Герої АТО

ДЛЯ ВОРОГІВ ВАЖКА ТАКТИКА БОЖКА

ДЛЯ ВОРОГІВ ВАЖКА ТАКТИКА БОЖКА

Бійці завели пісню: «Посадили ми калину в чистім полі на виду. Будем битися без спину воріженькам на біду». Танкісти переводили дух після запеклого бою. Хтось ніжно розмовляв зі своїм «залізним другом», дякуючи за добру службу, хтось потягнувся за цигаркою… Як несподівано пролунала команда: «Вирушити під Логвинове!» Там бійці мали зайняти, у лісосмузі, опорний пункт, аби не допустити просування ворожої бронетехніки. 

Опинившись на позиції, командир танкового взводу витер потемніле від сажі й диму молоде обличчя. Немов щось передчуваючи, він зайняв місце навідника машини. Вся його увага була прикута до дороги. Раптом на горизонті з’явилися три ворожі танки, що сунули, немов великі потвори.

– Хлопці! Танки! Три «коробочки» з Вуглегірська! – вигукнув своїм підлеглим взводний і після секундної паузи бадьоро зауважив: – На все воля Божа… Або ти, або тебе!

Зі словами: «Обираю перше!» офіцер здійснив влучний постріл по машині, що очолювала ворожу колону. Пролунав вибух, від якого здетонував боєкомплект, тож в танка знесло башту.

Зрозумівши, що вони і досі залишаються не поміченими противником, командир наказав механіку: «Мерщій назад!» Український «Т-64» із назвою «Удав» плавно «відповз» назад. Тієї миті майбутній Герой України збагнув, як знищити решту бронетехніки оскаженілого агресора…

«ЦЕ НЕ БОЖОК – ЦЕ БОГ ТАНКОВОГО БОЮ!»

Це сталося 12 лютого 2015 року, в один із останніх днів героїчної оборони Дебальцівського плацдарму. Тоді регулярна російська армія та озброєні бандформування розпочали найбільш злочинну військову операцію на Донбасі, і Дебальцеве стало найгарячішою точкою в районі АТО. Під нещадним артилерійським вогнем російських «Градів» опинилися навколишні села Логвинове, Луганське, Миронівський, Чорнухине, Вугле­гірськ. Його потужність відчули на собі й українські захисники, які мужньо стримували наступи терористів.

Того лютневого дня екіпаж танка «Удав» – командир лейтенант Василь Божок, навідник молодший сержант Віталій Лисков та механік-водій старший солдат Артур Шахмандаров – зайняв оборону в районі селища Логвинове, підсиливши підрозділи піхоти. Обстановка постійно змінювалася. Розвідка доповідала: в селищі орудують численні банди терористів. Та після кількох успішних штурмів українцям вдалося знищити чимало бойовиків. Згодом танкісти зустрілися з бійцями 79-ї окремої аеромобільної бригади, які разом з піхотинцями проводили зачистку ворожих укріплень.

– Ви вчасно прибули на допомогу! – звернувся до взводного Божка Максим Миргородський, ком­бат десантників з позивним «Майк». – У селище щойно в’їхали танки окупантів. Маневрують, проте не показуються. Переконаний: ворог кидатиме в бій усі наявні сили. Мабуть, тепер доведеться попрацювати по-справжньому, лейтенанте! Покладаємося на вас!

– Завжди готовий! І мої хлопці також, – відповів, немов відрізав, Божок. І в тому «готовий» було стільки впевненості та молодечої відчайдушності, що десантник не міг собі відмовити в задоволенні потиснути руку танкісту.

Танк рушив на позицію. Зосереджено спостерігаючи за дорогою, командир відчув якесь занепокоєння. Тож рішення було миттєвим.

– Віталію, давай мінятися місцями! – звернувся Василь до на­відника.

Інтуїція не підвела. Щойно танк виїхав із лісосмуги на асфальтну трасу, як командир помітив: зі сторони Вуглегірська рухаються три російські Т-72.

Рішення знищити танк, що йшов попереду колони було блискавичним. Офіцер здійснив феноменальний постріл у ціль – і ворожа машина зупинилася, охоплена полум’ям і димом.

– Включай задній хід! Пускай димову завісу і мерщій від зай­вих очей! – наказав механіку командир, використовуючи тактику «летючий голландець»: прийшов нізвідки, знищив ворога і зник у невідомому напрямку.

Сержант Шахмандаров вправ­но витиснув важелі, і «шіст­де­сятчетвірка» зникла з поля зору. А Василь Божок уже приймав інше блискавичне рішення…

На цій ділянці дороги після недавніх боїв залишилася знищена техніка. Український танк, віртуозно маневруючи, замаскувався за двома підбитими БМП. А неподалік, по інший бік траси, стояв зламаний танк, який два екіпажі противника сплутали з українським і почали по ньому гатити прямою наводкою. На такий розвиток подій українські танкісти тільки й чекали! Минуло кілька хвилин, і вони бронебійними снарядами підбили другий танк ворога. «Танкова еліта» супротивника так і не встигла второпати, що відбувається… А коли третя ворожа машина посунула просто на український екіпаж, на повному ходу долаючи бетонний міст через річку, Василь дав черговий залп. Снаряд влучив у двигун. Машину охопило полум’я. Некерований танк впав у воду.

Знищивши три ворожі танки та прикривши відхід українських підрозділів з окупованого терористами Логвинового, екіпаж лейтенанта Божка зажив неабиякої слави. Про нього не без гордості говорили: «Екіпаж, народжений у броні», а про його легендарного командира: «Це не Божок – це Бог танкового бою!»  На що Василь скромно зауважує: «Це заслуга всього екіпажу нашого «Удава», який у годину випробувань діяв злагоджено і професійно».

За особисту мужність і героїзм, самовіддане служіння Українському народові молодий командир удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

САНЖАРІВСЬКИЙ ДЕБЮТ: НАРОДЖЕННЯ ГЕРОЯ

Перше бойове хрещення командир взводу 92-ї окремої механізованої бригади Василь Божок отримав поблизу Санжарівки, що на Світлодарській дузі. Це сталося незадовго до Дебальцівської операції.

Українські бійці, які в січні 2015 року тримали оборону під Світлодарськом, вели запеклі бої, з яких вийшли переможцями. Зазнавши відчутних втрат, росій­сько-терористичні війська будь-що намагалися взяти реванш і змусити захисників України відступити. Напруга зростала з кожним днем. До українських позицій, що завдяки бійцям отримали назви «Валерій», «Сергій» та «Олексій», прибували підрозділи підсилення.

27 січня 2015 року два танкові екіпажі 92-ї висунулися в район Санжарівки. Однією машиною керував взводний Василь Божок, другу очолив командир роти Олег Баркатов. Наступного ранку бойовики розпочали черговий обстріл укріплень, а ближче до обіду – пішли в наступ. За піхотою ворога по мерзлій засніженій землі сунули «Камази», «Урали», зенітні установки, а з боку лісосмуг – танки.

Підтримуючи бійців 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади із Закарпаття, українські танкісти знищили вантажівки з боєприпасами. Оповита чорним димом ворожа колона зупинилася. В хід пішла стрілецька зброя, а потім розпочалася танкова «дуель». У тому бою гартувався переможний дух командира.

За лічені секунди взводний зміг зафіксувати місце, звідки гатив один з трьох танків агресора. Екіпаж Божка здійснив по ньому влучний постріл. Хлопці побачили, як із палаючої машини почали вистрибувати окупанти. «Гордо, відважно, із закиданням голені» вони бігли до сірих оголених дерев, інколи повертаючи голови в бік українських танкістів, боячись чергового снаряду від «оскаженілих укрів». Утім витрачати боєкомплект, як вирішили українці, не було сенсу, адже «сепарське залізо» і так доб­ре палало.

– Раптом з правого флангу по нас відкрили вогонь ще два ворожі танки. Снаряди лягали прицільно. Один з них влучив й у мій танк. Динамічний захист почав плавитися, як парафін, – згадує Василь. – Ми евакуювалися й кинулися допомагати піхоті у траншеях. Нас підстрахував екіпаж ротного Олега Баркатова. Його танк знаходився поруч. Побратими діяли професійно. Дали залп, другий, третій… Одну машину окупантів після прямого влучання оповили клуби чорного диму. Ще одну підбиту одиницю терористам вдалося врятувати.

Незабаром бій стих. Українські воїни обстежили територію. Василь Божок та його хлопці евакуювали рідного «залізного велетня», який уберіг їх від смерті. Згодом золоті руки харківських ремонтників дали танку нове життя.  2016 року «Т-64» повернувся у стрій легендарної 92-ї бригади.

ВРЯТОВАНИЙ «АНГЕЛ»

Літо 2015 року Герой України Василь Божок зустрів уже як командир танкової роти. На той час прославлена в боях 92-га окрема механізована бригада під командуванням полковника Віктора Ні­­колюка тримала оборону на Луганщині. Станиця Луганська, Щастя, Трьохізбенка… Завдяки відвазі чугуївських бійців ці населені пункти залишилися під контролем України. Для мирного населення українські воїни стали справжніми янголами-охоронцями. А прихильники «руского міра» день за днем засвоювали «уроки», які «давали» їм наші армійці. Запах горілки та поразки ще довго стояв у лігві бойовиків.

Танкісти розташовувалися на відстані, дозволеній умовами перемир’я. Бойові екіпажі перебували в постійній готовності застосувати «залізних велетнів», адже хлопці добре знали, як сепари виконують Мінські домовленості.

В один з перших днів серпня 2015-го звуки «перемир’я» нахабно розбудили Станицю Луганську. Підтягнувши артилерію, бронетранспортери і танки, окупанти влаштували канонаду, що не змовкала ні на мить. Під обстріл потрапив і «Ангел» – український опорний пункт. Розпочався бій, який добре закарбувався в пам’яті Василя Божка.

Аби вгамувати противника, українські екіпажі зайняли кілька позицій поблизу укріплень. Раптом ворожий снаряд із
122-міліметрової гаубиці Д-30 влучив в один із танків. Ще за кілька секунд у бік українців почало стріляти все, що було по той бік фронту. Ситуація змінювалася стрімко. Час ішов на секунди.

– Вони що, загубили скромність? – вигукнув хтось з екіпажу.

– Треба провчити мерзоту! – відповів Божок.

Команда «До бою!» пролунала вчасно. І сталося те, від чого застерігав Олександр Твардовський: «Страшний танк, що йде у бій!». Від кількох влучань «в яблучко» позиції ворога вкрило димом, бронетехніка й піхота панічно відступили. Це був черговий успіх українських танкістів. У тому бою серед захисників утрат не було. І на «Ангелі» нарешті настала довгоочікувана тиша.

 

* * *

Ось так вони і воюють. Сидячи в танку, де жарко, незручно, тісно, хлопці здобувають перемогу. Проте ви не найдете жодного танкіста, який скаржився би на свого «Ведмедика», «Удава» чи «Тигренятка» – так вони ніжно називають своїх «залізних друзів».

Вони вміють воювати і вміють жартувати. І як сказав один танкіст: «Дякую Богу, що я не москаль. І дякуйте, москалі, що я не Бог!» Але дійсність показує, що вони, як і інші захисники, справжні Боги, адже саме від них залежить доля України, майбутнє української нації!

Олег СУШИНСЬКИЙ

Powered by Ajaxy