Журнал

ДИТИНСТВО НА МІННОМУ ПОЛІ

ДИТИНСТВО НА МІННОМУ ПОЛІ

«Світ, як і Україна, нині переживає дуже непрості часи. І ми маємо тримати наше серце відкритим до проблем, до болю простих людей і, в першу чергу, дітей… 242 дитини були вбиті російськими агресорами, починаючи з 2014 року», – сказав Президент України Петро Порошенко під час зустрічі з учасниками акції «Діти єднають Україну». Крається серце від цієї жахливої статистики. Наші маленькі співгромадяни гинуть від куль проросійських найманців, від мін та інших боєприпасів, якими ворог «нашпигував» землю Донбасу. Важко навіть уявити, скільки невинних жертв та каліцтв принесла б ще розв’язана Росією війна, якби розмінуванням не займалися Збройні Сили України, Державна служба з надзвичайних ситуацій, Державна спеціальна служба транспорту, різноманітні гуманітарні організації та фонди, та коли б вчасно не проводилися інші заходи, де дітей вчать виживати в  умовах ведення бойових дій

Цей житловий будинок з пошкодженим дахом та вибитими вікнами – мовчазне нагадування про вій-ну на Сході України. Тут мешкають зі своїми батьками п’ятеро дітей. Моторошна й небезпечна домівка в селищі, розташованому менш ніж за кілометр від лінії розмежування. Бавитися на вулиці тут надто ризиковано: можна натрапити на невибухлий снаряд чи міну. Та й обстріли, попри багаторазове оголошення перемир’я, відбуваються мало не щодня. Діти тут живуть далеко недитячими турботами: допомагають батькам возити воду з іншого кінця селища, ходять по продукти, працюють у саду чи на городі… Все це – на тлі постійної небезпеки для життя. Безхмарного дитинства, як у решти українських дітей, у них, на жаль, поки що немає.
Це – типова картина, яку сьогодні можна спостерігати в багатьох населених пунктах Донбасу, які розташовані надто близько до лінії розмежування. Відколи тут йде війна, місцеві жителі з острахом сприймають навіть цілком буденні донедавна речі. Дорога на роботу чи у школу, праця у власному господарстві, відпочинок із сім’єю після напружених трудових буднів – все це колись вважалося звичною справою. Тепер це вибір між життям і смертю. І якщо дорослі можуть зробити цей вибір свідомо, то діти переважно стають заручниками обставин.
За даними Національного інституту стратегічних досліджень, збройні конфлікти, розв’язані людством протягом останнього десятиріччя, забрали життя близько двох мільйонів дітей. Ще шість мільйонів стали каліками, 1 млн – сиротами, близько 20 млн – залишили постійне місце проживання. Не обійшла ця проблема й нашу державу. В останній доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини йдеться про те, що в результаті бойових дій на Сході України загалом загинуло близько 10 тис. людей. З них близько 3 тис. – цивільні. Понад 22 тис. зазнали поранень і каліцтв, 1,7 млн змушені були переселитися в межах України та поза нею.
Така чимала кількість пояснює-ться тим, що і до 2014 року, і нині Донбас залишається найбільш густонаселеним регіоном України. І поки там триває російська окупація, про покращення ситуації годі й мріяти. Район лінії зіткнення перебуває на відстані ураження із закритих вогневих позицій проросійських бойовиків, а в межах майже стокілометрової зони, куди влучають їхні важкі ракетні артилерійські системи, живуть ще понад мільйон мирних жителів.
Діти завжди були найбільш уразливою категорією в усіх воєнних конфліктах. Україна не стала винятком. Через війну в нас з’явилися діти-переселенці, сироти, діти з інвалідністю… На жаль, адекватна статистика щодо точної кількості кожної з цих категорій відсутня. Державні органи, неурядові благодійні організації та міжнародні фонди наводять лише приблизні цифри. Проте, прискіпливо проаналізувавши їх, загальну картину відтворити таки можна.
– Ця війна зачепила життя загалом понад півмільйона дітей в Україні, – коментує Руді Лухман, заступник голови представництва Дитячого фонду ЮНІСЕФ в Україні. – З них 230 тис. зареєстровані як внутрішньо переміщені особи.
Чимало дітей окупованого Донбасу страждають також від посттравматичного стресового розладу. На жаль, часто-густо діти залишаю-ться наодинці з цією проблемою. Вони підсвідомо намагаються витіснити з голови страх і жити нормальним життям, але їм це не завжди вдається. Адже дитина негативному впливу піддається найбільше. Психосоціальної підтримки потребують понад 200 тисяч дітей, які мешкають у межах 15-кілометрової зони від лінії розмежування. Саме там, де ось уже п’ятий рік тривають найбільш інтенсивні бойові дії. Батьки, вчителі та шкільні психологи бачать вражаючі зміни в поведінці дітей, навіть 3–4-річних. Надмірна тривожність, нічні кошмари, агресивна поведінка й замкнутість… Все це – наслідки посттраваматичного стресового розладу. Соціальні працівники, психологи та спеціально підготовлений персонал працюють із цією категорією майже цілодобово.
Ще до війни однією з нагальних проблем Донбасу було відвідування шкіл. Річ у тому, що вони є не в кожному тутешньому селі, тим паче – маленькому. Тому районні управління освіти розробляли спеціальні логістичні схеми розподілу дітей, аби щодня доставляти їх у найближчі міста чи великі селища на навчання. Там, де більш-менш дозволяла відстань, обходилися без транспорту.
Коли почалася війна, чимало дітей з прифронтових селищ змушені були ходити у школи на непідконтрольну територію. Така ситуація, зокрема, склалася у кількох населених пунктах поблизу Майорська. Тамтешні діти відвідували школу в окупованій Горлівці. Віднедавна ситуація змінилася. Місцева влада виділила автобус, тож нині їх возять в Опитне поблизу Бахмута. Тамтешнім педагогам довелося докласти чимало зусиль, аби після майже дворічної перерви діти змогли наздогнати шкільну програму.
Та найстрашнішою бідою дітей та вчителів стали обстріли. Починаючи з 2014 року, близько восьми сотень шкіл Донбасу зазнали руйнувань і нині непридатні для занять. Це кожна п’ята школа в регіоні. Одну із них, розташовану в Красногорівці, відвідують 400 дітей з п’яти шкіл найближчих населених пунктів, хоча вона розрахована на 250. Навчальних аудиторій не вистачає, через що два вчителі змушені проводити в одному приміщенні уроки відразу для двох класів. Кожен веде діалог зі своїми дітьми тоді, коли його колега дав своїм учням завдання,
і вони його виконують.
Своїм неповторним воєнним «колоритом» тут наповнені заняття з безпеки життєдіяльності. Власне, як і в багатьох інших навчальних закладах прифронтової зони. Дітей тут у прямому сенсі навчають виживати. Уроки засвоюються добре, адже на підвіконниках у класах – мішки з піском для захисту від куль, на дверях у коридорі наклеєні різнокольорові стрічки. Червоними позначені приміщення, яких потрібно уникати під час обстрілів.
Третій рік поспіль школи Луганської та Донецької областей беруть участь у програмах «Освіта в надзвичайних ситуаціях» та «Діти миру», підтримуваних Європейською комісією та ЮНІСЕФ. Спеціально підготовлений персонал вчить дітей правильно поводитися в небезпечних ситуаціях, надає необхідну психологічну підтримку тощо. Нещодавно до згаданих програм долучилися заклади освіти Дніпропетровської, Запорізької, та Харківської областей. Діти та підлітки вчилися долати стрес, тривожність, запобігати та врегульовувати конфлікти тощо.Минулого року Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ за фінансової підтримки Європейського Союзу розпочав черговий проект, який має на меті
