Вірші ATO

Рядки, народжені душею

Рядки, народжені душею

СОН

Приснився бій
І на губах пісок,
Слова матусі:
«Повертайся, синку!
Ти там далеко,
Де іде війна,
А я, синочку,
Жду тебе одна».
Я скоро повернусь,
Я вийду з бою!
Цей сон ніч в ніч
Все не дає спокою:
Вже котрий рік
Воюю уві сні…
Коли ж прийдуть
До мене мирні дні?
Коли прийдуть
До мене мирні ночі?
Я мамі подивлюся
В теплі очі!
Я повернувся, рідна,
Вийшов з бою,
Душа моя не знає
Лиш спокою…

старшина Василь Близнюк

СЛАВА УКРАЇНІ

У цій країні,
Де синь небесна
В поле переходить,
Яке так щедро
Нам пшеницю родить,
Ми всі живем
І дякуємо  Богу,
Добра бажаєм
Для всього народу,
Що хоче жити
В мирі і добрі
На нашій славній,
Благословенній Богом,
Сонячній землі.
І ця країна нам
Як рідна мати,
Що діток хоче
Всіх оберігати
Від ворогів, що
Прагнуть розтоптати
Всю велич України,
Ще з глибини віків
Що рід дала для
Всіх наших братів –
І в цей нелегкий час
Всіх хоче поєднати,
Щоб ми змогли
Пшеницю стиглу жати
І хліб смачний пекти
Та й друзів пригощати!
Ми дякуємо Богу, що
Живем у нашій Україні,
Де синь небесна
В поле переходить,
Яке так щедро
Нам пшеницю родить!
Добра і миру всім!
І слава Україні
На всі віки і нині!

старшина Василь Близнюк

ДАВАЙ ПОГОВОРИМО, СИНКУ

Минув вже рік, жахливий рік,
Що смерті ніс, життя.
І син покинув наш поріг,
Пішов у небуття.

Байдуже кинув на ходу:
«Та не хвилюйся, мати!
До тебе знову я прийду.
А час вас захищати!»

Він був веселим, добряком.
Бог дарував і вроду.
І мужнім вийшов вояком,
Що присягав народу.

Дотримавсь клятви, що давав.
Поліг, хоч не на часі,
Хай і твердий характер мав –
Спалив вогонь Донбасу.

Давай поговоримо, сину.
Є що тобі сказати.
Не вірю я, що ти загинув.
Тобі ще ж воювати.

Війну цю той урозуміє,
Хто зазирнув їй в очі,
Хто чув, як міна нудно виє,
Поранений як кличе.

Ти звик до куль і канонади,
Що сон завжди був рваний,
Що по тобі гатили  «Гради».
Ще й клав бинти на рани.

Про це дізнаюсь не від тебе –
Від тих, хто досі б’ється.
Мені це дуже чути треба –
То стукіт твого серця.

Згадай про дім, про радість, тугу;
Що підростає хлопчик;
Додому як приніс папугу,
Назвав його Укропчик.

Як мріялось тобі пожити,
Ввійти в свою квартиру?!
А ще якесь авто купити…
Та плани смерть змінила.

Дивись, змарніла сильно мати.
Їй твій потрібен догляд.
Вона вже стала виглядати
У натовпі твій погляд.

Мені, повір, весь рік болить
Й про себе матом крию з болю:
Ну повернись, жадана мить,
Щоб говорив з тобою.

На передку не до розмов.
Свинець стоїть стіною.
Тебе благаю знов і знов:
Поговори зі мною.
Про бій запеклий розкажи,
Про сміх в час перемир’я,
Як вів з «броні» репортажі,
Про трасерів сузір’я.

Артемівськ був, була Попасна…
А тут тривожний спокій.
І свічка пам’яті не гасне
В душі людській широкій.

Поговорімо, сину,
Хай погляди і різні.
Поговорімо, сину,
Хоча і знаю – пізно.

Син, вір – я передам онуку –
Не пробачав ти зради.
У мить важку давав всім руку
І ділові поради.

Всі кажуть нам, що час лікує,
Ніч перейде у днину…
А що нестерпний біль втамує
Мою тугу за сином?!

Давай поговоримо, сину,
Про нашу честь і славу,
І про квітучу Україну,
В якій пожив ти мало.

Олександр Бондаренко, полковник у відставці

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту