журнал листопад-онлайн 2014

Польові дослідження від «сагайдаків»

МИКОЛА ГОЛЄВ
Народився 28 жовтня 1962 року в німецькому місті Веймар. Закінчив Луцький державний педагогічний інститут, Луцький індустріальний інститут, аспірантуру Тернопільської академії народного господарства. Кандидат економічних наук. З 2013 року обіймає посаду голови Всеукраїнської організації сприяння Збройним Силам України ім. гетьмана Сагайдачного.

Ідея створення Всеукраїнської організації сприяння Збройним Силам України ім. гетьмана Сагайдачного виникла тоді, коли так звані «зелені чоловічки» Путіна вдерлися у Крим. До цього більшість майбутніх «сагайдаків» з перших днів були на Майдані. Ідеологом та ідейним натхненником народження організації була група патріотів-майданівців, а також їхніх прихильників з членів ветеранських організацій, офіцерів запасу, колишніх суворовців, які за різними обставинами не знайшли себе у війську. Усі хотіли бачити сильну армію, сильну Україну. І що цікаво: у цьому громадянському русі були задіяні не лише етнічні українці. Одними з перших в організацію вступили кримські татари. Після чого виникла ідея: захищати державу за територіальним принципом. Сьогодні такі первинні організації працюють у всіх областях України, у деяких районах – у зоні АТО. Про їхню діяльність і плани щодо створення на теренах України цілісної системи територіальної оборони розповів голова Всеукраїнської організації сприяння Збройним Силам України ім. гетьмана Сагайдачного Микола Голєв.

– Миколо Кузьмичу, за якими напрямами готують «сагайдаків»?

– У діяльності організації ставку робимо на практику. Уже облаштували кілька центрів і продовжуємо знаходити нові для підготовки «сагайдаків». Так, у місті Сміла Черкаської області на території військового полігона колишнього артилерійського полку кілька місяців функціонує наш навчальний табір. Місцева влада пішла назустріч і виділила в оренду колишні приміщення водоканалу, де наші активісти створюють центр військово-патріотичної підготовки. Активно діє і волинський осередок нашої організації, де за допомогою обласного військового комісара ми маємо доступ до полігонів, а військові надають «сагайдакам» для тренувань зброю та набої.

Ми відкриті для всіх громадських організацій. За потреби надаємо колегам власні тренувальні табори. На жаль, деякі з них лише декларують своє бажання допомагати війську.

– І в чому це проявляється?

– Наведу лише один приклад. «Сагайдаки» практично за свій рахунок з «нуля» у серпні-вересні сформували і підготували до відправлення в зону АТО 90-й добровольчий батальйон 95-ї аеро­мобільної бригади. Спочатку близько двадцяти громадських організацій пообіцяли, що допоможуть нам. Та на цьому їхня участь і закінчилася. Ми ж витратили кілька мільйонів гривень на амуніцію бійців та їхню підготовку до ведення бойових дій. Ми поставили собі за мету орієнтуватися на потреби війська, а не піаритися в інтересах певних політичних сил.

– «Сагайдаки» принципово виступають за розбудову в Україні територіальної оборони…

– Досвід локальних війн доводить, що особовий склад підрозділів територіальної оборони діяв у своїх районах більш самовіддано і рішучіше. Тероборона має кілька суттєвих переваг перед іншими військовими формуваннями. За оцінками зарубіжних експертів, її утримання обходиться для держави значно дешевше, ніж регулярних військ. Наприклад, у США – у 6 разів, Данії та ФРН – у 10. До того ж територіальна оборона може вивільнити деякі бойові частини від невластивих їм функцій і завдань, зокрема, пов’язаних з охороною військових і державних об’єктів, утриманням маршрутів пересування та маневру військ. Органи управління та підрозділи сил територіальної оборони, які досконало знають свою місцевість і соціально-політичну ситуацію в її зоні, мають перевагу в боротьбі з диверсійно-розвідувальними групами противника та незаконними військовими формуваннями.

Нерегулярні війська традиційно існують у Норвегії (норвезьке ополчення Heimevernet), Швеції (шведське національне ополчення, Hemvärnet – nationella skyddsstyrkorna), Фінляндії (Maakun­tajoukot), Ізраїлі (Sherut Miluim), Латвії (Zemessardze) та багатьох інших країнах світу. Характерними ознаками сучасного народного ополчення є дозвіл на володіння бойовою зброєю, самозабезпечення ополченців, обов’язок проходити періодичні військові тренування разом із професійними військовими, швидка мобілізація сил ополчення у випадку збройної агресії проти країни.

– Досвід яких держав плануєте використати?

З радником Міністра оборони, заступником голови Всеукраїнської організації сприяння Збройним Силам України ім. гетьмана Сагайдачного, командиром територіального батальйону «Південь» Андрієм Верлатим ми зустрілися на основній базі підготовки бійців у с. Сухолуччя, що на Київщині. Тут поряд з добровольцями батальйону «Київ-2» проходять вишкіл і його підлеглі. До того ж, за сприяння керівництва міста Гостомель, військові домовилися про використання території покинутого цегляного заводу для проведення занять з майбутніми розвідниками. Його напівзруйновані цехи й адміністративні будівлі якнайкраще підходять для відпрацювання прийомів роботи в захопленому «місті».

Андрій Михайлович співпрацює з багатьма командирами добровольчих батальйонів та армійських підрозділів. Сьогодні необхідні добре підготовлені спецгрупи для роботи в розвідці. Тому інструктори акцентують увагу на заняттях з розвідувально-диверсійної роботи. Саме для цього колишні специ із «Вимпела» розробили тримісячну програму. Фахівці з «Півдня» уже підготували кілька розвідгруп, що увійшли до штату підрозділів Міноборони. По закінченні тримісячних курсів усі добровольці уклали з Міністерством оборони контракти. Комбат пишається тим, що його колишні вихованці вже відзначилися при зачистці й утриманні донецького аеропорту.

За словами Верлатого, зараз виникла проблема з деякими добровольчими батальйонами: патріоти, які там виконують свою місію із захисту Вітчизни, нерідко офіційно ніде не оформлені. Андрій Михайлович особисто бачив на передовій у зоні АТО незареєстровані підрозділи, які, утім, героїчно виборюють територіальну цілісність і незалежність нашої держави. Та проблема не лише в підпорядкуванні цих невеличких груп. З деякими командирами добровольчих батальйонів теж біда. Комбат «Півдня» упевнений, що тільки професійний військовий може координувати дії батальйону. Зараз же склалася ситуація, коли деякими підрозділами керують люди, які нічого не розуміють у бойовому злагодженні. Причиною такого непрофесіоналізму є відсутність військового досвіду – у минулому ці командири служили строкову старшиною або сержантом, були прапорщиками тощо. Приміром, сумнозвісний івано-франківський батальйон очолював військовий, який обіймав у військкоматі другорядні посади і ніколи за межі регіону не виїжджав. То що отримали? Підрозділ, покинувши зброю, залишив позиції. Але ж, за великим рахунком, бійці не винні, команду давав комбат. Деякі з командирів понад усе прагнули поставити прапор на День незалежності над Донецькою ОДА. До чого це призвело – усім відомо.

На переконання заступника голови Всеукраїнської організації сприяння Збройним Силам України ім. гетьмана Сагайдачного Андрія Верлатого, настав час професіоналів. І, як свідчать події на Сході України, у двобої не завжди перемагають кількістю. Якість – ось чого треба прагнути. На щастя, українці – тямущий народ, було б лише бажання. А бажання захищати Батьківщину – є!

 

– На наш погляд, треба ретельно вивчати світовий досвід і реалізовувати кращі напрацювання з урахуванням наших національних особливостей. Я мав можливість на власні очі побачити діяльність підрозділів тероборони у Швейцарії та Польщі. Стосовно зниження витрат нам найбільш підходить польський досвід. Створення національної системи територіальної оборони дозволило полякам значно скоротити фінансові витрати на армію. У країні функціонує громадська патріотична організація оборонного спрямовання «Рух за створення територіальної оборони» (Ruch nа Rzecz Obrony Terytorialnej – RnROT). Тероборону вони розглядають як резерв Збройних сил. Підрозділи формують на добровільній основі за територіальною ознакою. Військову підготовку особового складу проводять у вихідні дні або у вільний від роботи час. Періоди навчання і підвищення кваліфікації оплачуються, а закупівля спорядження й озброєння звільняється від податку. Особовий склад військ тероборони поділений на дві категорії: солдати територіальної оборони (підготовлені резервісти) і кандидати у резервісти. Останні спочатку проходять стажування у своїх підрозділах, надалі – основну 30-денну підготовку в навчальних центрах, після завершення якої, склавши присягу, отримують статус солдатів військ територіальної оборони.

Інструктор Андрій М.:

Є прикладом для людей, які свого часу схибили. Відсидівши 23 роки за крадіжки і порушення режиму, 44-літній чоловік повністю присвятив себе служінню Батьківщині. Після трьох років звільнення, приїхав на Майдан до Києва відстоювати гідність нації. У скрутний для України час прийшов добровольцем у батальйон і вже чотири місяці працює інструктором.

Це той рідкісний випадок, коли кримінальний досвід став у нагоді: у розвідці наші бійці часто стикаються з «ватниками» та іноземними бойовиками, які мають свій сленг, навчені розмовляти на відстані на пальцях. Розуміти їх – це вже неабиякий крок до успіху.

Андрій готує вже третю групу розвідників. Багато які з них виховувалися в інтернатах чи дитбудинках. За словами інструктора, в цих хлопців, загартованих життям, є бажання, дух і патріотизм. Сам Андрій, попри непросту долю, не замкнувся у собі. Він, як і його діди, які пройшли крізь війни, вважає святим обов’язком захищати Батьківщину і вдячний за таку довіру.

– Скажіть, яка роль Товариства сприяння обороні України (ТСОУ) у розбудові територіальної оборони?

– Ми ще у травні зустрілися з керівництвом цієї організації для обговорення напрямів спільної роботи. Спочатку вони дали згоду, але коли до керівника київського осередку звернувся наш представник, йому було категорично відмовлено у співпраці. Проте у Рівному нам пішли назустріч. Тобто все залежить від представників на місцях, від рівня патріотизму кожного чиновника.

На моє переконання, ТСОУ сьогодні перетворилося на такий собі «розплідник» офіціантів, перукарів і кухарів. Причому за підготовку таких «резервістів» його представники ще й отримують чималі кошти. Організація ж «сагайдаки» за підготовку підривника, розвідника, мінера грошей у держави не просить. Тут треба розуміти: або ми – комерційна організація, або ні. Вже давно на часі питання про використання потужностей ТСОУ для підготовки резервістів армії. І якщо це товариство не повернеться обличчям до Міноборони та громадських організацій, воно не буде потрібне Україні, адже сьогодні його функції фактично виконують інші громадські організації.

– Чи отримуєте підтримку від Міністерства оборони?

Інструктор ВАЛЕРІЙ Р.:

Колишній військовий. У 1990 році після закінчення військового училища служив в Азербайджані. Там пробув 2,5 року, пройшов через вірмено-азербайджанський збройний конфлікт. У батальйоні викладає рукопашний бій і психологічну підготовку. Вважає, що на Донбасі противник серйозний, тож хлопців потрібно готувати ретельно. Але при цьому не «ламати» особистість, як це робили колись в армії Радянського Союзу, адже – застосовуючи індивідуальний підхід, можна досягти неабияких результатів.

– Звичайно. Ми постійно спілкуємося із заступником Міністра оборони України – керівником апарату Петром Мехедом. Спільно ми вже розробили «Меморандум про співробітництво з Міністерством оборони України».

Ми побачили, що коли Президент оголосив мобілізацію, багато чоловіків ховалися в Італії, Іспанії, відмовлялися від служби. Вишикувалися черги за закордонними паспортами. З цього випливало, що воювати готові були не всі. А скільки бруду вилили на військових «експерти» так званої «диванної сотні»! Сьогодні ж на часі – питання виживання нації. Якщо ми всі не об’єднаємо зусилля у боротьбі із зовнішнім ворогом, Батьківщину чекатимуть важкі часи.

Юрій Смєлов
фото Володимира КОСЕНКА

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту