Журнал

БЕЗ ЦАРЯ У ГОЛОВІ

БЕЗ ЦАРЯ У ГОЛОВІ

Китайський мислитель Конфуцій ще кілька століть тому зауважив, що важко знайти чорну кішку в темній кімнаті, особливо, якщо її там немає. Відтоді цей вислів став філософською аксіомою. Для всіх. Крім росіян. Вони вперто продовжують шукати міфічну бібліотеку Івана Грозного, який взагалі не вмів читати, залишки «переможених» ними монголо-татар на Куликовому полі, на якому ніколи жодних битв не було, скарб Степана Разіна у Криму, про який отаман нічого і не чув, і чорних котів у темних кімнатах. Треба віддати належне, з останнім у «духовно-скрепних» виходить найкраще. Котів вони і справді знаходять, але не у кімнатах, а у власній затьмареній свідомості. А що ще можна чекати від країни, в якій цього року телевізійну премію в номінації «Освітянство» отримав «документальний» фільм, в якому на пов-ному серйозі йдеться про те, що Земля — пласка, мов російський млинець, та ще й вкрита скляним куполом з вмонтованими в нього лампочками, які ми сприймаємо за зорі? Після цього не варто дивуватися, що епатажна, але визнана у світі «Премія Дарвіна» ніколи не присуджувалася росіянам. Премія була придумана для «посмертного нагородження» індивідуумів, котрі своєю дебільною смертю очистили генофонд землян від ідіото-генів. Ну, скажімо, хтось посперечався на мільйон доларів, що він вип’є келих ртуті. Келих він випив, парі виграв. Але приз уже нікому було віддавати. Навіщо покійнику мільйон доларів? Так ось, оргкомітет «Премії Дарвіна» ніколи не звертав уваги на Росію, інакше з року в рік вона б посідала всі призові місця!
Та останнім часом Російська… як її там?… Федерація (досить недолугий синонім слову «імперія»), перевершила сама себе в дебілізмі. Хоча це й важко, проте їй вдалося. Щоб зберегти інтригу, почнемо із запитання: хлопці, як ви думаєте, який би ґвалт і вереск зчинився «на Росії», якби, наприклад, Печерський суд Києва відкрив проти її вищого керівництва судове провадження за військові злочини проти народу Чечні? А далі — без жартів. Які вже тут жарти…. Це дані, які оприлюднив чеченський правозахисник Асланбек Апаєв.
– У цій тюрмі не було людей, там працювали звірі. Хлопців і дів-чат не просто вбивали, а з якомога більшими муками.
«Турнік» – пристрій, на якому підвішували людей у різних позах. За деякий час кістки виходили із суглобів.
«Мухомор» – паяльником випалювали порожнину рота.
«Роза» – трубку вставляли у задній прохід, потім вводили колючий дріт. Трубку виймали, а дріт потім із реготом витягували.
Знаменитий «Хрест». Там, в одній із зал, висів хрест, зварений з рейок. До нього прикручували дротами полонених і били струмом.
«Вовчий вищир» – великим терпугом сточували зуби.
«Тиски» – брали голову в слюсарські тиски, а зверху капала гаряча смола.
І знаменита «Утроба». Копали метрову яму, запихали в неї полоненого і заливали по шию цементом… При висиханні цемент ламав усі кістки…
Як проводилися допити… Зазвичай, були улюблені варіанти. «Пилосос» – на голову надівали протигаз і перекривали доступ повітря. Потім полоненого, що задихався, починали бити ногами. Коли він непритомнів, йому вприскували хімічні препарати, і все починалося заново. Це тривало години. Інший варіант – «Берізка». Полоненого із зв’язаними за спиною руками ставили на стілець із зашморгом на шиї. Вибивали стілець із-під ніг. Тільки-но людина починала задихатися, її «відкачували» і знову вішали…
За приміщенням була стіна, біля якої розстрілювали людей. Часто два-три рази стріляли поверх голів. Це вони так жартували. Потім вбивали.
Це не байки, не нічна маячня божевільного. Це – страждання і муки тих небагатьох, хто зумів вижити. І які хочуть зараз померти, а не жити…
Про те, на що росіяни авіаційними і артилерійськими ударами перетворили Грозний, вбиваючи і чеченців, і «російськомовних», годі й казати. Гідні нащадки «дідів, що воювали» з Третім рейхом…
На жаль, тоді їм за це нічого не було. Бо це, «внутрішні справи», в які міжнародна спільнота не має права втручатися! Вирішивши, що вони взагалі «схопили Бога за бороду», Державна Дума Росії згодом ухвалила закон про верховенство внутрішнього права над міжнародним.
Здавалося б, живіть за внутрішнім розпорядком свого «лепрозорію», нам до нього ніякого діла немає. Проте це ж Росія. Незбагненна душа. Яку, втім, легко осягнути, згадавши хоча б дещо нецензурний вірш Олександра Сергійовича Пушкіна про куму, що в якоїсь із своїх сусідок в одному місці бачить тріску, не помічаючи в себе поліна. Ні сіло ні впало кремлівська «рать» перейнялася українськими справами і винесла «заоч-ний вирок»….ні, не військовому злочинцю Володимиру Путіну, а тридцяти військовикам Збройних Сил Украї-ни. За «ознаками злочину, передбаченого статтею 356 КК РФ (застосування заборонених засобів і методів ведення війни)». Що називається, пішли шукати чорних котів. Тоді як кожного дня представники ОБСЄ фіксують десятки обстрілів з боку проросійських терористів підконтрольної Україні території, також і з важкого озброєння. Крім того, продовжується мілітаризація Російською Федерацією тимчасово окупованих районів Донбасу.
Тридцять тисяч «заблукалих» з 1-го та 2-го армійських корпусів російської армії вештаються територіями Донецької та Луганської областей, шукаючи, де б їм «зажмуритися». Тим, у кого ще залишилися кінцівки, міністерство оборони імперії щомісячно перекидає майже п’ять тисяч тонн пального та 500 тисяч боєприпасів, якими вони «накривають» українські міста і села.
За словами начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України генерала армії Віктора Муженка, суттєвою загрозою для національної безпеки України є нарощування військової потужності Російської Федерації у безпосередній близькості до державного кордону України, де вже зосереджено угруповання російських військ загальною чисельністю майже 23 тисячі військовослужбовців, без урахування російського угруповання, яке знаходиться на території анексованого Криму.
Влітку 2014 року з території Росії було здійснено понад 300 обстрілів української території з установок реактивних систем залпового вогню «Град». Перетворивши український Донбас на полігон, кремлівська сволота продовжує випробовувати на ньому свої «досягнення» військової промисловості.
На сьогодні є безліч доказів застосування на території Донбасу широкого спектру саме російського озброєння, перелічувати яке немає сенсу. На окупованій території Луганської та Донецької областей немає ні виробництва великокаліберних боєприпасів, ні виробництва танків, артилерійських, ракетних систем і мінометів, ні сучасних засобів радіоелектронної боротьби і безпілотних літальних апаратів. Виробництва немає, але вироби є. Це і є саме те озброєння, яке постачають з території Російської Федерації. В основному ту зброю і боєприпаси, що були на базах зберігання у РФ. Та є й нові зразки: проводиться їхня апробація в умовах бойових дій.
І водночас це… як би сказати делікатніше?… це нацистське утворення починає судочинство проти українців, котрі захищають від нього свою землю. Ні, тут премії Дарвіна замало.

Ян КРИВОБОК

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту