Журнал

ЧАСІВ ЯР: КРІЗЬ ПОРТАЛ ЧАСУ

ЧАСІВ ЯР: КРІЗЬ ПОРТАЛ ЧАСУ

Звідки взялася така цікава назва, достеменно сказати важко. Вікіпедія з цього приводу наводить одну-єдину версію – думку професора Донецького національного університету Євгена Отина: Часів Яр походить від тюркського «чаі-су», що означає «тиха вода». Не зовсім переконливо з огляду на час його заснування (у 80-ті роки ХІХ століття) і воду (штучний канал Сіверський Донець-Донбас, що протікає через місто, побудований наприкінці 50-х років минулого століття). Проте визначення «тихе» якнайкраще пасує цьому місту

На перший погляд, Часів Яр ніби застряг у Радянському Сою-зі. З моменту, як місто відновили після Другої світової війни, тут не змінилося майже нічого. Чи не останньою новинкою був споруджений пам’ятник загиблим воїнам-«афганцям». У центрі міста стоять одразу три головні його будівлі: міськрада, будинок культури та місцевий завод вогнетривких виробів.
До речі, саме навколо заводу і будувалося місто. Колись це був один із найбільших у СРСР комбінатів. А річ у тім, що саме тут розташоване величезне родовище вогнетривких глин, з яких на заводі виготовляють міцну цеглу.
Часів Яр цікавий тим, що за даними перепису населення, 2001 року 52 відсотки його мешканців визнали рідною мовою українську.
Рівно вісімдесят років тому, 11 вересня 1937 року, тут народився співак-українофоб Кобзон. За чотири роки до народження маленького Йосипа, у 1932-1933 рр., голод влаштований радянською владою убив 387 часів’ярівців. Отже, йому дуже  пощастило!
Про те, що в місті колись народився народний артист України, знають навіть не всі місцеві. Він просто згадувався в підручниках історії рідного краю. А після того, як Кобзон став персоною нон ґрата, в Часовому Яру потроху почали позбавлятися від усього, що з ним пов’язано. У будинку культури прибрали вітальню Кобзона – там були деякі речі його та автобіографічні книжки. Єдиній музичній школі Часового Яру Кобзон раніше подарував набір музичних інструментів. Але згадки про це в навчальному музичному закладі не збереглося.
Нині Часів Яр налічує близько десяти тисяч жителів. Через російську агресію, потужну інформаційну пропаганду та бойові дії третина виїхала до родичів у Росію. Проте, починаючи з минулого року, ті, хто покинув свої домівки, повештавшись просторами великої і неосяжної та відчувши на собі тамтешню гостинність, почали поволі повертатися в рідні оселі.
Також ще не так давно ставлення жителів Часового Яру до україн-ських військових було інакшим. Багато чого змінилося, коли після передислокування з Харкова тут облаштувався 65-й військовий мобільний госпіталь. Установа досить швидко стала тією ланкою, що з’єднала українське військо з місцевою громадою.
– Спокійніше стало, та й вже давно не чути пострілів, – розповідає міський голова Ольга Опанасенко. – Відтоді, як тут побільшало наших рідненьких українських військових,  люди почувають себе більш захищеними.
Під час жорстоких боїв за Донбас Часів Яр залишився недоторканим. Не останню роль відіграла віддаленість міста від головних гарячих точок. Бувало, за добу тут приймали по кілька десятків поранених після виходу наших військ з Дебальцевого, боїв на Світлодарській дузі, за населений пункт Зайцеве тощо.
– Ми не встигали рахувати кількість евакуаційних бригад, які прибували, – розповідає начальник  65-го військового мобільного госпіталю підполковник медичної служби Павло Пилипенко. –  Швидко оглядали бійців у приймально-сортувальному відділенні й відправляли або на перев’язку та евакуацію у стаціонарні госпіталі, або на хірургічний стіл. Чимало пацієнтів мали вогнепальні і мінно-вибухові поранення. Зараз згадую, як багато які з хлопців просили їх лише перев’язати та повернути  якомога швидше до побратимів на передову.
Нині бойові дії віддалилися від міста майже на 30 кілометрів. Та час від часу реанімаційні автомобілі доставляють сюди українських бійців з передової.
– Згідно з нашою статистикою, кількість поранених торік зменшилася навіть удвічі, – наголосив підполковник медичної служби Павло Пилипенко. – Цьогоріч цифри і далі меншають. Більшість наших пацієнтів – це захисники Донецького напрямку, поранені і хворі, що потребують стаціонарного лікування. У більшості пацієнтів сьогодні діагностують загострення соматичних хвороб. Багато хто приїхав оздоровитися планово, адже тут завжди надаю-ть якісну медичну допомогу. У штаті закладу є лікарі багатьох профілів. Медичне обладнання шпиталю дозволяє робити якісне обстеження та навіть проводити складні операції.
За словами начальника 65-го військового мобільного госпіталю, пацієнти-армійці затримуються тут не більше ніж на два тижні. Далі майже вісімдесят відсотків повертаються на передову. Інших доправляють до лікарень Харкова та Дніпра.
Персонал установи має дуже високу кваліфікацію. Тут несуть службу лікарі з усієї країни, зокрема з Української військово-
медичної академії, Національного військово-медичного клінічного центру та Військово-медичного клінічного центру Північного регіону.  Серед них є кандидати медичних наук, які викладають на кафедрах у різноманітних медичних інститутах, голови відділень обласних і районних лікарень.
До речі, військові лікарі тричі на тиждень проводять прийом і консультацію цивільних пацієнтів. У такі дні в черзі до них вишиковуються десятки хворих.
– Щоб зажити довіру цивільного населення, ми почали надавати людям медичну допомогу. У Часовому Яру люди поміж собою навіть кажуть про те, що коли хочеш потрапити до хорошого лікаря, треба йти до військового госпіталю, – не приховує гордості Павло Пилипенко.
Здебільшого місцеві мешканці звертаються до військових зі скаргами на захворювання нервової, серцево-судинної систем та з різними хірургічними патологіями.
Цей госпіталь, по суті, є польовим. Проте жодного хворого тут не розміщують у наметах. Усіх лікують у стаціонарних умовах. Разом із військовими на фондах  3-ї міської лікарні в одній будівлі зосереджені цивільна швидка допомога, первинна і вторинна медична допомога, дитяче відділення та поліклініка. Але через те, що приміщення для лікування не належить Міноборони, а в оренді, виникають певні проблеми із фінансуванням щодо покращення стану приміщення. Саме тому питання, пов’язані з поточним ремонтом, військові лікарі вирішують або власними силами, або за допомогою місцевої влади.
– Молю Бога, щоб військових медиків від нас не забрали, бо це ковток свіжого повітря для нашого міста, – каже міський голова Часового Яру Ольга Опанасенко. – Я, як можу, допомагаю, от вікна нові «вибила» для госпіталю, бо в тому приміщенні зовсім нікудишні. Сусідство з військовими частинами нам зовсім не шкодить, радше – навпаки. Наприклад, хлопці, які тут служать, отримують пристойну зарплату, вливають частину цих коштів в «економіку» міста, що дозволяє розвиватися різним галузям. Населенню від того тільки краще. А ще – одружуються з нашими дівчатами. Вони ж бо в нас справжні красуні!
Тільки-но на світлофорі загоряється «зелений», єдиний у центрі міста  пішохідний перехід раніше за всіх перебігає дівчина. На тому боці дороги на неї чекає підтягнутий хлопчина у військовому однострої. Після привітання молоді люди йдуть, узявши одне одного за руку, вздовж місцевого парку відпочинку.
Днями вони одружилися. Сергій – військовий медик, служить у мобільному шпиталі. Вікторія – місцева жителька, медсестра. Саме сьогодні він веде її до свого командира на співбесіду щодо майбутнього працевлаштування за профільною освітою та укладання контракту із Збройними Силами України.
І це лише один із яскравих моментів сучасного життя на прифронтовій території Донбасу. На щастя, їх стає дедалі більше!
А  Часів Яр спостерігає за тим, як налагоджується життя, і разом з усіма своїми мешканцями радіє весні. Він – наче такий собі портал часу, що допомагає людям визначитися: жити радянським минулим чи будувати квітучу, незалежну, європейську Україну. І потроху змінюється на краще.

        Євгеній СИЛКІН

Сохранить

Powered by Ajaxy