Журнал

ДЕ УКРАЇНСЬКИЙ ДЕСАНТ — ТАМ ПОВНИЙ ПОРЯДОК!

ДЕ УКРАЇНСЬКИЙ ДЕСАНТ — ТАМ ПОВНИЙ ПОРЯДОК!

Для когось осінь з її сльотою, дощами, снігами, відлигами — це чарівні пейзажі, нудьга і нежить, а ось для українських бійців на передньому краї – лише деякі прогнозовані погодні зміни у звичному режимі несення бойової служби. Деякі ЗМІ і досі полюбляють демонструвати давні фото солдатів, які сплять у залитих водою окопах, і розповідати про «жахіття» харчування самою лише напівсухою «Мівіною». Проте над такими псевдосенсаціями журналістів, котрі далі Боярки не виїжджали, сьогодні посміється кожен, хто хоча б раз побував у районі АТО. Втім сміятися, мабуть, уже досить. Потрібно прямо запитувати, кому вигідно ганьбити Українську армію, яка за чотири роки війни не тільки змогла відродитися, а й дати гідну відсіч «бурятським трактористам із відбійними молотками системи «Град» і «Гвоздика», купленими у найближчому війсьторгу.
Те, що наші десантники – люди невибагливі, зайвий раз повторювати не треба. Хлопці можуть вижити і виконати бойові завдання у таких умовах, які «диванним стратегам» і у страшному сні не насняться. Але там, де десантники застовпили територію, там немає й мови про затоплені окопи і «Мівіну» з травою навпіл. Там хлопці демонструють не лише воїнські, а й господарські таланти справжніх хазяїв своєї землі.
Прикладом може слугувати хоча б один з підрозділів десантно-штурмових військ Збройних Сил України, який надійно вріс у землю на луганському напрямку. Його командир Михайло «Корсар» навіть здивувався запитанню про те, як він і його підлеглі витримують примхи погоди і чи готові вони до холодів, що наближаються:
– Тобто «як витримуємо?» Нормально! Особовий склад добре підготовлений, усі контрактники, пройшли через навчальні центри ВДВ, майже 70 відсотків брали участь у бойових діях ще з 2014 року. У нас служать люди різного віку, є й такі, кому далеко за півсотні років перевалило, але вони можуть дати фору будь-кому з молодих. Знаємо, що треба робити в тих чи інших ситуаціях. Зараз ведемо спостереження за противником, готові дати відсіч ворогові за будь-яких погодних умов. Забезпечення маємо стовідсоткове. У всіх є дощовики. У принципі, проблем із тиловим забезпеченням у нас немає взагалі. Майже всі укріплення обладнали власноруч, нам же тут службу нести. Ми ж цивілізовані люди, а не ті… Ну, ви розумієте… Та ви запитайте у хлопців…
Можна було б і не запитувати. Все було видно неозброєним, як то кажуть, оком. Чудово, можна навіть сказати – талановито, укріплені траншеї. Бліндажі, в яких так комфортно, що дехто погодився б жити в них і після війни, бо порівняно з квартирними норами багатьох російських «защітніков руского міра» вони виглядають, як п’ятизіркові готелі, хоча й обігріваються давніми буржуйками. Проте такими, перед якими жоден кондиціонер не встоїть, бо хлопці за допомогою якогось залізяччя і відер так їх вдосконалили, що мають повне право на міжнародний патент. Так, дещо затісно, але «в тісняві, зате у дружбі!»
Втім журналістська етика вимагає дослідження проблеми з різних сторін. То ж запитали бійців. І не одного… Хлопці тільки сміються.
– Які проблеми? — каже десантник Василь. — Вже видали термобілизну, теплі рукавиці, нову форму одягу. Дров навезли – надовго вистачить. Та найголовніше – нові шоломи видали! Зараз ми їх апробуємо. Можу одразу сказати: дуже зручні, легкі, підганяються під кожного власника. Це спеціальні десантні шоломи. Бігаєш – і навіть не відчуваєш його на собі. Ось це приємно. А погода… Та плювати на неї. І не таке долали.
Ось так. Ти їм про те, як їм живеться, а вони тобі про те, як їм служиться. Ти їм про те, що дощ за комір ллється, а вони тобі: «Нормально! Заснути у дозорі не дозволяє! А потім обігріємося. У нас така лазня є! Запрошуємо, самі переконаєтесь!» Ой, Боже, якби ти колись козакам парашути дав, то нині в України жодних проблем не було б. Віриться, що незабаром і не буде, бо на захист України стали нащадки тих козаків. Вже з парашутами і не тільки.
Зброя зброєю, а із порожнім шлунком багато не навоюєш. Тож бачили б ви ту їдальню, яку собі облаштували десантники! Чесно кажучи, якби щось з таким же інтер’єром і меню відкрили десь у центрі Києва – відвідувачам довелося б у чергу записуватися, аби потім із гордістю хвалитися знайо-мим: «Поки ви там у паризьких кафешках товкалися, ми тут у ресторані «ДШВ» задоволення на все життя отримали!»
Притому що для головного кухаря Ігоря кулінарія до війни була хобі. А в армії стала, так би мовити, ВОС. Та поряд з різноманітним кухонним реманентом висить його АК. Хлопець не тільки ополоником добре володіє.
– Та що я? – соромиться Ігор (до речі, ніхто з бійців ЗСУ, гідних розповіді, не розуміє, чому це мають розповідати саме про нього, а не, скажімо, про його друга, який «значно кращий…» І спробуй розговори таких, які ладні друзів годинами розхвалювати, а про себе – ані словечка).
– Готую, як можу. Сніданок, обід, вечеря – згідно з розпорядком дня. Хліб, масло – бери, скільки хочеш, норми десантні (За Радянської армії, хто пам’ятає, на день видавали лише 20-грамове кружалко вершкового масла і кілька куснів чорного хліба. Тому білий хліб і масло вважалися «валютою». Це до уваги тих, хто і досі сумує за СА). Сьогодні на обід суп з макаронами і м’ясом, горохова каша з м’ясною підливою і салат зі свіжої капусти з цибулею та морквою. На третє – чай. Коньяку, вибачте, не тримаємо…
Звісно, то був жарт про коньяк. «Аватарів» ні серед десантників, ні серед військових журналістів немає. То був День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. За доблесне українське «небесне воїнство» ми радо підняли склянки смачного «десантного» чаю, який значно смачніший за будь-який «Мартель» чи «Наполеон»!

Ян КРИВОБОК

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту