журнал квітень-онлайн 2018

СЕРЖАНТ: НОВА ГОЛОВНА РОЛЬ

СЕРЖАНТ: НОВА ГОЛОВНА РОЛЬ

Початок війни… Перші обстріли з «Градів», перші поранені та вбиті. На той час у нашому війську вкрай бракувало офіцерів ланки «взвод – рота». Вакантні посади намагалися заповнити випускниками військових кафедр у запасі, яких називали «піджаками».  Але, як з’ясувалося, рівень їхньої підготовки був вкрай низький. Тому керівництво взводними та ротними опорними пунктами доручали сержантам. Вони виходили на бойові завдання, організовували службу на блокпостах, контрольних пунктах в’їзду-виїзду. Війна на Донбасі довела, що в українському війську сформовано нову когорту професіоналів, яким під силу завдання будь-якої складності

Танкові бої для командира Т-64 старшого сержанта Володимира Костенка в зоні проведення антитерористичної операції стали звичною справою. Головний сержант воював на Луганському напрямку, прикривав наші колони під час виходу з Дебальцевого… Одного разу там зав’язався бій з танками проросійських найманців. У його Т-64 влучив снаряд. Машину та екіпаж врятував динамічний захист. Не гаючи ні секунди, командир наказав відійти в безпечне місце. Виліз із машини, оглянув пошкодження. Основне обладнання і прилади були в робочому стані, тож вирішив виконувати завдання далі. Того дня екіпаж старшого сержанта «відмінусував» два ворожі Т-72.

Головний сержант взводу Ігор Удовицький виконував свою звичайну роботу на блокпосту поблизу населеного пункту Кряківка. Нічого особливого, хіба що напередодні ворог рясно накрив навколишні населені пункти з великих калібрів. Під обстріл потрапила й сусідня Трьохізбенка, через що село залишилося без світла, тож Ігор отримав завдання у складі групи супроводити цивільних електриків до місця пошкодження електромережі.

Дорогою хлопці натрапили на ворожу засідку. Старший сержант уміло зреагував на вогонь та першим же пострілом у відповідь знищив одного з нападників. Вороги на якийсь час принишкли. Тим часом інша частина групи на чолі із заступником командира батальйону зайняла вигідну позицію для ведення бою. Сам сержант змушений був відстрілюватися на відкритій місцевості, не маючи жодної можливості вибрати більш зручне місце.

Під натиском решти групи ворог таки відступив. Але ворожий снайпер зробив свою чорну справу. Для головного сержанта взводу Ігоря Удовицького цей бій став останнім. За рішучість і самопожертву, виявлені під час супроводу цивільного персоналу, його посмертно нагородили орденом «За мужність».

У бою поблизу Олександрівки зазнав поранення офіцер – командир механізованого взводу 1-ї окремої танкової бригади. Командування підрозділом узяв на себе головний сержант роти старший прапорщик Андрій Грималюк. Взводний опор-ний пункт витримав потужний натиск бойовиків та не дозволив їм прорватися в глиб наших позицій.

Це лише дуже незначна частка бойових епізодів за участю молодших командирів, де вони виявили неабиякі лідерські якості та продемонстрували те, чого навчилися на  війні. Нині у ЗС України налічується близько 40 тис. сержантів. Посади укомплектовані на 80 % від загальної кількості військовослужбовців цієї категорії.

Стати сержантом в українській армії нескладно. Головне – мати бажання і виявити здібності. У бойових умовах, наприклад, кандидат має добре переносити стрес та впевнено діяти. Але це не означає, що кандидата відразу ж призначать на посаду. Спочатку допускають до тимчасового виконання обов’язків і відправляють на навчання. Базовий рівень підготовки молодшого командира становлять курс лідерства та навчання за спеціальністю.

Перший – для всіх однаковий. Курсантів вчать поводитися з підлеглими, керувати ними, налаштовувати стосунки в колективі тощо. Для цього використовують нехитру методику. Щодня кожного по черзі призначають лідером групи. Наведення порядку в підрозділі, виконання завдань повсякденної діяльності, заняття, командирське інформування, підбиття підсумків, відпочинок – всі ці елементи розпорядку дня організовують і виконують майбутні молодші командири. Тим часом інструктори стежать за їхніми діями і ставлять оцінки. Те ж саме – на польових заняттях. Але вже в бойовій обстановці, з виконанням вогневих, тактичних та інших завдань.

Фактично лідерський курс – це своєрідний фільтр. Через нього проходять далеко не всі. Хто не витримав іспит, повертається до своєї частини. Решта продовжують навчання у видових центрах підготовки сержантського складу. Там починається друга фаза курсу. Оборонний, наступальний бій, підготовка відділення до нього – ці та інші питання розглядають командир танка (відділення, гармати), номер обслуги тощо. Цей період триває 1,5-2 місяці.

Після його закінчення військовослужбовець повертається в свою військову частину, де йому присвоюють первинне військове звання «молодший сержант». Віднедавна це не звичайна формальність, а цілий ритуал. Перед строєм своїх колег молодший командир зачитує «Кодекс сержанта», який вивчав напередодні, і ставить свій підпис. Відтепер це документ його особової справи.

Найближчим часом до курсу підготовки має увійти нова складова – смуга реакції лідера. Вона запроваджена в арміях країн – членів НАТО. Це абсолютно нова, але перевірена та випробувана методика. Її суть полягає в наступному.

У приміщенні розташовують різні предмети (бочки, труби, дошки, мотузки, жердини, будь-що), якими можна користуватися. Команда з кількох осіб отримує завдання за вказаний час та за їхньою допомогою подолати перешкоди (приміром, сітки, колючий дріт, ємність з рідиною тощо) й дістатися визначеного місця. Завдання ускладнюється тим, що деякі наявні засоби не відповідають необхідній довжині, розміру, формі, мають якісь інші недоліки…

Насправді кінцева мета полягає не в тому, щоб дійти до фінішу, а в тому, щоб з’ясувати, хто генеруватиме найкращі ідеї, стане зрештою лідером і прийматиме найбільш корисні для команди рішення. Учасники постійно змішуються, завдання змінюються. Ця діагностика якнайкраще виявляє лідерські якості у військовослужбовців у ранні періоди служби. В армії США, наприклад, її використовують навіть для тестування рядових. Ті, котрі добре зарекомендували себе, отримують в особову справу спеціальний запис про лідерські здібності. У подальшому їх направляють на курси, щоб підготувати вже як сержантів.

У нових навчальних програмах центрів підготовки сержантського складу Збройних Сил України такі смуги вже передбачені. Єдине, що досі гальмує їхнє впровадження, – відсутність матеріальної бази. Вона хоч і не складна, але також потребує коштів. Спорудження мають розпочати цього року. Користуватися методикою навчатимуть інструктори з Національної гвардії Каліфорнії.

Українських сержантів нововведення неабияк зацікавило. Поки відсутні стаціонарні перешкоди, наші інструктори використовують альтернативні підручні засоби. Звісно, суворо дотримуючись заходів безпеки.

За час війни на Донбасі до армії призвано багато громадян із вищою освітою. У період з 2014 по 2016 роки близько 4 тис. перейшли з посад сержантів-контракт-ників на первинні офіцерські, де досі є чимало вакантів. Намір стати офіцером цілком виправданий. По-перше, людині ніхто не може заборонити рухатися кар’єрними щаблями. По-друге, таке бажання не в останню чергу було зумовлене наявністю компенсації за піднайом житла та кращим рівнем грошового забезпечення в цієї категорії військовослужбовців.

Виправити несправедливість щодо житла має введений в дію закон про компенсацію також і контрактникам. Це досить революційний крок у напрямку  підвищення престижу конт-рактної служби загалом і на посадах сержантів зокрема. Наразі очікується постанова уряду та наказ Міністра оборони. Тим часом начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗС України доручив провести роботу зі спрощення процедури отримання компенсації. Тепер  кількість документів зведуть до мінімуму – замість восьми, наприклад, подаватимуть максимум два-три.

Наступним кроком стануть зміни щодо грошового забезпечення. Як відомо, у березні набрала чинності постанова уряду, яка має впорядкувати його структуру. Безпосередньо для головних сержантів розроблені зміни у відповідний наказ Міністра оборони. У ньому за визначеними категоріями типових посад сержантського складу закріплено 25 тарифних розрядів. Найвищий відповідає тому, який має командир батальйону – підполковник. Однаковий матимуть командир взводу – офіцер і командир навчального взводу центру підготовки сержантського складу. Отже, за рівнем грошового забезпечення головний старшина батальйону, наприклад, майже дотягуватиме до ротного. А головний старшина бригади матиме навіть трохи більше за нього. Різниця, звісно, буде, але у званні, вислузі років тощо. Наразі наказ пройшов усі погодження та очікує затвердження в Міністерстві юстиції.

