Герої АТО

ДВАДЦЯТИРІЧНІ …

ДВАДЦЯТИРІЧНІ …

Ще зовсім недавно люди старшого покоління докоряли молоді: «Немає у вас, хлопці, патріотизму, нічого святого, думаєте лише про себе, гульки та дівчат». Та агресія, розв’язана Кремлем проти України, показала: наші двадцятирічні Назари, Богдани, Василі – найпатріотичніші, найсвятіші та найкращі. Адже не зважили на свої юні роки та встали на захист рідної землі; думаючи про гульки,
вони мріють, як весело «вдарять гопака» у День перемоги над російсько-терористичною навалою; думаючи про дівчат, хлопці сповнюються любові та гордості – таких гарних, сміливих і відданих україночок, які підтримують їх як у тилу, так і на полі бою, в усьому світіне знайти! Так, молоді хлопці думають про себе, гульки та дівчат. Іноді – в останню мить…

Навіки залишилися молодими
Юрій Весельський служив у 95-й бригаді високомобільних десантних військ механіком-водієм бронетранспортера. Тільки-но на Сході почалися бойові дії, його підрозділ відбув на Луганщину. Якось, супроводжуючи колону військової техніки, Юрко з побратимами потрапили у ворожу засідку. Бойовики відкрили ураганний вогонь з гранатометів і кулеметів. Одна з гранат влучила в БТР, де був хлопець. Отримавши важке поранення та стікаючи кров’ю, він знайшов у собі сили, щоб вивести бойову машину з-під обстрілу. Відділення військових, яке знаходилося в ній, зуміло безперешкодно залишити бронетранспортер. Зайнявши в «зеленці» вигідну позицію, бійці прийняли бій, відволікаючи на себе усі сили ворога, чим допомогли проскочити нашій колоні.
Побратими вдячні Юрію. Завдяки героїзму та професійним діям молодого бійця вони залишилися живими й відбили напад бойовиків.
Антон Москаленко марив юриспруденцією. По закінченні школи вступив до одного з вінницьких вишів, де опановував професію юриста. Як отримав повістку, того ж дня прибув до військового комісаріату. Через кілька тижнів поїхав на Донбас. Разом з товаришами успішно виконував бойові завдання. Та ворожа куля не пощадила юнака…
За спогадами бійців, Антон відзначався неабиякою хоробрістю, був справедливим і не ховався за спинами інших. А ще він мріяв про родину.
Олег Школьний строкову службу проходив у Прикордонних військах, охороняючи українсько-молдовський кордон. Звільнившись у запас, працював на авіаційному заводі в Києві. Мав плани на майбутнє. Коли ж на Сході України розпочалися бойові дії, мобілізувався. Брав участь у багатьох боях, звільняв міста та села Донецької області від російсько-терористичної нечисті.
Забезпечуючи коридор для евакуації поранених, Олег зі своїм підрозділом потрапив під шквальний гранатометний обстріл. Він йшов останнім, прикриваючи групу, і був смертельно поранений осколком у голову.
Віктор Ковальчук успішно закінчив навчання на факультеті аеромобільних військ Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У званні лейтенанта відбув у район проведення антитерористичної операції. Там у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади командував взводом. Повернутись додому молодому офіцеру не судилося: в одному з боїв він дістав смертельне поранення. Після смерті Віктора його батько – вчитель фізкультури – теж пішов воювати. Добровольцем…

«Ми б загинули, якби не гинули…»
Восени 1945-го жителі подільського села Яланець отримали останню похоронку часів Другої світової війни. Протягом наступних 69 років жоден яланчанин не загинув на війні: навіть під час афганських подій село не отримало жодного «вантажу-200»…
Він прийшов раптово спекотного липня 2014-го. Чорний колір жалоби накрив яскраву зелень українського села. Жінки ридма ридали, чоловіки потайки витирали сльози. Сумували і діти. Уся громада вийшла провести в останню путь свого двадцятирічного односельчанина Віктора Саванчука – солдата Хмельницького полку спеціального призначення, який загинув на Донбасі.
За спогадами людей, Віктор був звичайним хлопцем, змалечку звиклим до праці. Уклавши з Міноборони контракт, він проходив військову службу. З початком бойових дій на Сході країни його полк відразу «перекинули» під Сєверодонецьк. Виконуючи спеціальне завдання командування, підрозділ Саванчука потрапив у засідку бойовиків. Прикриваючи відхід побратимів, Віктор зазнав важкого поранення – у нього влучили п’ять куль… Молоде життя обірвалося.

Українці не за паспортами – за переконаннями
Усі вони були різні за характерами, уподобаннями, професіями. Люди віруючі й атеїсти. Кожен по-своєму бачив майбутнє України. Але всі вони були справжніми українцями. Не за паспортами, а за станом душі, переконаннями, духом. Тому у грізний для Батьківщини час пішли її боронити. На сьогодні Україна вшановує пам’ять понад 1 800 своїх громадян, чиї життя обірвали кулі покидьків. Їм би жити й жити, одружуватись, народжувати та виховувати дітей. Не судилося. Натомість їм випало стати творцями нової, справді незалежної України, здійснити споконвічні мрії наших пращурів про власну державу, де кожен українець почуватиме себе справжнім господарем на власній землі.
Коли спілкуєшся із солдатами й офіцерами Збройних Сил, Національної гвардії, прикордонниками, які побували в боях на Сході України, підсвідомо згадуєш їхніх прадідів, які теж проливали кров за свою землю. Герої Крут, Української Народної Республіки, Української повстанської армії… Більшість із них були навіть не військовими, а вчителями, лікарями, селянами, робітниками… Але побачивши, що на їхню землю зазіхає ворог, вони взялися за зброю. Тоді російсько-більшовицька орда, скориставшись своєю чисельною перевагою, кращим озброєнням та іншими чинниками, взяла гору. Та смерть тисяч, десятків тисяч українських вояків, серед яких були і юнаки-гімназисти, котрі повстали проти армії Муравйова під Крутами, не була даремною. Мине майже ціле століття і дух свободи, прагнення жити у вільній Україні прокинеться в серцях уже їхніх правнуків. І ті вийдуть на Майдан, а потім, коли проти України почнеться неоголошена війна, багато з них просто звідти підуть на фронт.

p18u95i6t2rre2ng1l011peds1a4Те, чого не знав кремлівський зайда
Анексія путінською Росією Криму, а згодом і вторгнення російських військ на Донбас виявили чимало проблем у нашій державі, зокрема в армії. За словами секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Турчинова, на початку минулого року Україна мала не більше 6 тисяч вояків, готових дати ворогу гідну відсіч! Адже протягом кількох десятиліть українське військо нахабно розкрадалося, нищилося. Багато грамотних і перспективних військовослужбовців передчасно залишали його лави. Путінські вивідувачі добре знали про це. У Кремлі були певні, що в час «Ч» українські офіцери та солдати, які роками отримували жалюгідне грошове забезпечення, не мали власного даху над головою, – не стануть грудьми на захист своєї держави. Прорахувалися!
Не врахував Путін і одвічного прагнення українського народу жити у вільній державі. Цього ніякі аналітичні центри не вирахують. Тож сотнями, тисячами пішли українці до військових комісаріатів з проханням призвати їх до війська та відправити на фронт. Бажання одне – захистити Україну. Цією мотивацією озброїлися і волонтери, завдяки яким Українське військо воскресло, немов Фенікс, з кожним днем дедалі впевненіше розправляючи крила.
Сини і доньки українського народу! Сьогодні ви взяли до рук зброю та встали на захист рідної землі! Незважаючи на свої літа молодії, ви чітко усвідомлюєте, що саме зараз вирішується доля української нації, майбутнє народжених і ненароджених українців. Тільки у власній державі ми можемо залишитися українцями, а Україна – Україною. І третього не дано!
Пам’ятаймо: з нами – Бог, з нами – Україна, з нами – цілий світ!

Сергій Зятьєв

Powered by Ajaxy