Журнал

ФІФА І «ФІФА»

ФІФА І «ФІФА»

Що поробиш, шановні, свої помилки треба визнавати… От якого біса ми так вперто виступали проти проведення в Росії Чемпіонату світу з футболу? Того самого, який мундіаль. Термін для українського вуха й без того багатий на різноманітні асоціації, а в поєднанні з Росією так взагалі видається черговим анекдотом про Вовочку. Ну погодьтеся, весело ж було! Від самого першого дня і аж до крайнього. Недарма ж президент ФІФА Джанні Інфантіно, на закритті цього самого «мунді», тримаючи дідуся Вову за мізинчик, видав репризу, мовляв, Чемпіонат «допоміг змінити погляд людей на Росію». Хто з цим не згоден, хай першим кине в Джанні цеглину. А потім ще одну. І доб’є у голову контрольним м’ячем, який Джанні подарував дідусеві Вові. Дідусь, до речі, подарункові зрадів надзвичайно, бо про такий м’ячик мріяв з дитинства. Дитинство ж бо у нього було, хоча й тяжке, а ось м’яча не було ніякого. Ну звідки у пітерському підворітті, де він виріс, було взятися м’ячеві, якщо гроші, за які його можна було купити у будь-якому «Воєнтор…», тобто, спортивному магазині доводилося витрачати на більш нагальні речі? Той же самий портвейн, скажімо, або цигарки «Біломорканал».  Тому і не став дідусь Вова, тоді ще Вовчик, футболістом, а пішов зовсім іншою спортивною стежиною: дзюдоїстською.  Та лихо не без добра!
У підвалі, де на юному спортсменові його старші товариші відпрацьовували кидки через стегно, зовсім не було м’яких тамтамів, адже портвейн і «Біломорканал» у секції полюбляли не менш, ніж у підворітті. І якось, вчергове приклавшись голівонькою об бетонну підлогу і встаючи з колін, Вовчик прозрів майбутнє: стоїть він в оточенні величезної юрби, а якийсь лисий дядечко дарує йому м’ячик! І треба для цього зовсім небагато – всього-на-всього стати президентом Росії. Він і став, і мрія здійснилася. А якби тоді, в дитинстві, він не вдарився макітрою об бетон? Страшно навіть подумати, яка б то була трагедія для однієї п’ятої частини суші, на яку без цього, вочевидь, ніколи б не «змінився погляд людей»!
А так – все нормально! Змінився, та ще й як! До Чемпіонату що люди про Росію думали? Що це якась пуританська, високоморальна країна, де всі жінки – гордовиті, мов пави, і недоступні, мов Еверест для велосипедистів. Де за слово «секс» можна отримати балалайкою по причинному місцю, а за грайливе підморгування – скрепою у блудливе око.  Яким же приємним було здивування численних вболівальників з усього світу, котрі прибули до Росії, коли з’ясувалося, що все те – брехливі інсинуації її ворогів! Прекрасним молодим, літнім і підстаркуватим тубілкам навіть не треба було підморгувати! Досить було ще на трапі літака промовити «Хау ду ю ду!», як звідусіль чулося: «Я вже йду!» – і вболівальник без огляду на його колір шкіри і політичні вподобання потрапляв у палкі обійми гостинних дам.  Вражало іноземців і те, що дами з них навіть грошей за послуги не брали! Ми ж, мовляв, не якісь там дівки із заниженою соціальною відповідальністю на другу літеру алфавіту, а патріотки! На державу працюємо! Свого часу Владімір Владімірович справедливо звинуватив підступних американців у тому, що вони на території Росії займалися «збиранням генетичного матеріалу». Що ж, цього разу російські патріотки помстилися за все! «Генетичний врожай», який вони зібрали з представників усіх рас і народів був щедрим, у чому кожен зможе переконатися вже за дев’ять місяців. Щоправда, пощастило не всім. Скажімо, депутат Державної Думи (організації, оголошеної в Україні поза законом) Тамара Плєтньова так і не змогла виконати свого громадянського обов’язку і урвати частки імпортного душевного й тілесного тепла, хоча чесно днями і ночами чергувала на вокзалах і поблизу готелів. Надто великою була конкуренція. Зі злості пані депутат навіть вдалася до зловживання своїм службовим становищем і з трибуни парламенту заборонила росіянкам вступати в інтимні стосунки з іноземцями, особливо різнокольоровими. Не допомогло. Росіянки мужньо стояли (чи то пак, лежали) на захисті інтересів Вітчизни!
А який звабливий вигляд мали суворі російські чоловіки з червоно-біло-синім макіяжем на неголених мармизах і в кокошниках, котрі табунами переслідували заморських вболівальників, відкриваючи їм очі на те, що Росія вже майже європейська країна! Ну а вишенькою на торті стала така собі Наташа Немчинова, котру російські ЗМІ визнали найгарнішою фанаткою Чемпіонату. Подумаєш, що фанатка виявилася професіональною актрисою-порнозіркою. Головне, що увесь Інтернет заповнили її фото, на яких російська гордість красується у національних власівських кольорах і з написом «Росія» на тому самому місці, куди у неї давно вже був відкритий «безвіз» для всіх охочих.
Втім, повернемося, власне, до футболу. То для дурних він – спорт. Бо вони – дурні. А росіяни – розумні, бо саме вони винайшли китайські пельмені, японські матрьошки і татарські балалайки. І футбол також придумали вони, але підступні англійці той винахід вкрали, поки росіяни винаходили іспанський портвейн. І ось прийшов час розплати! І пролунало над Росією грізне «Вставай, страна огромная! Вставай на смертный бой!» під супровід флейти без оркестру.
Особисту флейту виконавцям надав Владімір Владімірович – і за право посвистіти в неї одразу ж вишикувалася черга. Першим виконавцем був липецький губернатор Олег Корольов, який заявив, що поразка збірної Німеччини – це помста за те, що німці розв’язали дві світові війни. Те, що без допомоги Росії німці навіть шнурків на бутсах розв’язати не змогли б, не те, що дві війни, губернатора не дуже цікавило. Потім, після перемоги росіян над іспанцями, флейту заслинив  прес-секретар президента Московії Дмітрій Пєсков: «Це найзнаменитіший тріумф Росії від 1945 року»!  Якби Юрій Гагарін дожив до цих слів, то він, напевне, пошкодував би, що повернувся живим з Космосу. Або, принаймні, сказав би: «Поехали… Совсем умом поехали…»
А події розгорталися з наростаючою швидкістю! І ось флейта вже в губах у телеведучого Андрія Малахова: «Тепер треба брати французів і нагадати їм війну 1812 року!»
Чвертьфінал! Непереможна і легендарна збірна Росії готова дати бій хорватам! Бравурну мелодію підхопив син юриста і всесвітньовідомий провидець Володимир Жириновський: «Матч з хорватами відбудеться у Сочі, які радіють вже зараз. Це буде перемога. Хорвати повинні заспокоїтися. Вони воювали проти нас, проти сербів, відчувають свою провину. Згоден, що це спорт, але вони пам’ятають своє минуле. Їм буде незручно. 7 липня з рахунком 0:1 програє Хорватія!»
І раптом – упс… Флейта видала щось на зразок «п-ш-ш-ш-ш…» і стала на пів-шостого.  Понуривши буйні голівоньки, російські футболісти поплелися до роздягальні перевдягатися в цивільне, бо на Чемпіонаті їм більше нічого було ловити… Хоч як хорватам було «незручно», проте вони росіянам навішали.
– Внуки усташів грають у футбол розлючено, бо вони мстяться за своїх дідів, яких Сталін згноїв у таборах. Поводяться нахабно, все про Україну згадують…, – лише й зміг вичавити із себе син юриста і всесвітньовідомий провидець.
