журнал листопад-онлайн 2018

ПАТРІОТ ПОВЕРТАЄ УСМІШКИ

ПАТРІОТ ПОВЕРТАЄ УСМІШКИ

Що це таке, коли тебе силою позбавляють Батьківщини, він відчув на собі. Почав розуміти кримських татар, з якими прожив поряд багато років, і які завжди вважали Крим своєю Батьківщиною. У нього теж усе пов’язано з півостровом. Адже тут народився, виріс, тут минуло багато років його військової служби. Попри сум, сподівається і вірить, що скоро повернеться додому. І всі його дії як українського військовослужбовця спрямовані на те, щоб наблизити цю мить. Полковник медичної служби Віктор Мазур, начальник клініки щелепно-лицевої хірургії та стоматології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, був першим військовим стоматологом, який ще у травні 2014 року надавав на Херсонщині, на адміністративному кордоні з АР Крим, допомогу нашим бійцям. Разом з іншими досвідченими лікарями лікував у пересувному стоматологічному кабінеті їм зуби в наближених до бойових умовах. Потреба в санації і протезуванні на той момент просто зашкалювала, тому відразу з оголошенням антитерористичної операції цей єдиний у Збройних Силах автомобіль повіз стоматологічний «екіпаж» на Донбас.

Саме там у вересні 2015 року у складі 61-го військового мобільного госпіталю Віктор знов очолив «стоматологію на колесах». До речі, навіть у цих складних умовах за три місяці виконання бойових зав-дань в районі проведення АТО він допоміг 1002(!) бійцям. І цей своє-рідний рекорд ще ніхто не перевершив.
Цього року в Одесі українські стоматологи запозичають досвід щелепно-лицевих хірургів, травматологів і нейрохірургів з Канади.
За ініціативи керівництва Війсь-ково-медичного клінічного центру Південного регіону колеги з-за океану приїхали на тиждень до України проводити безкоштовні операції пораненим бійцям, які постраждали внаслідок російської агресії.
– Канадці, які з 2015 року приїжджають в Україну, мають великий досвід у царині пластичної хірургії. У нас вони працюють з пораненнями, що призвели до спотворення, порушення естетики і функцій з істотною втратою м’яких тканин і кісткових структур. Крім того, таке співробітництво розширює наші знання щодо ведення складних поранень, – розповідає Віктор.
Для нього стало одкровенням, наскільки поранені мріють позбутися своїх шрамів і рубців. Вони прагнуть поліпшити естетику свого обличчя. І швидше за все це є певним психологічним захистом та викресленням зі свого життя війни.
Канадці немов повернули його в 2014 рік. У перші місяці війни на Донбасі, коли йшов потік понівечених тіл, а робота одночасно кипіла на кількох операційних столах. Коли привозили військового, а у нього замість обличчя – криваве місиво. Доводилося робити вдих-видих і починати все розбирати, з’єднувати, зшивати. Вже за п’ять-шість годин в армійця можна було розгледіти обличчя.
– Був такий випадок під час роботи канадської місії, коли до нас потрапив боєць, у якого внаслідок кульового поранення практично знесло праву частину обличчя, мозок опустився в очну орбіту. Реконструкція тривала сім годин поспіль. Потрібно було відновити лицевий скелет, тобто відтворити край орбіти і кістку щелепи. Одночасно працювали три бригади фахівців: керівник програми черепних травм Наукового центру здоров’я в Саннібруку, професор пластичної хірургії університету Торонто Олег Антонишин, начальник клініки щелепно-лицевої хірургії і стоматології Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» Міноборони України Ігор Федірко та я, а також нейрохірург і травматологи від канадської сторони. Трансплантатом, який взяли з тазових кісток, за допомогою титанових сіток і пластин ми сформували верхню, зовнішню і нижню частину очниці. Мозок також захистили титановою сіткою. На жаль, хлопець нічого не бачить і не може оцінити нашу роботу. Через поранення в нього одне око втрачене, а друге не бачить – пошкоджено зоровий нерв. Але на цьому лікування не закінчено. На пацієнта ще чекає кілька етапів, – розповів Віктор Мазур.
– 2014 року одним з наших пацієнтів був Сергій Полянський. У бою він дістав важке поранення щелепно-лицевої ділянки. Просто з «борту» був узятий на операційний стіл. Довготривалу операцію проводили одночасно офтальмологи, оторіноларінгологи і щелепно-лицеві хірурги. Нам вдалося зберегти зір, відновити функції дихання і мовлення. На жаль, на початку 2018 року в хлопця почалися ускладнення. Таке буває. Ми запропонували йому приїхати до нас під час візиту канадців. Чергова операція дала дуже гарні результати, – каже Віктор.
На його думку, лікарі завжди повинні виходити за межі можливого.
– Коли ми для одного з перших пацієнтів, якому вибухом вибило зуби, виготовили знімний протез, я був незадоволений. Цей аксесуар себе виправдовує, коли людині 60-70 років. Двадцятирічному хлопцю, в якого все життя попереду це не зовсім пасує. Йому потрібно спілкуватися, усміхатися, цілуватися, зрештою. Хоча хлопець був цілком задоволений. Його подальше життя не залишало мене в спокої. Саме тому в березні 2015 року спільно з начальником відділення щелепно-лицевої хірургії підполковником медичної служби Оленою Кулібабою та старшим ординатором підполковником медичної служби Ігорем Потаповим ми провели першу серію безкоштовних операцій зі встановлення дентальних імплантатів. І за три роки роботи нам вдалося вживити імплантати майже тисячі військовослужбовців. Для армійців у мирному житті це дуже важливо. Вони бачать, що не залишені напризволяще, – вважає Віктор Мазур.
– Лікарем вирішив стати ще в дитинстві. Вибору особливого не було – у нас сім’ї всі лікарі. Батько – терапевт, мама – фтизіатр. Один дід був фельдшером, другий – ветеринаром. А військовим – лише двоюрідний брат батька. Саме він і запропонував мені піти його шляхом, – продовжує Віктор.
Практично все життя доктора Мазура минуло в Криму. Тільки 2008 року, коли йшло планове розформування військових частин і стоматологічна поліклініка в Сімферополі потрапила під скорочення, Віктора перевели в Одесу. Хоча всі його рідні та родичі дружини-кримчанки ще й досі залишаються в Криму.
– Востаннє я був у Криму в грудні 2013 року, на ювілеї в мами. А в 2014-му – вже не було навіть думки їхати туди. З травня по жовтень практично жив у госпіталі. Було навіть таке, що вирвався один раз на тиждень додому, приїхав – і відразу дзвінок з госпіталю. Помився, поїв і назад. А згодом, коли все стало зрозуміло, їздити на півострів було небезпечно. Сьогодні дуже сумую за Кримом, але вірю, що ми його повернемо, – каже Віктор.
До речі, 2015 року свою позицію щодо повернення Криму до складу України Віктор продемонстрував, вистригши чуба.
– Я такий, бо не все ще закінчено, не розставлено останні крапки над «і». Це своєрідне єднання з пораненими. Вони бачать перед собою лікаря, що схожий на них. Їм без слів зрозумілі мої принципи, що також налаштовує на довіру. Крім того, це ще й виклик суспільству, щоб люди навколо не розслаблялися, а пам’ятали, що війна ще не закінчена. Іншими словами, це один з елементів моєї особистої агресії. І так буду стригтися, поки не повернуся у Крим, – наголошує Віктор Мазур.
Євгеній СИЛКІН

Powered by Ajaxy