журнал серпень-онлайн 2014

Зміцнивши військо, зміцнимо державу

 

Історично склалося так, що упродовж 23 років своєї незалежності наша країна залишалася об’єктом геополітичного протистояння Заходу і Росії. Особливого загострення воно набуло після того, як Російська Федерація активізувалася в зусиллях будь-що відновити свою роль великої світової держави.

Знаючи особливості ведення політики північним сусідом, можемо впевнено констатувати: через стратегічне значення України для реалізації планів РФ щодо побудови Євразійського союзу вона навряд чи відмовиться від намірів установити контроль над нашою державою й надалі докладатиме зусиль для досягнення своїх цілей.

Аби адекватно відреагувати на загрозу застосування військової сили проти України, з початку березня 2014 року Збройні Сили перебувають у відповідному стані готовності.

У таких умовах нам залишається одне: мати здоровий глузд, а також міцну й розвинену армію, здатну протистояти підступному та добре озброєному агресору. Адже, як засвідчили попередні події у Криму та на Сході нашої держави, Росія не гребує застосовувати нестандартні форми та методи агресії, які, окрім засобів політичного, економічного й інформаційного тиску, включають і серйозну військову складову.

Нічого не бачу, нікого не чую…

На жаль, за понад два десятки років незалежності у владних кабінетах так і не зрозуміли (або не хотіли зрозуміти), що потенційні загрози національній безпеці, визначені на стратегічному рівні, не відповідають реальному політичному становищу. Потенційного ворога на картах ми малювали зовсім не з того боку. А всі державні програми, присвячені розвитку наших Збройних Сил, були приречені стати мертвонародженим дитям. Адже фактично за всю історію існування нашого війська, особливо за останні вісім років, його потреби фінансувалися за залишковим принципом і в мінімальних обсягах: менше 1 % внутрішнього валового продукту.

За таких умов армія просто виживала. Руйнівні процеси, які розпочалися внаслідок хронічного ресурсного голоду, призвели до дезорганізації системи управління військами, морального та фізичного старіння озброєння й військової техніки.

Нині українське військо має 5,5 тисяч одиниць основних зразків ОВТ. Більшість із них вироблялися ще у 80-90-х роках минулого століття. Вже понад два десятки років, експлуатуються 89 % літаків, 91 % вертольотів, 85 % кораблів і катерів, 100 % ракетно-артилерійського озброєння.

Через тривалі строки експлуатації рівень справності багатьох основних високотехнологічних зразків (літаків, вертольотів, техніки зенітних ракетних і радіотехнічних військ) наявного у військах ОВТ становить менше 50 %. Відсутні в достатній кількості броньовані машини на колісній базі, а наявні мають низькі вогневі можливості й захищеність. Це, як показав хід нинішньої антитерористичної операції, ускладнює маневр і підтримку дій особового складу під час бою.

Не менш складна ситуація із запасами матеріальних засобів та їхнім постачанням у війська. Через хронічний брак коштів забезпеченість Збройних Сил за більшістю номенклатур служб тилу протягом останніх років знизилася до рівня нижче 20 % від потреби. Що й говорити, деякі види майна на складах взагалі відсутні. Фахівці Тилу ЗС України підрахували, що загалом для відновлення необхідних запасів українській армії потрібно понад 9 млрд гривень.

Про ці й інші проблеми протягом минулих років говорилося багато та неодноразово на різних рівнях. Проте на краще ситуація не змінювалася. І лише зараз можна стверджувати напевне: комусь було вельми вигіднио, аби через понад два десятки років незалежності наша армія мала саме такий вигляд.

– Нині в оборонному відомстві вже окреслені головні кроки щодо посилення обороноздатності нашої держави, – резюмує заступник Міністра оборони України Іван Руснак. – Зокрема, ми розробили нову стратегію розвитку Збройних Сил, а для визначення стану і потреб армії розпочали процес інвентаризації в оборонній сфері та підготували оновлений Військовий бюлетень. Маємо сподівання, що пропозиції Міністерства оборони щодо підвищення оборонної спроможності України знайдуть підтримку українського парламенту.