надати необхідні життєві навички та психосоціальну підтримку майже 14 тис. дітей та підлітків, які живуть у районах, де тривають найбільш інтенсивні бойові дії. Бюджет проекту становить 500 тис. євро.
Та якщо психологічну шкоду, заподіяну війною, ще якось можна виправити, то фізичну іноді неможливо. Часто-густо діти потерпають від залишених чи нерозірваних боє-припасів, мін-пасток тощо. Саме вони стали причиною приблизно двох третин випадків смерті або поранення, зафіксованих протягом минулого року. Фактично щотижня одна дитина гинула
чи зазнавала поранення. Такі події зазвичай стаються тоді, коли дітвора знаходить на землі ручні гранати, запали, інші вибухонебезпечні предмети і сприймає їх за іграшку.
За оцінками Організації Об’єднаних Націй, нині Донбас є однією з найбільш замінованих територій на земній кулі. Представники найбільшої у світі організації з розмінування The Halo Trust підрахували, що станом на початок 2018 року від мін та вибухонебезпечних предметів там постраждали 1,8 тис. військових і цивільних. Це без урахування 15-кілометрової буферної зони на лінії зіткнення, до якої майже неможливо отримати доступ. У групі ризику перебувають також близько 220 тисяч дітей – мешканців Луганської та Донецької областей.
На початку 2016 року фахівці The Halo Trust провели обстеження в районі селища Озерне. Береги річки Сіверський Донець та прилеглих озер, де часто рибалила місцева дітвора, виявлися замінованими. Жителі повідомляли про протитанкові міни та міни-пастки. Операція з розмінування вказаної території була визначена як пріоритетна.
Аби запобігти дитячій смертності і каліцтвам, представники гуманітарної місії The Halo Trust з 2015 року проводять ручне розмінування районів, де нещодавно велися бойові дії. Особливість організації в тому, що вона надає робочі місця місцевим жителям, котрі добре знають свою місцевість, і в такий спосіб працює по всьому світу.
Переваги такої роботи очевидні. По-перше, люди у кризових регіонах мають можливість навчитися новій справі, яка приноситиме їм дохід і дозволить швидко стати на ноги після воєнних потрясінь. Жодних кваліфікацій або досвіду від них не вимагають. Претенденти проходять лише спеціальний тритижневий курс навчання. По-друге, досконале знання місцевості демінераторами є гарантією того, що The Halo Trust передасть землю місцевим органам влади повністю вільною від усіх відомих наземних мін. Забруднену землю ділять на квадрати і метр метром перевіряють за допомогою металошукачів, радарів чи інших інструментів. Один демінератор може очистити за день від 10 до 50 квадратних метрів. Спосіб насправді досить повільний, але ефективний і дає стовідсоткову гарантію.
Інструктори організації проводять заняття з мінної безпеки у навчальних закладах Луганської та Донецької областей. Наймолодшим дітям демонструють повчальні мультики, старшим – документальні фільми. Розповідають реальні історії, які траплялися з їхніми ровесниками під час необережного поводження із небезпечними знахідками. Потім в ігровій формі перевіряють, як діти засвоїли вкрай важливий для них матеріал.
Один з демінераторів – Ігор Голованов з-під Донецька. До вій-ни на Сході України мав успішний бізнес. Разом з дружиною Світланою та двома дітьми – 11-річним Михайлом та 6-річною Тетяною – жили в багатоквартирному будинку. Помешкання неодноразово потрапляло під обстріл. Одного разу осколок снаряду пошкодив балкон квартири, тож Ігор перевіз свою сім’ю в іншу область, а сам повернувся на Донбас і вирішив звернутися до The Halo Trust. Нині він керує групою демінерів з 12 осіб. Пояснює, що зробив це заради своїх дітей. Адже впевнений, що війна скоро закінчиться, і люди отримають шанс повернутися додому, аби відновити свої домівки і почати нове мирне життя.

Сергій БАСАРАБ

 

 

Powered by Ajaxy