– Найскладніше було зламати стереотип, – пояснює головний старшина Збройних Сил України – начальник Управління по роботі із сержантським складом старший прапорщик Олександр Косинський. – Мовляв, як рівень грошового забезпечення сержанта може бути більшим, ніж в офіцера? Але саме в тому й суть – мова лише про головних сержантів. Їх у війську не так багато, а стають ними найбільш гідні. Такий підхід мотивуватиме молодших командирів нижчого рівня просуватися по службі, а головних сержантів – не переходити на офіцерські посади. Адже, залишаючись у цій вертикалі, військовослужбовець має всі шанси отримувати грошове забезпечення на рівні командира батальйону.

У цьому зв’язку знову ж таки доречно пригадати досвід армії США. Там у підрозділі молодого офіцера-випускника зустрічає саме сержант. Мудрий та досвідчений, він стає для нього наставником на найближчі місяці. Новоприбулі офіцери цього не цураються, адже традиційно на сержантських посадах в американській армії служать такі професіонали, до яких прислухаються навіть вищі за посадою та званням. За відсутності взводного вони можуть командувати підрозділом і вести його в бій. Тому що досвід, який сержанти набувають на польових виходах, навчаннях, під час бойових дій тощо, значно ефективніший, ніж теоретична база, яку має офіцер-випускник військового вишу.

Це добре видно й на прикладі антитерористичної операції. До речі, підрозділ, де сержанти – штатні командири взводів, є й в українському війську. Це 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар». Саме молодші командири керували його підрозділами в найскладніших боях. Цим і заслужили таке визнання.

Ще одна сержантська новинка незабаром має з’явитися у Збройних Силах України. Це клуби сержантів. На багатьох військових базах США, наприклад, діють клуби сержантів. Це своєрідний храм молодших командирів – клуб за професійними інтересами. Тут збираються сержанти з різних підрозділів. Вони обговорюють спільні армійські теми, грають в ігри, дивляться відео, п’ють пиво тощо. Сержанти тут святкують дні народження чи інші свята разом із дружинами та дітьми, запрошують гостей. Але без запрошення сержанта офіцер туди заходити не має права. У кожному сержантському клубі є окреме приміщення, призначене виключно для вищого сержантського складу. Молодшим вхід туди заборонено. Там обговорюють більш серйозні теми. Кожен американський сержант дуже прагне потрапити в ту особливу кімнату. Для цього йому потрібно не просто отримати підвищення по службі, а й виконати індивідуальне завдання кожного зі своїх старших товаришів. Наприклад, з військової історії, статутів, матеріальної частини зброї й техніки тощо. Лише після цього сержанти збираються в клубі й приймають колегу у свої лави.

– Такий стимул і форма виховання мають неабиякий сенс, – пояснює головний старшина Збройних Сил України – начальник Управління по роботі із сержантським складом старший прапорщик Олександр Косинський. – Адже людина, яка заради кар’єрного зростання пройшла крізь такі випробування, просто так армію тепер не залишить. Вона ніколи не обмовиться поганим словом про середовище свого життя та служби і не дозволить його принижувати іншим. Це своєрідна корпоративна єдність, до якої маємо прагнути й ми.

Створення чіткої копії американських сержантських клубів в українському війську не має стати самоціллю. Адже в них своя історія, свої герої і менталітет, у нас – свої. Проте щось схоже в нас цілком би прижилося. Ідея створення першого сержантського клубу в Збройних Силах України з’явилася ще минулого року. На базі 197-го центру підготовки сержантського складу в смт Десна для цього навіть виділили приміщення, де передбачили загальну залу, піцерію, кімнату для перегляду фільмів, тренажерну тощо. На жаль, поки що на його обладнання бракує   коштів.

Звісно, проводити реформи, перебуваючи у стані війни, не так просто. Але процес поволі триває.  У нашій армії вже чітко вималювалася вертикаль сержантів-профі, які прагнуть змін і готові взяти за них відповідальність. Тож, як кажуть, далі буде! Дорожня карта Концепції розвитку професійного сержантського і старшинського складу Збройних Сил України передбачає завершення більшості заходів реформування до 2020 року.

Сергій Басараб

Powered by Ajaxy