Журнал

Друге дихання

Друге дихання

Коли почалася третя хвиля мобілізації, у Іллі Шполянського народилася третя дитина. На війну він міг і не йти, заспокоївши власне сумління тим, що чимало сил і статків на той час вкладав у волонтерську діяльність. Але залишатися осторонь  буремних подій в Україні було не за його правилами. Своє бажання служити пояснив працівникам військового комісаріату, і вже незабаром у складі гаубичного дивізіону 3-го батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади відбув у зону проведення антитерористичної операції.

За рік служби волонтер і десантник вкотре переконався в тому, що світ тримається на  небайдужих людях. Тому після звільнення зібрав однодумців, аби допомагати колишнім воїнам та переселенцям з Донбасу звикати до життя без війни, як то кажуть, набувати друге дихання…

Батько Іллі – Михайло – за життя був священиком, виховував понад десять дітей, створивши дитячий будинок сімейного типу. За його прикладом син також сповідує віру, тож на війні понад усе мріяв, аби не довелося застосовувати зброю. Про це і благав Бога. Але війна завжди ставить людину перед складним вибором. 2015-го підрозділ Іллі обороняв рубежі поблизу Волновахи, стріляти там доводилося регулярно.

Проте вже тоді він розумів, що війна рано чи пізно закінчиться і йому та його побратимам необхідно буде прокладати шлях до мирного життя. Ще під час служби, у серпні 2015 року, Ілля створив громадську організацію «Асоціація ветеранів та інвалідів АТО». А після демобілізації продовжував їздити на фронт, вже як волонтер.

– До мене дуже часто звертаються чоловіки із запитанням, як їм розпочати нове життя, – розповідає заступник голови громадської організації «Асоціація ветеранів та інвалідів АТО» Ілля Шполянський. – Їхні переживання передбачувані, адже часто-густо колишнім бійцям морально важко повертатися у звичне середовище. Я відповідаю, що хорошим стимулом може бути, приміром, нова професія.

Саме це стало лейтмотивом створення у Миколаєві бізнес-інкубатора для демобілізованих учасників антитерористичної операції. Спочатку він був задуманий як пілотний проект і своєрідний майданчик для спілкування колишніх воїнів. Насамперед необхідно було перевірити попит на таке починання в регіоні. Адже тоді організатори ще не знали, чи стане ця ідея у пригоді колишнім бійцям та їхнім родинам. Розповідали про неї друзям, знайомим… Ілля Шполянський у власній  друкарні виготовляв плакати, буклети, іншу рекламну продукцію.

Презентація задуму відбулася в місцевому бізнес-центрі «Олександрівський». Навчатися запрошували всіх охочих – без конкурсу та будь-яких іспитів. Загалом відібрали 40 осіб, серед яких не лише учасники антитерористичної операції, а й члени їхніх родин, волонтери…

Одна із них – Світлана Швидя, приватний підприємець. Жінка каже, що до 2013 року в громадському житті вважала себе не дуже активною людиною. Та з початком Майдану зрозуміла, що у країні відбуваються доленосні події. У той складний період місто корабелів приємно вразило уродженку Західної України патріотичною налаштованістю. Адже раніше була переконана, що тут переважають проросійські настрої.

Тепер в активі Світлани, окрім багаторічного досвіду приватного підприємництва, ще й кілька років волонтерства. Посилки на передову, форма, теплий одяг і білизна, продукти… Вона дуже переймалася долею наших бійців, тож на фронт віддавала майже весь свій заробіток.

– Напевне, за ці заслуги мене й запросили стати слухачем першого бізнес-інкубатору, – розповідає жінка. – Цей досвід виявився для мене дуже доречним, навіть попри те, що у приватному бізнесі я працюю з 2009 року.

Заняття проводилися в різних приміщеннях. Якщо плата не була високою – орендували. Часом свої фонди надавали небайдужі миколаївські підприємці. Наприклад, в одному із вільних залів ресторану. Фінансово проект підтримав благодійний фонд «Відродження», виділивши на потреби бізнес-інкубатору 125 тис. грн.

До випуску дійшли не всі, але п’ятірка найуспішніших слухачів отримала гранти на початок власного бізнесу. За перше місце – 25 тис. грн, друге – 15, третє – 10, четверте – 7 і п’яте – 5.

Найголовнішу нагороду отримав десантник 79-ї окремої аеромобільної бригади Роман Боярин. У його планах – відкрити ферму з вирощування морепродуктів. Такі господарства в Миколаївській та Херсонській областях функціонували ще за радянських часів. Нині всі вони занедбані, натомість продукцію постачають з-за кордону. Отже, ця ніша для розвитку справи залишається вільною. Роман досконало вивчив цей ринок, специфіку регіону, воду, клімат тощо. Отриманий грант використав на оплату рахунків за купівлю катера і човна.

Під час навчання в бізнес-ін­ку­баторі познайомилися Сергій Теслюк і Денис Жуковський. По­то­варишували, розпочали спільний бізнес. Їхній проект посів друге місце. Чоловіки виготовляють різноманітні металоконструкції: пандуси для інвалідів, душові кабіни, словом, усе те, що у промислових масштабах не випускається, але є вкрай затребуваним.

Наприклад, нещодавно Міні­стерство оборони замовило душові кабіни. Їх встановили на полігоні «Широкий Лан». Прикметно, що це було не останнє замовлення від оборонного відомства, спів­праця триває і нині. А коли справа налагодилася, колишні воїни АТО працевлаштували на підприємстві трьох бойових побратимів та інваліда-переселенця з Донбасу.

Грант на започаткування біз­несу отримав також Іван Бож­ньов. Його ідея – нанесення на одяг кольорових зображень військово-патріотичного спрямування. Наступне призове місце і, відповідно, стартовий капітал на започаткування власної справи, дісталися Леоніду Шкільнюку за проект «Магазин будматеріалів». Ще були відзначені ідеї Володимира Щербана та Олени Кучер (переробка морської солі), а також Євгена Охманцева (магазин молочної продукції).

Премудростям ведення влас­ного бізнесу слухачів навчали не лише теоретично, а й організовували екскурсії до найбільш успішних господарів Миколаєва та області. Переважно тих, які починали власну справу без залучення великих коштів, практично з «нуля». За мету мали показати колишнім бійцям, що створити фірму і налагодити виробництво абсолютно реально навіть без значних інвестицій.

– Розмови про роботу першого бізнес-інкубатору швидко поширилися містом, – пригадує Світлана Швидя. – Тож коли ми оголосили про початок набору до другого, отримали дуже багато заявок. Створили відбірну комісію, до якої увійшли бізнесмени, місцеві депутати, волонтери і просто патріотично налаштовані громадяни. Претенденти запов­нювали розлогу інформаційну анкету, в якій вказували рід діяльності, мету навчання, подальші плани тощо.  Анкетування мало на меті визначити мотивацію кандидатів. Загалом із майже півтори сотні осіб відібрали 50.

Наступний етап проекту отримав назву «Друге дихання» і розпочався наприкінці жовтня 2016 року. Його масштаби охопили і місто Миколаїв, і  область. Ілля Шполянський запропонував Світлані стати координатором нової справи. Цього разу рекламна підтримка була більш потужною. Частину коштів за неї внесли спонсори. Листівки та буклети розповсюджували через службу зайнятості Миколаївської області, органи соціального забезпечення та військові комісаріати – ті установи, до яких учасники антитерористичної операції звертаються найчастіше.

Набутий під час першого проекту досвід додав організаторам впевненості, тож цього разу, окрім учасників АТО, в бізнес-ін­ку­ба­то­­рі навчаються переселенці з Донбасу та люди з обмеженими можливостями, яким зазвичай складно знайти роботу. Їх готують досвідчені тренери з різних регіонів України.

Напередодні Ілля Шполянський та Світлана Швидя об’їздили чимало міст, де відвідували тренінгові агенції, проводили зустрічі із тренерами, відбираючи найбільш досвідчених, соціально активних і позитивно налаштованих. Таких, які б не просто гарно викладали теорію, переказуючи вміст підручників, а й ділилися власним досвідом ведення бізнесу. Отже, географію викладацького складу порівняно із першими курсами значно розширено. Знаннями та досвідом з миколаївцями діляться тренери з Києва, Львова, Одеси та інших міст.

На перших заняттях навчали
долати власні психологічні комплекси й страхи, мотивувати себе до досягнення мети. Згодом – вести переговори, поводитися з підлеглими, розробляти і впроваджувати рекламу тощо. Загалом нинішня програма значно розширилася.

– Насправді на початку курсу чимало наших слухачів не зовсім мали уяву про те, чим би хотіли займатися в подальшому житті, – зазначає координатор проекту «Друге дихання» Світлана Швидя. – Але використовуючи спеціальні прикладні техніки, викладачі розкривали їхні здібності. Відтак допомагали точніше обрати сферу діяльності. Тепер вони стали більш впевненими, організовують виставки, на яких демонструють колегам власні проекти, діляться думками, попереднім досвідом, планами тощо. На випускному вечорі відбудеться конкурс бізнес-планів, де визначатимуть кращих слухачів.

Серед них, до речі, є чимало людей із цікавими і часом непростими життєвими історіями. Такими, як у Геннадія Влачиги – колишнього бійця спеціального підрозділу. До війни він очолював підприємство, яке займалося встановленням та обслуговуванням промислового електрообладнання. Під час бойових дій він та його побратими виконували небезпечні завдання в найгарячіших точках біля Донецька – населених пунктах Олексіївка, Новоселівка, а також у новому терміналі донецького аеропорту. Він став героєм однієї із книг про ці трагічні події.

Поки солдат Влачига воював на передовій, недоброзичливці підробили його підписи та за допомогою нечесного нотаріуса переоформили право власності на підприємство, а згодом розікрали його. Однак спецпризначенець не склав рук, не зневірився. Йому вдалося повернути фірму, щоправда, недієздатну. Згодом почав шукати інші шляхи поновлення власної справи.

Дізнавшись про набір до другого бізнес-інкубатору, Геннадій заповнив анкету, успішно пройшов відбір та став одним із його учасників. Старанно вчиться й втілює міні-проект електромонтажу підприємств «під ключ». Та на цьому вирішив не зупинятися. Тепер опановує ще й індукційне кування металу, аби навчитися виготовляти з нього популярні витончені вироби: старовинні брами, альтанки, огорожу тощо.

Деякі слухачі вирішили продовжити навчатись. Серед таких – Роман Бойко. До війни він 18 років працював IT-спеціалістом у страховій компанії. Після мобілізації проходив службу в легендарній 79-й окремій аеромобільній бригаді. Забезпечував зв’язок між командуванням і підрозділами, які обороняли, зокрема, донецький аеропорт. За останні роки чоловік дуже змінився: став активним громадським діячем, небайдужим до долі рідного краю та держави.

Каже, що до першого бізнес-інкубатору завітав переважно через цікавість: хотів отримати нагоду поспілкуватися з побратимами. Але коли стартував наступний проект – «Друге дихання» – Роман прийшов вчитися свідомо. Нині він є одним із найстаранніших учнів, не пропускає жодного заняття, виконує всі домашні завдання, ставить багато запитань викладачам, аби отримати більш глибокі знання. Найближчим часом Роман готується презентувати свій проект «Утеплення багатоповерхових будинків з можливістю повернення коштів».

Нещодавно майбутні бізнесмени провели попередню презентацію своїх проектів. А вже на квітень запланували форум, аби залучити інвесторів, які б допомогли випускникам бізнес-інкубатору у подальшій діяльності. Як бачимо, «Друге дихання» – це місце, де зібралися різні люди, з різними характерами, долями. Але їх об’єднує прагнення якнайшвидше забути війну і перелаштуватися на мирне життя. Вони на це заслуговують.

Сергій Басараб

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту