Журнал

Авдіївка руйнує стереотипи

Авдіївка руйнує стереотипи

Авдіївка – українське місто! Більше цей факт ані обговоренню, ані, тим паче, спростуванню не підлягає. Щоб там не верзли доморощені манкурти і записні кремлівські «краєзнавці» про «насильницьку українізацію», авдіївці, натерпівшись від «руского міра», закономірно повертаються до своїх історичних джерел. Не всі, звичайно, але – більшість

Директор Народного музею історії міста Авдіївки Тетяна Переверзєва розповідає:
– Перших поселенців на території нинішньої Авдіївки називали «гагаї». Є різні версії походження цієї назви, одна пов’язана із землею. Мовляв, коли її ділили, то кидали якийсь важкий предмет і кричали «Гай, гай, гай!» Де той предмет впаде, там і межа.  Нащадки тих людей і по сей день живуть у місті компактно, з гордістю представляючись: «Я із Гагаївки!» Це як етнічна група, вони навіть борщ по-іншому готують. Ці люди дуже прив’язані до землі. Артилерія гупає, кулі свистять, а вони – на своїх городах, щось саджають, обробляють. Я в захваті від того, наскільки вони віддані своїм традиціям. Це надзвичайно працьовиті, талановиті люди. І неймовірно співучі! Причому пісні практично всі українські. Це – особлива українська культура. Всі документи 1920-1930 років, які збереглися в архівах, написані українською мовою. Всі! Це про щось свідчить?
У 40-х роках ХХ ст. авдіївська «Просвіта» була найактивнішою в Донецькій області.  Тут видавалися українські книжки і журнали, вчителі спілкувалися виключно українською мовою.  А потім почалися 60-ті роки. Ось тут нас і «накрило». Сюди їхали всі. Причому Росія їхала сюди не тільки з найближчих областей, а й з Далекого Сходу, Тюмені тощо. Щоб ви розуміли, тут можна було за кілька років заробити на машину і квартиру.  Україна будувала житло, школи, дитячі садочки, чому б і не їхати на все готове? Також сюди привезли багатьох людей, які досиджували свої терміни, так званих «хіміків». У цих була зовсім інша «культура». Тобто до 60-х років минулого століття Авдіївка була стовідсотково українським містом. А потім стала просто радянською. Відтоді в нас і почалися всі біди.
2003 року я прочитала книгу Ігоря Каганця «Арійський стандарт» і зрозуміла, що в Україні буде війна. Якщо ми житимемо так, як ми жили, то ми її не уникнемо. Я вже тоді відчувала війну – через оті моменти напруги, спекуляції навколо мови, навколо релігії, постійні якісь сутички.  21 лютого 2014 року наші школярі брали участь у традиційному Дні рідної мови в Донецьку, і одна з дівчаток стала переможницею. Їй вручили грамоту із символом державності Росії! Жодної ознаки, що конкурс відбувається в Україні!
За іронією долі Тетяна Вікторівна три десятиліття пропрацювала вчителем російської мови та літератури. А сьогодні її музей став справжньою штаб-квартирою для патріотично налаштованої молоді, для якої Україна – не просто географічна назва і місце тимчасового проживання, а дещо набагато значущіше. Адже подальший вектор розвитку України, її роль у сучасному світі визначатимуть саме хлопці і дівчата, котрі з дитинства усвідомили себе українцями. Саме вони у грудні минулого року провели на вулицях Авдіївки акцію «Знай своїх героїв» до 80-річчя з дня народження одного з лідерів українського правозахисного руху, визначного політичного і державного діяча, Героя України В’ячеслава Чорновола. А ще раніше, 28 жовтня, на повітряних кульках запустили в бік окупованих російсько-терористичними безбатченками територій величезний синьо-жовтий прапор. Такі заходи стали своєрідною преамбулою до масштабного дійства, підготовленого і проведеного 9 квітня молодими, як їх називає Тетяна Вікторівна, «максималістами» – першого в історії міста фестивалю мистецтв «Авдіївка FM».
Найактивнішу участь у ньому взяли педагоги й учні ще одного патріотичного осередку Авдіївки – ЗОШ № 7, яка є, можна сказати, унікальною. У березні поточного року в межах Всеукраїнської акції «Діти єднають Україну» кілька її вихованців відвідали Київ, де своїм знанням української мови зуміли приємно вразити навіть Президента України Петра Порошенка! Як згадує одна з учасниць тієї поїз-дки одинадцятикласниця Руслана Горбачова, котра, до речі, вручила главі держави синьо-жовтий прапор з підписами авдіївських дітей, позитивних емоцій вони тоді отримали на багато років вперед!
– Це було щось неймовірне! – захоплено ділиться своїми враженнями дівчина. – Максимум, про що ми мріяли, – побачити київського мера Володимира Кличка. І раптом під час екскурсії до Будинку Городецького до нас виходить сам Президент! Уявляє-те? Такий простий, людяний. Ми дуже тепло поспілкувалися, Петро Олексійович розповів нам історію Будинку з химерами, цікавився нашим життям.
Потім зі своїми новими друзями, дітьми учасників АТО, ми довго гуляли вулицями Києва, побували на Алеї Героїв Небесної Сотні, відвідали Майдан та Києво-Печерську лавру. Всі чудово контактували одне з одним. Всі – як одна велика родина. Я дуже пишаюся, що навчаюся саме в цій школі, що в мене є вчителі, котрі прищепили мені любов до українського слова, української літератури, українських пісень.
Власне, проект «Діти єднають Україну» народився в самій Авдіївці. Його ініціаторами стало командування 72-ї омбр та члени громадянської організації «Рада матерів і дружин учасників АТО».
– Наша бригада більше року стояла в Авдіївці, – розповів заступник командира 72-ї омбр Олександр Самарський, котрий разом із головою «Ради матерів та дружин учасників АТО» Оленою Лісовенко нещодавно знову відвідав ЗОШ № 7, привіз школярам подарунки та вітання від Президента України. – За цей час ми відчули, наскільки діти і молодь вболівають за Україну. Та, на жаль, у деяких людей існують якісь стереотипи, певна упередженість: он ті, мовляв, «східняки», вони такі, а ці – «західняки», вони інші. Тоді у нас і виникла думка організовувати такі зустрічі дітей з усіх куточків України, бо саме вони – майбутнє нашої держави. Це тільки перший крок, робота буде продовжуватися, є вже нові ідеї. Сподіваємося, що наш спільний проект охопить всю Україну.
Мешканці Авдіївки на собі відчули, що таке війна. Артилерійські та кулеметні постріли з боку «бурятських шахтарів» тут чутно і вдень і вночі. Час від часу снаряди залітають у житлові квартали, відбираючи життя мирних громадян. Попри все, фестиваль «Авдіївка FM» було проведено. І проведено на найвищому рівні!
Організували його учасники військово-патріотичної дитячо-юнацької гри «Джура», яка останніми роками також набуває великої популярності серед школярів Авдіївки. Це не просто гра, а ціла система виховання. Одним із конкурсів, що входять до неї, є конкурс «Добре діло». Тож минулого року молодь вирішила об’єднати всі шкільні команди і зробити спільне добре діло для всього міста. На етапі підготовки до ініціаторів приєдналися обласна держ-адміністрація та місцева влада, Міністерство культури України та кілька гуманітарних і благодійних організацій. Підтримали фестиваль і закордонні організації.
– Авдіївка – місто, яке, на жаль, протягом трьох років асоціюється з активними бойовими діями, заслужила свято. І тому святкує із задоволенням! – зазначив, вітаю-чи містян, почесний гість фестивалю, голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. – Це свідчення того, що в Авдіївку повертається мирне життя, що місто розвивається, незважаючи на спроби проросійських найманців принести сюди брехню «руского міра».
А розпочали свято учні ЗОШ № 7 виступами своїх творчих колективів біля пам’ятника Тарасові Шевченку. З кожною хвилиною навколо них збиралося все більше і більше глядачів. І якоїсь миті, взявшись за руки, на чолі з директоркою школи Людмилою Сіліною та її заступницею з виховної роботи Ларисою Савенко уся ця величезна юрба під звуки українських пісень вирушила Центральним проспектом до місця проведення фестивалю – площі перед Палацом культури, техніки та спорту коксохімічного заводу.
Такого Авдіївка ще не бачила! Школярі у вишиванках, з державними прапорами, на роликах і гіроскутерах мчали попереду колони, до якої щомиті приєднувалися нові й нові люди. Сотні радісних, усміхнених облич, на тлі яких разючим контрастом виділялися поодинокі скособочені фізіономії явних прибічників «руского міра». Цих легко було відрізнити від нормальних громадян за тим, як вони намагалися швидше прошмигнути від святкуючих авдіївців у підворіття.
Млинців на лопатах ніхто не роздавав, не той у нас менталітет. А ось конкурс різноманітних національних наїдків був. Була і польова кухня. Гречана каша з маслом, чай і пасочки з родзинками розходилися «на ура»! Одна з місцевих жительок безкоштовно пригощала всіх охочих особливою стравою – гагаївською кашею. Вистачало їжі і для розуму та серця. На багатьох майстер-класах кожен, хто того бажав, міг повчитися малювати картини на справжньому полотні, розмалювати писанку чи виліпити щось із глини. А ще – послухати «живцем» сучасних українських поетів Артема Полежаку, Сергія Жадана тощо. Загалом у фестивалі взяло участь близько 30 різних творчих колективів, а завершальний концерт фестивалю відвідало кілька сотень жителів Авдіївки та сусідніх населених пунктів.
А поруч із площею, на якій гримів фестиваль, зяяло мертвою пусткою подвір’я храму Святої Марії Магдалини Московського патріархату…

Олег ЯНОВСЬКИЙ

Powered by Ajaxy