журнал березень-онлайн 2015

ВІДЗНАКИ СЛАВИ, МУЖНОСТІ І ПРАЦІ

У розповіді про історію світових нагород було б неприпустимо оминути увагою тему виникнення й розвитку українських відзнак.

Перші згадки про відзначення найгідніших представників суспільства належать ще до часів Київської Русі. Саме тоді виник звичай нагороджувати гривнею – нашийною прикрасою, що мала форму гладкого або витого обруча, виготовленого з дорогоцінних металів і оздобленого орнаментами, який згодом трансформувався у практику удостоєння знаками орденів на нашийних стрічках.

Крім цього, відомі такі форми заохочення, як винагорода коштами, землею, надання права на участь у розподілі трофеїв тощо. Викарбувані ж на Русі після впровадження християнства дзвінкі монети (златники та срібники) називають прообразом медалей, адже вони виконували роль не тільки грошових знаків, а й цінних нагород.

Згадуючи про іншу яскраву сторінку української історії – козацьку добу – варто зупинитися на відзнаках державної та військової влади – клейнодах. Річ у тім, що призначення козака на певну посаду й удостоєння відповідними атрибутами було ознакою визнан­ня його високих бойових заслуг, особистих чеснот, тому саме клейноди можна вважати найвищими козацькими нагородами. Приміром, до головних символів гетьманської влади належали булава, бунчук, значок, корогва й печатка; полковникам вручали пернач, значок і корогву, сотникам – корогву. Клейноди отримували не лише окремі особи, а й цілі війська, з-поміж переліку відзнак яких могли бути навіть гармати.

Подальший розвиток нагород­ної справи на теренах України тісно пов’язаний із системами відзнак тих держав, у складі яких тривалий час були наші землі. Однак це, як то кажуть, окрема історія. Якщо ж вести мову саме про національні нагороди, то перші реальні наміри щодо їхнього встановлення з’явилися на початку минулого століття, у період правління уряду гетьмана Павла Скоропадського. За його дорученням у травні 1918 року при головному штабі армії створили комісію для розробки проектів орденів і медалей, яка незабаром представила пропозиції щодо заснування цілої системи відзнак як для військових, так і для цивільних осіб. Зокрема, передбачалося започаткування орденів князя Ярослава Мудрого (за громадську діяльність), Святої княгині Ольги (для відзначення жінок), Святого Архістратига Михаїла (за військову хоробрість) і хрестів – Залізного (за визвольну боротьбу), Святого князя Володимира (за досягнення в держслужбі), а також хреста та зірки Слави і Відродження України.

Втілити цей задум у життя Скоропадському не судилося: у грудні 1918-го в Києві вкотре змінилася влада – було встановлено Директорію Української Народної Республіки. Саме її уряду вдалося не лише спроектувати, а й виготовити і вручити перший український орден – «Залізний хрест за зимовий похід і бої».

Хоча від початку – у січні 1919 року, коли Директорія ухвалила закон стосовно нових державних відзнак, – планувалося запровадити зовсім інші нагороди: двоступеневі ордени Республіки (для цивільних осіб) і Слава Україні (для військових). Проте подальші події на театрі військових дій внесли свої корективи і в історію відзнак. У лютому 1919-го Директорія під натиском більшовиків залишила Київ, а в грудні військо УНР опинилося між трьома ворожими арміями. Однак упродовж кількох місяців йому вдалося вирватися з оточення, і ця операція дістала назву – «Перший зимовий похід». Для відзначення її учасників 19 жовтня 1920 року наказом Симона Петлюри й було засновано «Залізний хрест». Нагорода складалася з двох частин: синьо-жовтої стрічки з перехрещеними булавами або перначами та чорного хреста з чотирипроменевою зіркою та тризубом у центрі. І хоч у листопаді 1920-го останні бійці УНР залишили територію України, а Директорія фактично припинила своє існування, все ж орден було виготовлено й загалом його отримали близько 3-4 тисяч осіб.

Примітно, що тим же наказом було встановлено орден Визволення двох ступенів, але його так і не втілили в металі. Не здобули статусу державних нагород і відзнаки, запроваджені керівництвом УНР і ветеранами українських військ уже в еміграції, – Хрест Симона Петлюри, Галицький хрест, Мазепинський хрест та інші.

У радянській Україні з 1921 по 1933 роки існував власний орден – Трудового Червоного Прапора. За офіційними даними, ним було нагороджено 307 осіб і 29 колективів. Та справжньою сенсацією для істориків стали архівні відомості про те, що 1967 року колишні ЦК УРСР і Верховна Рада УРСР планували заснувати республіканські нагороди – ордени Державного Прапора Української РСР і Трудова Слава, а також медаль «За трудові заслуги». Однак з Москви таким намірам швидко «перекрили кисень».

Копітка робота над формуванням ідеології майбутніх відзнак розпочалася в січні 1992 року, коли постановою Президії Верховної Ради України було створено спеціальну комісію з питань заснування державних нагород. Свої пропозиції вона мала надати до 1 травня того ж року. До складу комісії увійшли відомі вчені, народні депутати, міністри, керівники творчих громадських спілок, представники інших структур.

Будувати нову систему нагород без знання історичного фундаменту національного нагородотворення було неможливо. Більшість членів комісії про це історичне підгрунтя не мали жодного уявлення. Тож до наукових розвідок залучили відомих фахівців Інституту історії НАН України.

Зрештою комісія, розібравшись в історичних перипетіях і проаналізувавши більш як півтисячі пропозицій, у червні 1992 року розробила базовий варіант концепції системи державних нагород. Так, передбачалося заснування орденів Відроджена Україна (за виняткові заслуги перед державою), Пошани (за видатні досягнення в розвитку економіки, науки, культури, освіти й інших сфер), Захиснику України (за військові заслуги), Милосердя (за благодійну діяльність), а також медалей «За мужність» (за відвагу, виявлену під час виконання військового, службового та громадянського обов’язку), «Зірка Полин» (за заслуги в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи).

Багатомісячний підготовчий процес завершився 4 травня 1993 року внесенням питання про заснування державних нагород на розгляд засідання Верховної Ради. Після бурхливого обговорення народними депутатами постанову про державні нагороди України було ухвалено в першому читанні 228 голосами. Утім до другого читання справа не дійшла: вир політичних пристрастей, який виник навколо дострокових виборів Президента та Верховної Ради, повністю відволік депутатів від такого «буденного» питання, як державні нагороди. Та так, що справа їхнього законодавчого затвердження розтягнулася ще на сім років…

Далі буде

Олександр Сопов

Powered by Ajaxy