журнал листопад-онлайн 2018

НАРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ

НАРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ

Західно-Українська Народна Республіка виникла сто років тому і проіснувала лише 257 днів, але її утворення засвідчило одвічне прагнення українців бути господарями на своїй землі. А ще – жити разом у дружній українській родині, не ділячись на «східняків» та «західняків»

 

«Від радощів паморочились голови…»

Незадовго до поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні на західних землях України, які на той час входили до складу інших країн, активізувався національно-визвольний рух українців. Мета – створення власної Української держави.

Врешті-решт Австро-Угорщина і Німеччина пообіцяли передати значну частину Холмщини і Підляшшя до складу Української Народної Республіки, проголошеної в Києві в січні 1918 року. А решті західноукраїнських земель гарантували широку автономію. Але ще не висохло чорнило на цьому документі, як австро-угорська влада відмовилася виконувати свої зобов’язання, вважаючи, що «дане питання не на часі і протребує уточнень». Яких саме – не пояснювала. Проте 16 жовтня 1918 року, коли стало зрозуміло, що імперія вже приречена, з’явився маніфест імператора Карла І «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави.

Зважаючи на це, вже 18 жовтня українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини, а також керівники політичних партій, церковні ієрархи створили у Львові Українську Національну Раду, яку очолив Євген Петрушевич. Наступного дня вона оголосила про намір об’єднати всі західноукраїнські землі в єдину Українську державу. При цьому було наголошено, що «весь державотворчий процес повинен відбуватись мирним шляхом». Але…

Про свою незгоду з цими планами відразу ж заявила Польща, опираючись на підтримку польського етнічного населення, що проживало у містах Східної Галичини. Більш того, у Кракові була створена Польська ліквідаційна комісія: її представникам належало прибути 1 листопада до Львова і прийняти з рук австрійського намісника владу над Східною Галичиною.

І ось чому. До поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні всі намагання українців створити на західно-українських землях власну державу усіляко придушувались. Розуміючи це, молоді українські офіцери, які служили в австрійському війську, на початку осені 1918-го створили Центральний військовий комітет, вважаючи, що час «Х» наближається. Довідавшись про плани поляків, вирішили діяти рішуче: в ніч з 30 жовтня на 1 листопада 1918 року взяли під свій контроль центр Львова, піднявши над ратушою синьо-жовтий прапор. А 1 листопада Українська Національна Рада вже контролювала Станіслав (сьогодні Івано-Франківськ), Раву-Руську, Коломию та інші міста Східної Галичини. Вранці 1 листопада керівники Української національної ради звернулися до народу, оголосивши про утворення на західно-українських землях Української держави. При цьому наголошувалося, що «волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська держава… народ віднині є єдиним господарем на своїй землі».

Цій звістці неабияк зраділи українці. За спогадами одного із учасників тих подій, «у людей від радощів паморочились голови». 9 листопада на засіданні УНР визначились і з її назвою – Західно-Українська Народна Республіка. Її територія охоплювала близько 70 тисяч квадратних кілометрів, а чисельність жителів – 6 мільйонів громадян, понад 70 % яких становили етнічні українці, решту – поляки і євреї. Але в ніч з 3-го на 4 листопада поляки, очолювані Юзефом Пілсудським, розпочали проти українців справжні бойові дії: вони велися за головні стратегічні пункти міста – поштамт, вокзал, сейм, цитадель, арсенал. 21 листопада уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава.

 

«Нам вкрай потрібна своя армія…»

Історики кажуть, що влада ЗУНР з перших днів її утворення діяла досить грамотно. Адже була створена система місцевого врядування, вживалися заходи для виведення з кризи економіки. Влада відразу встановила державну монополію на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонила вивезення нафти. А також ввела в обіг власну валюту – гривню. Згідно із законом, ухваленим 14 квітня, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між малоземельними селянами. Парламент затвердив українську мову як державну, але нацменшинам гарантувалося право вільного користування рідними мовами.

Зауважимо, що перші особи молодої держави розуміли важливість збройних сил: відразу ж почалося створення Української Галицької армії, до лав якої були мобілізовані десятки тисяч людей.

Незабаром її чисельність сягала 100 тисяч. При цьому було розроблено її організаційну структуру: рій – сотня – курінь – кіш – загін (взвод – сотня – батальйон – бригада – корпус). Визначились і з військовими званнями: стрілець, старший стрілець, десятник, бунчужний, хорунжий, поручник, сотник, підполковник, полковник, генеральські чини.

ЗУНР намагалася досягти і міжнародного визнання, насамперед країнами Антанти, а також припинення війни з Польщею. Однак та не збиралася відмовлятися від Східної Галичини, вважаючи її частиною своєї території. І вже до кінця листопада 1918 року захопила Львів, Перемишль, а також 10 із 59 повітів. Через це уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя. Скориставшись моментом, незабаром румунські війська окупували Північну Буковину, а чеські – Закарпаття…

 

А світ мовчав…

Президент США В. Вільсон домагався демократизації міжнародних відносин. І уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням посприяти в її визнанні. Але ні Вільсон, ні країни Антанти «не почули» його. Тож молода держава опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, зацікавлена у зміцненні – на противагу Німеччині – Польщі.

22 січня 1919 pоку в Києві був проголошений Акт про об’єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину соборну державу. Остаточне рішення про об’єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, але вони так і не були скликані.

Західно-Українська Народна Республіка проіснувала тільки 257 днів. Причин, що призвели до поразки молодої держави, кілька. Це, зокрема, непослідовна зовнішня політика її очільників: знаючи про наміри Польщі загарбати її територію, уряд все ж уклав з нею угоду про перемир’я.

Об’єднання ЗУНР і УНР мало здебільшого декларативний характер: на той час значна територія УНР була окупована більшовиками і вплив її уряду з кожним днем звужувався. Більш того, саме вище керівництво УНР виявилося, м’яко кажучи, непослідовним у реалізації своїх обіцянок «допомогти західноукраїнським братам і сестрам». Наприклад, коли у травні 1919-го польські жовніри плюндрували західноукраїнські землі, голова місії Директорії у Варшаві Курдиновський заявив, що «Директорія аж ніяк не зацікавлена у справі Східної Галичини». Таку ж заяву цей пан зробив і на Паризькій мирній конференції країн Антанти, де розглядалося питання ЗУНР. Більш того, буквально через місяць уже інший представник Директорії на шпальтах польської преси стверджував, що «Польща й Україна повинні получитися нерозривними зв’язками», а «Директорія не має ніякого зацікавлення долею Східної Галичини».

А тим часом ситуація на українсько-польському фронті ускладнювалася: з Польщі в Галичину надійшло підкріплення, що змінило співвідношення сил. У квітні 1919-го до Польщі з Франції прибула добре озброєна і навчена армія під командуванням генерала Йозефа Галлера чисельністю 60 тисяч вояків, сформована з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті у складі німецької армії. Командували армією переважно французькі офіцери. Антанта планувала використати армію Галлера для війни з Радянською Росією, але польський уряд кинув її проти Галицької армії, яка змушена була відступати перед численними силами противника. Польський наступ підтримала Румунія, що захопила частину галицького Підкарпаття.

На початку червня 1919 року 25-тисячна УГА змусила відступити 100 тисячну польську армію. Однак саме українське військо було вкрай виснажене цим наступом, і тому, коли 28 червня розпочався контрнаступ, сил стримувати його вже не було – протягом першої половини липня поляки окупували майже всю Східну Галичину, відтиснувши УГА за річку Збруч. Напередодні цього, 25 червня 1919 року, Антанта визнала права Польщі на Східну Галичину.

Не мине і року, як у квітні 1920 року Симон Петлюра підпише з Польщею так званий Варшавський договір, який передбачатиме включення до її складу Східної Галичини та частини Волині: Симон Васильович «забуде», що ці українські землі входили до складу проголошеної в січні 1919 р. урядами УНР і ЗУНР Соборної України. І все ж…

Героїчна спроба українського народу вибороти свободу, намагання побудувати свою державу зазнала невдачі. Проте боротьба не була марною: одвічне прагнення українців мати власну державу реалізувалося 1991 року з проголошенням незалежності України.

Сергій ВАСИЛЬЄВ

Powered by Ajaxy