журнал квітень-онлайн 2018

«БАСТЕР» – НА ВСІ РУКИ МАЙСТЕР

«БАСТЕР» – НА ВСІ РУКИ МАЙСТЕР

Те, за що відповідає головний сержант роти, складно описати кількома словами. Бойова служба і чергування, зберігання і правильна експлуатація озброєння та військової техніки, організація і проведення занять, дисципліна, порядок… Простіше сказати – за все. А коли твоя вотчина на позиціях бригади у найгарячішому районі Приазовського напрямку, то майже кожне проблемне питання має «червоний» код

Щойно прокинувшись, Андрій Зіненко зазвичай заварює собі каву. Та частіше за все не встигає насолодитися запашним напоєм, як уже отримує безліч «замовлень»…

– Автомат зламався? Несіть! Кулемет? На якій позиції? Заняття проведемо обов’язково сьогодні. Боєприпаси завезуть після обіду,– розрулює він перші проблеми нового дня.

Всю інформацію головний сержант роти із позивним «Бастер» одразу занотовує в щоденник, бо тримати все в голові неможливо: окрім «завдань» від підлеглих, йому потрібно ще виконувати ті, які ставить командир роти.

– Робочий день у мене завжди ненормований, – розповідає Андрій. – Постійно надходять різного роду «ввідні». Я повинен знати не тільки ситуацію на «нулі», завдання і позиції роти, а й стан справ у тилу: забезпечення боєприпасами та продуктами, справність озброєння тощо.

Ще 2014-го Андрію Зіненку та його односельчанам із Старої Краснянки, що на Луганщині, довелося на власні очі побачити що таке «рускій мір». Тому, завершивши навчання в коледжі, вирішив піти до війська. Служити ж прагнув не будь-де, а саме в морській піхоті. Комусь може здатися дивним, як у 22 роки можна пройти посади стрільця, командира відділення і стати головним сержантом роти, але насправді це реально. Своєю службою Андрій довів, що є одним з кращих у підрозділі, та й орден «За мужність» III ступеня просто так не дають…

– Пригадую другу половину березня минулого року, – розповідає Андрій. – Близько дев’ятої ранку противник розпочав штурм наших позицій неподалік Водяного. Атаку підтримував щільний вогонь артилерії, мінометів та танка. Ми стояли, як скала, тож невдовзі їхня атака захлинулася. Скориставшись нагодою, командир роти прийняв рішення контратакувати. Два відділення почали переслідувати ворога. Захоплену позицію утримували кілька годин. Коли ворог почав гатити не тільки з танків, а й з реактивної артилерії, командир прийняв рішення залишити її, попередньо нашпигувавши «подарунками».

Сьогодні Андрій, як ілюзіоніст, з’являється то тут, то там. На одну позицію особисто занесе все необхідне, щоб полагодити кулемет. На КСП віддасть останні вказівки підлеглим: на що звернути увагу під час чергування, куди доставити боєприпаси, харчі, воду. Боєкомплект і зброю кожного разу перевіряє особисто. Адже знає, що в разі провокацій ворога, вона за жодних обставин не повинна відмовити.

Ось так за справами непомітно пролітає півдня. По обіді мчить до штабу роти. Півгодинна нарада з командиром. Записів у блокноті побільшало. Не гаючи жодної хвилини, Зіненко продовжує свої рутинні клопоти.

– Паперова робота теж забирає чимало часу, – пояснює Андрій. – Але впевнено можу сказати: якщо вчасно та грамотно не опрацювати наказ, відомість, план-конспект заняття або накладну, то можна порушити увесь навчально-бойовий процес чи спровокувати затримку із необхідними засобами. Тому намагаюся, щоб у моєму «царстві формату А4» теж усе було чітко.

Його побратими кажуть, що «Бастер», попри великий обсяг роботи, знаходить час ще й навчатись і ділитися набутими знаннями з підлеглими.

Щоденно обходячи позиції роти, Андрій не просто виконує буденні формальності. Він спілкується із побратимами, цікавиться особистим життям, намагається допомогти. За це його дуже цінують у колективі і як турботливого керівника, і як професіонала-сержанта.

– Аби зажити авторитет і стати прикладом для підлеглих, сержант повинен бути «на голову» вищий за них у всьому, – наголошує Андрій. – А це і фізична, фахова підготовка, і бездоганний стан обмундирування та зброї. У роботі мені допомагає те, що я пройшов увесь шлях від первинної посади і повністю розумію потреби хлопців. Знаю, з якими труднощами вони стикаються на передньому краї, чого насамперед потребують.

Коли настає вечір, Андрій підбиває підсумки. З блокнота викреслює виконані завдання. На нову сторінку переносить те, що виконати не вдалося. Коли трапляється вільна година, старається підтримувати фізичну форму або читати книжку. Та навіть під час відпочинку з ним завжди поруч його штатна зброя, рація, блокнот і ручка. У підрозділі знають: варто назвати позивний головного сержанта роти, вже за мить у відповідь пролунає: «Що потрібно? Куди доставити? Плюс».

Дмитро ЗАВТОНОВ

 

Powered by Ajaxy