Журнал

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ

ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ

– Мамо, а де мій тато?
– Ти знаєш де.
– Він на небі?
– Так, донечко, на небі.
Він – зірочка.
– Тоді треба нічку чекати,
щоб його побачити?

Трирічна Віолетта не відводячи очей дивилася, як дівчинку з її групи збирав додому тато. А вона вже знала, що за нею в садочок її татусь ніколи не прийде, не подарує щирої посмішки, не пригорне. Вона тата ніколи й не бачила, бо народилася відразу після його похорону. Важко навіть уявити, що в такі хвилини відчувала маленька дитина. Біль через втрату татуся Ігоря Упорова не згасав і в її старшої сестрички Юлі. Коли він загинув, дівчинці було лише чотири рочки. Мама Надія певний час приховувала трагедію від дитини. Не взяла її на похорон, бо хотіла, щоб донечка назавжди пам’ятала тата усміхненим і життєрадісним. А сама, провівши чоловіка в останню путь, на цвинтар не пішла, бо поїхала в пологовий будинок народжувати Віолетту. Так назвав ще ненароджену донечку її чоловік Ігор.  Перед відправкою в зону АТО він проходив навчання на рівненьскому полігоні і зателефонував вагітній дружині: «А знаєш, як ми назвемо нашу меншу донечку? Віолетта!»
Надія це почула і в неї защеміло серце: він так далеко, а подумки поруч із ними, своїми дівчатами.
Коли Ігор Упоров вирішив піти захищати країну, він знав, що його ніщо не зупинить. Надія лише тихенько запитала: «А, може, не підеш?» Чоловік, який мав досвід строкової та служби за контрактом, миротворчої місії в Косові просто не міг залишатися вдома. Він, щоб не множити поганих думок впевнено відповів: «Я не піду, він не піде, ще хтось не піде, хто ж країну боронитиме? Ти ж не хочеш, щоб російські солдати були у нашому рідному Володимирі-Волинському?» Тож Надія не намагалася втримати чоловіка, й досі, попри величезну втрату, переконана: Ігор вчинив достойно, такі кроки можуть робити лише справжні чоловіки!
Війна забирає найдорожчих людей. Часто – найкращих. Тих, хто в житті зміг би зробити ще дуже багато хороших справ. Але ціною власного життя вони дали змогу це зробити іншим.
Проте їхній батьки, дружини, а найголовніше – діти залишилися без опіки та підтримки. Таких в Україні тисячі. Лише на Волині понад 220 діточок. На жаль, ця цифра збільшується, а разом із нею і зростає потреба дедалі більше опікуватися такою малечею. Адже вони – безцінний генофонд нації, вони – діти героїв. Тому в Луцьку створено унікальний проект «Меценати для солдата». І понині їхня діяльність не знижується, навіть на тлі загального спаду активності волонтерських рухів. А три роки тому голова проекту Руслан Теліпський започаткував унікальний напрямок їхньої діяльності – «Діти небесного легіону», що передбачає підтримку кожної дитини, яка втратила батька через події під час Революції гідності та конфлікту на Донбасі.
– Ми допомагаємо всім дітям без винятку. Навіть якщо батько загинув і з якихось причин не отримав статус учасника бойових дій, або ж батько не був рідним, проте саме він виховував дітей дружини, то таких діточок ми не обділяємо. Опікуємося всіма дітьми, і тих біців, які померли чи загинули вже після демобілізації, не в зоні конфлікту. Адже батька дитини забрала війна. Є такі нюанси, коли держава не може виплачувати компенсацію і вважати людей сім’єю загиблого учасником бойових дій. Але для нас винятків немає, ми всіх дітей підтримуємо, – говорить Руслан Теліпський.
Партнер по проекту Наталя Скиба каже, що спочатку був страх, чи потягнуть вони таке навантаження. Адже діти мешкають не лише у Луцьку та області, є сім’ї, що були змушені переїхати в інші регіони. Але про своїх маленьких підопічних «Меценати для солдата» не мають морального права забувати. Тому запрошують на всі конкурси, свята, концерти, заходи та поїздки, які організовують власними силами. Звичайно, до такої благородної справи долучаються великі бізнес-компанії, діаспора та небайдужі пересічні громадяни.В інтернет-просторі волонтери проекту
започаткували традицію: перед днем народження кожної дитини оприлюднювати матеріал про неї з проханням допомогти. Це можуть бути не тільки кошти. Навіть подарована на день народження іграшка викличе в дитині багато позитивних емоцій. Це для неї не просто подарунок, це колосальна підтримка. Й тільки так приходить усвідомлення: я у світі не один, мене люблять.
Волонетр Ольга Ляшук, котра втратила чоловіка й залишилася сама із десятимісячною дитиною, знає, як важко синові зростати без тата, без його сильного та мужнього плеча. Молода мама старається зробити все, щоб її Матвійко зростав щасливою дитиною. А ще вона знаходить сили й час, щоб приділити увагу іншим маленьким волинянам. Дружина загиблого спецпризначенця зустрічається із дітками, пише про них у соціальних мережах.
– Я, Наталія Іщук (вона теж вдова) і волонтер Любов Фрадинська разом заповнюємо сторінку «Діти Небесного легіону». Спочатку писали вони, бо був час, коли мені самій треба було заспокоїтися. Адже щоб написати про дитину, потрібно осягнути її горе. Тепер ця волонтерська робота допомагає мені  відволіктися від поганих думок, – розповідає Ольга Ляшук.
На жаль, не всі анкети беруть за душу. Проте про один випадок Ольга згадує із неабияким запалом. Матеріал про Михайла Грошева, сина славетного кіборга ДАПу, спричинив неабиякий резонанс. Наталія написала, що дитина із багатодітної сімї, син кіборга потребує теплих речей. Історією зацікавилося місцеве телебачення, а люди телефонували Наталі два дні безупину. Тож назбирали стільки теплих речей, що весь склад був заповнений. Звичайно, дитині не потрібно стільки, тож завдяки цій історії вдалося забезпечити інших діточок. Ольга каже, що допомогти навіть посильно – це дуже просто, але так важливо…
– Дитина позбавлена батьківського піклування. В неї чи не єдина радість – день її народження і та іграшка, яку можете їй подарувати. І чому б не зробити так, щоб вона пораділа хоча б у цей день? Не кажучи вже про весь рік. Бо дитина повинна бути щасливою завжди, – тамуючи душевний біль, продовжує нашу розмову Ольга Ляшук.
Минулого року на день народження її синок Матвійко захотів мати спортивну стінку. Волонтери виділили певну суму, Ольга доклала решту і от розповідає: «Матвійко всю зиму на цій стінці провисів».
Із започаткуванням такої доброї традиції, коли кожна дитина має отримати бажаний подарунок, Руслан Теліпський робив неймовірні речі, щоб назбирати такі величезні кошти. Допомагали і благодійники, і діаспора. Адже планку встановили досить високо – на кожен подарунок близько двох тисяч гривень. Якщо подарунок був дорожчий, то купували на власний розсуд або доплачувала родина. Діти замовляли різне: від кросівок, планшетів і іграшок до спортивного інвентарю і домашніх тварин. Так, доньки Надії Упорової Віолетта та Юля отримали чудового маленького йоркширського тер’єра. Тепер він дарує любов сім’ї, а щоразу, коли Руслан їде до них у гості у Володимир-Волинський, завжди везе велику пачку собачого корму.
Коли він їде по Волині, завжди винаймає велику машину, бо подарунків для дітей досить багато. Лише до цьогорічного Дня захисту дітей він зі своєю командою придбав багато велосипедів. Тим, хто не зміг приїхати за бажаним подарунком до Луцька, Теліпський особисто розвозив по селах. Так, за один день роздав приблизно 10 велосипедів, а менших подарунків ніхто навіть не рахує. Якщо ж взяти до уваги, що за раз доводиться долати десятки, а то й сотні кілометрів, то такі подарунки цінуються не в грошовому еквіваленті, а в щирості, теплоті та любові.
Коли найзаповітніша дитяча мрія здійснюється, то ці неперевершені емоції залишаються на роки. А ще Руслан Теліпський переймається майбутнім своїх підопічних. Тому почав більше часу приділяти виявленню талантів дітей. А обдарованих на Волині дуже багато.
– Ми підтримуємо зв’язок майже із чотирма тисячами бійців та волонтерів. Тому поширити запит, хто може цілеспрямовано допомогти тій чи іншій дитині розкрити її потенціал, – немає проблем. Наприклад, хтось мріє навчитися фотографувати. То хіба важко знайти фотографа, який навчить, або людину, яка допоможе з безкоштовними курсами з фотографії? Ми також зараз намагаємося надавати нетривіальну, непобутову допомогу, – говорить Руслан Теліпський.
Такий досить незвичайний подарунок він зробив і старшій дочці Ірини Смірнової Христині. Коли дівчині виповнилося 20 років, він підмовив маму взяти Христину із собою в Луцьк, щоб долучитися до розмальовування іграшок до Різдва. Дівчина, яка захоплювалася малюванням та живописом, навіть не очікувала на таку увагу, адже їхала з іншою метою – допомогти підготуватися до ярмарку. Та коли дружини атовців та волонтери веселою юрбою привітали її, а потім Руслан вручив валізу, альбом із репродукціями картин відомих художників та сертифікат на подорож до Німеччини, щоб відвідати Дрезденську картинну
галерею, вона стояла і розчулено плакала. А згодом Христинені малюнки надрукували як вітальні листівочки. Також  до Дня матері, їх удови вручали своїм свекрухам на знак шани і любові.
Справжнє визнання отримала і молодша сестра Христини Аліна. Минулого року в американському Чикаго проводився конкурс з декламування віршів Кобзаря. Руслан Теліпський вирішив записати відео, де діти загиблих воїнів читають вірші Шевченка й перекинути його на конкурс. Так його переможцями стали Настя Луцюк, Вікторія Федчишин і Аліна Смірнова. До речі, Настя Луцюк у той час лежала в лікарні. Але Руслан вмовив маму принести вишиванку, а сам прийшов із відеокамерою і записав виступ, щоб підбадьорити дитину.
– Я прочитала віршик «Думи мої…», бо у школі також проводили конкурс, присвячений творчості Тарасу Шевченку, і співали його пісні. Тому на конкурсі я половину вірша декламувала, а половину виконувала акапельно. Переможці отримали по 100 долларів. Але я була щаслива від того, що я змогла! – з неймовірною радістю ділиться спогадами учасниця конкурсу Аліна Смірнова.
А ще дівчинка за допомогою проекту «Діти Небесного легіону» встигла  відпочити в таборі у Німеччині. За два тижні – враження на все життя. Після таких поїздок діти настільки відволікаються від проблем, що не хочуть повертатися додому. Адже там все по-іншому. Атмосфера також надихає. Так, вони на знак вдячності на головній площі Франкфурта у вишиванках танцювали флешмоб. Німецька публіка була в захваті від виступу юних українців.
Така ж акція відбувалася й у Польщі на різдвяні свята, але за участю інших дітей загиблих бійців АТО. 20 дітлахів співали колядки на площі Любліна, їх слухали люди, знімало місцеве телебачення. Це настільки захопило поляків, що вони запропонували маленьким колядникам за дві години провести цілий різдвяний концерт. Руслан розгубився, бо підготували лише кілька колядок, а діти радо пристали на пропозицію. За дві години вони підготували яскравий виступ. – Вони взяли творчістю та лідерством. Вони зрозуміли, як це відповідально і за честь для нас
презентувати свою країну. І дуже класний момент, коли ми їх вчимо розвиватися і бути творчими людьми. Це не так складно, коли робиться від щирого серця. Що від серця йде, в серце й потрапляє! – говорить Руслан Теліпський.
Він робить все, аби діти отримали хороший відпочинок і яскраві емоції. Тому у списку таборів і місць, які вже встигли відвідати маленькі волиняни, – Болгарія, Польща, Німеччина, Данія. Цей перелік можна продовжувати. Адже лише минулого року діти побували у більш ніж 10 країнах світу. Руслан з колегами-однодумцями активно працює, щоб географія локацій лише розширювалася. Адже україн-ська діаспора дедалі більше цікавиться своїми співвітчизниками. На знак вдячності центром міста діти пронесли 25 прапорів з різних країн світу,  де мешкають українці-переселенці, що активно підтримують юні українські таланти. Така хода – це символ того, що Україну підтримують, не розділяють і співчувають нашій трагедії. Руслан Теліпський – знана не тільки в Україні, а й за кордоном людина, науковець і шевченкознавець. Його фотовиставки та лекції проходять на найвищому рівні в багатьох державах. Але пріоритет для нього – це Україна. Він завжди повертається сюди і не уявляє свого життя без того, що він принаймні комусь не подзвонить і не перепитає, як справи.
– Я всім кажу: це найкращі роки мого життя, коли я дійсно відчуваю, що змінюю дітей. Вони стають радісні, усміхнені. Навіть те, що вони мені пишуть і лайкають у  Facebook– це багато чого варте. Тому це моя ніша і для мене це святе. Для мене ця місія – за честь, бо є ті, хто віддали, також і за мене, свої життя. Так ми дякуємо за їхні вчинки й говоримо їхнім дітям: «Ви не самотні»!

Галина ЖОЛТІКОВА

 

У  цей складний для України історичний момент волонтерський рух «Мeцeнaти для сoлдaтa» цінують будь-яку допомогу бійцям ООС, важкопоранених, ветеранів АТО, але в першу чергу для сімей, котрі втратили через війну годувальника. Під їхньою опікою понад 220 дітей, у котрих війна забрала безтурботне дитинство.  Але загальними зусиллями можна повернути дітлахам щирі прсмішки та віру у світле майбутнє.  Кожен може долучитися до цієї благородної справи. Можна надіслати вже придбані подарунки і волонтери вручать їх тим дітям, до якого прихильне серце благодійника. 

Більш детальну інформацію Ви зможете знайти у групі  facebook ДІТИ НЕБЕСНОГО ЛЕГІОНУ

Контактна інформація:
050-973-44-84
0997508538
0989481450

Powered by Ajaxy