Не було б щастя,  та нещастя допомогло

За нинішньої ситуації в державі, схоже, починають розуміти істинну роль війська. Нині Збройні Сили України переживають найбільш складний і відповідальний етап у своїй історії, поступово відновлюючись, зміцнюючись і набуваючи бойового досвіду.

Так, лише за кілька місяців напруженої роботи зросли чисельність особового складу війська та його бойові спроможності. Аби адекватно відреагувати на загрозу застосування воєнної сили проти України, з початку березня 2014 року Збройні Сили перебувають у відповідному стані готовності. Генеральний штаб планує кризове застосування армії із залученням інших військових формувань і правоохоронних органів. Визначені угруповання розгорнуті в районах виконання завдань, а також залучаються до проведення антитерористичної операції на території Луганської й Донецької областей. Для формування згаданих підрозділів понад 13 тис. вояків особового складу та близько 4,5 тис. одиниць озброєння й військової техніки здійснили марші своїм ходом. Ще понад 37 тис. військовослужбовців і 8,2 тис. одиниць ОВТ доправлено 167 військовими ешелонами. Таких масштабних переміщень наше військо не здійснювало, мабуть, від початку свого заснування.

Загалом із березня по червень 2014 року в ході перших двох хвиль часткової мобілізації в боєздатний стан приведено близько 50 військових частин ЗС України, 20 частин, установ інших міністерств і відомств, а також 23 обласні військові комісаріати з підпорядкованими їм районними та міськими. Окрім цього, сформовано 28 військових частин територіальної оборони, із них 11 – на добровільній основі.

Триває й робота щодо повернення до строю озброєння та військової техніки. Протягом останніх місяців військовослужбовці разом із заводчанами відновили та відремонтували понад 8,5 тис. одиниць ОВТ. Серед них 1,7 тис. бронемашин, 5,7 тис. автомобілів, 30 літаків і 27 вертольотів. Відтак загальний рівень справності армійського парку зріс до 89 %.

– Особливість нинішньої війни полягає в тому, що нова роздільна лінія конфронтації між Росією й Заходом пролягла Україною. Тобто це не просто українське питання. Опосередковано – це міжнародний збройний конфлікт, – переконаний голова комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони Володимир Литвин. – Тому ми маємо розробити таку політику в оборонній сфері, яка б не залежала від чужих рішень принаймні в ключових питаннях.

На часі — ера осучаснення

Але рапортувати про неабиякі успіхи поки що рано. Адже агресія ворога проти нашої країни не припиняється, а стратегічна мета – озброєння армії новими зразками ОВТ і забезпечення високотехнологічними засобами захисту й зв’язку – поки що не досягнута. Хоча певні зрушення в цьому напрямку вже відбуваються.

Так, нині повним ходом триває постачання армії бронежилетів нового зразка. Відповідний контракт укладено з компанією «Темп-3000». Новітніми засобами захисту в першу чергу забезпечуються учасники антитерористичної операції. Щодоби на Схід нашої держави підприємство відправляє 250 бронежилетів.

Загалом українські воїни мають отримати їх понад 17 тис. одиниць. З них «Корсар-4» – 7080, «Корсар-МЗ-4» – 10 000.

Потребує військо й багатьох інших технічних новинок. Хоча, такими деякі засоби вважаються саме в нас. А ось в арміях інших країн світу вони давно сприймаються як належне. Зокрема, прилади нічного бачення, тепловізори тощо. Забезпеченість ЗС України приладами нічного бачення, приміром, нині становить лише 21 % від потреби. Причому 98 % із них виготовлені в 70-х роках минулого століття, тож коментувати їхні тактико-технічні характеристики зайве. Тому керівництво військового відомства вживає заходів, аби вже найближчим часом закупити ці засоби на іноземному ринку або отримати в межах міжнародних програм технічної допомоги.

Окрім цього, наша армія потребує сучасної стрілецької зброї, оптичних прицілів до неї, засобів зв’язку, навігації й топографічної прив’язки (насамперед, для розвідувальних та артилерійських підрозділів), а також новітнього бойового спорядження. Не кажучи вже про більш серйозні речі – сучасні літаки, безпілотні літальні апарати, зенітні ракетні комплекси середнього радіусу дії, корвети, швидкісні патрульні кораблі, катери тощо.

– У середній і довгостроковій перспективі Збройні Сили України повинні отримати новітні засоби розвідки та радіоелектронної боротьби, автоматизовані системи управління протиповітряної оборони, бойові авіаційні комплекси, кораблі тощо, – вважає директор Національного інституту стратегічних досліджень Костянтин Кононенко. – Для цього необхідно вже сьогодні внести зміни до відповідних державних програм і планів. А в короткостроковій перспективі основні ресурси варто спрямувати на оснащення армії сучасними комплектами індивідуального екіпірування та спорядження: засобами закритого зв’язку, навігації, розвідки та життєзабезпечення; сучасними броньованими автомобілями типу «Дозор-Б» і «КрАЗ-АСВ»; бронетранспортерами типу БТР-4; протитанковими та переносними протиповітряними ракетними комплексами; модернізованими вертольотами (Мі-24, Мі-8); обладнаними системами розвідки, закритого зв’язку, навігації, захисту від ракет ПЗРК; засобами для дій уночі тощо.

Чим допоможе «Укроборонпром»?

Очевидно, що комплексне переозброєння Збройних Сил України обов’язково має відбуватися з максимальним використанням можливостей вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Про те, що спроможності виготовляти новітні ОВТ на вітчизняних заводах у нас є, говорили протягом усіх минулих років. ОПК тим часом через відсутність замовлень від власного війська освоював зовнішній ринок. Схоже, настав час кардинально змінити ситуацію.

Аби вдосконалити державне управління оборонно-промисловим комплексом і забезпечити його структурну перебудову, державні підприємства, які розробляють, виготовляють, реалізують, ремонтують, модернізують та утилізують ОВТ і боєприпаси, а також беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами, об’єднали в єдину державну господарську структуру – Державний концерн «Укроборонпром».

Але, на жаль, фундаментальним змінам у роботі ОПК України його утворення не посприяло. Навпаки, погіршився економічний, фінансовий і технічний стан підприємств, стрімко накопичилися боргові зобов’язання, зросла напруга в трудових колективах, погіршився рівень виконання зобов’язань у військово-технічному співробітництві з іноземними замовниками (найбільше це стосується виконання контракту щодо виготовлення та постачання бронетранспортерів до Республіки Ірак, який постійно супроводжувався низкою проблем, не розв’язаних до цього часу. Крім того, низка контрактів з іноземними контрагентами відстає від графіків їхнього виконання, а деякі з них перебувають під загрозою зриву), тривалий час залишаються невиконаними важливі контракти з державного оборонного замовлення.

Концерн залишається замкнутою, практично неконтрольованою організацією. Його діяльність не координується жодним міністерством, тож політичної відповідальності за стан справ у вітчизняному оборонно-промисловому комплексі ніхто не несе. Через відсутність уповноваженого органу управління підприємства ОПК не можуть розробити загальну стратегію та програму розвитку, не здійснюється координація експортної політики, не забезпечується контроль за ефективним використанням державних коштів тощо.

– Сьогодні необхідна тісна співпраця Міністерства оборони із ДК «Укроборонпром» та Міністерством закордонних справ України. Аби до виробництва складної техніки залучати розвинуті держави та країни третього світу, – акцентує генеральний конструктор Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро „Прогрес”» Ігор Кравченко. – Потрібна й державна програма замовлення на нові літаки. Україна має повний цикл для виробництва літака Ан-70. Виробляємо й новий двигун АІ-28 для літака Ан-178. Він – найекономічніший у світі, але в нас немає замовлень на нього. Ми виготовляємо також двигуни для бойових літаків армії Китаю. В Україні ці двигуни, на жаль, не використовуються. На «Мотор Січ», наприклад, складають уже й вертольоти. У небо піднявся перший український гелікоптер.

Тож, говорячи про переозброєння й осучаснення нашого війська, потрібно розглядати будь-які можливі й доцільні варіанти, починаючи від надання другого дихання вітчизняному ОПК і закінчуючи можливістю придбання ОВТ у відомих світових виробників. Вдаватися до прямих закупівель, звісно, можна. Але це буде найлегшим виходом із ситуації. Тому найбільш правильним і виваженим було б таке рішення, в якому враховувалися б інтереси насамперед обороноздатності нашої держави та національного оборонно-промислового комплексу.

Сергій БАСАРАБ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту