищою церквою для нас, українців.

Патріарх Філарет як геополітичне явище

Стійкість Київського патріархату, що витерпів анафему та звинувачення в розколі, безблагодатності, неканонічності та інших вигаданих Москвою єресях, змінює геополітичну картину не тільки православного світу, але й узагалі християнського.

Так більшість оглядачів, які стають ними залежно від кон’юнктури моменту і слово «томос» почули вчора, пропустили деякі важливі моменти, що відбуваються паралельно з ймовірним визнанням автокефалії Української православної церкви, але в сув’язі з ним можуть сколихнути православний світ і присадити московського патріарха на лавку мокшанської ізби після марень про Третій Рим, а патріарха Нового Риму – Константинополя піднести і відновити в ранзі першого не тільки по честі, а й за впливом.

Патріарх Варфоломій I провів переговори з президентом Македонії Ґеорґе Івановим про визнання Македонської православної церкви. Вона вже колись була визнаною, але з 1967 року має такий же статус, як і Київський патріархат. Товче її Сербська православна церква, як і російська – українську.

Між тим, ця церква має два мільйони вірних, що немало для православного світу, і її визнання буде обрізанням імперіалістичних потуг Росії через її соратницю Сербію. Визнання македонців, як ніколи, реальне.

Чорногорська православна церква також  ще доволі недавно була визнаною автокефальною – у 1850-х роках. Її теж позбавили цього статусу через тиск Сербської церкви. Але з митрополитом Михаїлом, що її нині очолює, постійно служить український Патріарх  Філарет. І Вселенський патріарх також має намір її визнати.

Якщо ці три церкви – спільно з українською – будуть визнані одним чи почерговими рішеннями Вселенського патріарха, це неабияк похитне позиції московської церкви з її маніакальним «рускім міром».

…До речі, про геополітику: Патріарх Філарет створив російський екзархат Київського патріархату – представництво УПЦ КП в Росії. Його очолює митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, а ще митрополит Богородський Адріан та єпископ Валуйський Петро. Уявляєте, в російських храмах моляться за патріарха Київського і всієї Руси-України! Так і має бути, адже це від нас до них пішло православ’я… І не буде дивним, якщо ближчим часом з’являться архієреї Київського патріархату з титулами Владивостоцького, Кубанського, Воронезького, Сибірського…

Важливі акценти

Вселенський патріарх НІКОЛИ не визнавав належності української землі до Московського патріархату. Покійний чернігівський митрополит Московського патріархату Антоній (Вакарик) читав 1990 року лист Вселенського патріарха Димитрія I, де говорилося про визнання РПЦ лише в межах 1596 року, тобто без приєднання Київської митрополії.

Проти втручання держави в церковні справи (читай – проти автокефалії) кричать захисники РПЦ, створеної Йосифом Джугашвілі (псевдо – Сталін) 1943 року. Анекдот… Навіть назва була змінена – із Російської (як за патріарха Тихона) вона раптом стала Руською…

Зрештою міф про невтручання держави в церковні справи є лише міфом. Якщо ж москвофіли переконані в протилежному – мають піти в єресь, відкидаючи всі Вселенські собори, скликані імператорами. Он навіть святий рівноапостольний імператор Костянтин, скликаючи Вселенський собор, який ухвалив Символ віри, був … язичником. Щоправда, перед смертю став християнином.

Три випадки визнання церковної автокефалії у ХХ столітті

Перший – грузини методично вбивали присланих з Москви екзархів, аж доки Сталін наказав РПЦ визнати автокефалію Грузинської церкви. Другий – польська влада і церква спільно звернулися до Вселенського патріарха по томос, і він його видав. Третій – естонська влада поступила так само, ще й вивізши насельниць Пюхтицького монастиря на кордон з Росією і відправивши їх на «історічєскую родіну».

Ми йдемо польсько-естонським шляхом. До «пюхтицького варіанта» ще не дійшли, але приміром, у селі Жукля, що за кілька десятків кілометрів від російського кордону, звичайні селяни відкидали, як снопи, від церкви московських служок, тож такий потенціал у нас є.

Москві заціпило

Від Москви досі немає жодної, як вони кажуть, «внятной» реакції на автокефальне прагнення України.

Причин дві: 1) вони заскочені такою спланованою і рішучою акцією Президента, українських церков та Константинопольського патріарха і розуміють, що не можуть реально зашкодити Вселенському патріарху (Московську церкву підтримає тільки Сербська), 2) готують якусь провокацію проти Варфоломія I і його Синоду.

Варто додати, що московський патріарх жодним законним чином не може завадити наданню українському православ’ю Томоса про автокефалію. Права вето у нього не існує. Але очевидно, що з визнанням автокефалії Української церкви вона стає найбільшою у світі – адже до парафій УПЦ КП і УАПЦ додадуться немало й тих, що наразі перебувають у складі УПЦ Московського патріархату. Наприклад, навіть у північному Корюківському районі Чернігівщини, де діють лише три українські парафії, а решта – російські, люди телефонують до нашого священика і питають, чи правда те, що в них у селі церква московська? Адже досі вона лукаво ховається за вивіскою української. Зрештою, за нашими даними, згадуване звернення до Вселенського патріарха підписали, як мінімум, два митрополити і цієї церкви…

Тож визнання української автокефалії неабияк зменшує число парафій російської церкви взагалі, не тільки в Україні. Зрештою і Росія стає переважно мусульманською країною. Достатньо глянути лишень, скільки їх молиться на Курбан-Байрам у столиці «православної» Росії.  Й оце росіяни будуть вчити нас православ’ю?!

Василь ЧЕПУРНИЙ

Powered by Ajaxy