Так, цей Чемпіонат запам’ятається надовго, хоча ми й були проти його проведення у країні-агресорі. Як же ми помилялися, визнаємо! Ну хто б ще погодився витратити 14 мільярдів доларів лише для того, щоб прославити Україну на весь світ? Завдяки малесенькому, на дев’ять секунд, відеоролику, який після переможного матчу зняли захисник хорватської збірної Домагой Віда і його колишній партнер по київському «Динамо» Огнен Вукоєвич. І в якому вони просто сказали: «Слава Україні!»
Ой, що тут почалося! Росіяни миттєво забули й про футбол, і про помсту німцям, французам та іншим грекам з еллінами. Виття здійнялося над планетою, мов у повню над кладовищем, переповненому перевертнями. Миттєво на Московщині забулися усі ті «мишебраття», «мишеадіннарод».  І «погляд людей на Росію» справді змінився. Цього разу, у правильному напрямку.
Розлючений Кремль виступив з вимогою до ФІФА покарати футболістів за «політичну провокацію». «Підстав» для цього було досить. Як з’ясував телеканал «Звізда», Домагой Віда перед матчем з росіянами проходив спецпідготовку у таборі полку «Азов» під Маріуполем. Там же, де і колишній український прем’єр Арсеній Яценюк здобував бійцівські навики перед рейдом у Чечню. Одне слово, Росія хотіла лише по-доброму помститися за 1812-й, 1914-й і 1941-й роки, а їй підло помстилися за все гамузом…
ФІФА не довго думало, взяло «під козирок» — і винесло Домагою попередження. Що, думаєте, ФІФА побігло виконувати кремлівське замовлення через те, що в обмін на подарований дідусю Вові м’ячик отримало кілька лантухів з папірцями, які не пахнуть? Може й отримало, не дарма ж корупційні скандали там відбуваються з регулярністю рейсів поїздів у київському метро. Але треба, шановні, дивитися в корінь. Або, принаймні, в мокшанські словники. Це для когось ФІФА – Міжнародна федерація футболу. А насправді «ФИФА – (разг. неодобр). пустая, легкомысленная девушка или молодая женщина, думающая только о развлечениях, нарядах.
Синонимы: вертихвостка, фифочка, кукла».  То ж на Росії до цієї «дєвушкі» і ставляться відповідно. І вона виправдовує свою назву на всі сто.
І все було б добре, якби не кляті українці. І де вони стільки комп’ютерів понабирали? Не встигла ФІФА зіграти на флейті Владіміра Владіміровіча, як тисячі бандерівців накинулися на її сторінки у Фейсбуці, Твітері і ще чорт знає де. І якби ж зі щирою подякою за відновлення історичної справедливості і побажаннями й далі плисти у кільватері Росії, тримаючись за кремлівський хвіст. Та ні ж, всі чомусь вважали за необхідне написати «Слава Україні!» різними мовами і в п’ятибальному рейтингу виставити ФІФА одиничку. В результаті одиничок набралося штук з двісті тисяч, після чого ФІФА визнала за краще взагалі прикрити той рейтинг, поки її не знудило.
А що творилося у Гуглі! Мільйони користувачів з усього світу почали його допитувати «що то є Слава Україні»? Про футбол взагалі всі забули. І не згадали б, якби не дотепність Владіміра Владіміровіча. Ой, розумний дідуганчик! Ой, хитра бестія! Треба ж було так викрутитися! Недарма він колись у підвалі головешкою об бетон бився.
Одне слово, після вильоту збірної Росії з Чемпіонату, мстися французам за 1812 рік було вже нікому і у фіналі вони перемогли хорватів. Москвичі почали вже виносити майно на вулиці і закопувати рублі у дитячі пісочниці, переживаючи за те, що французи також, можливо, згадають 1812-й рік і те, як Кутузов спалив Москву, зваливши все на Наполеона.  Хто знає, може у тих і була думка: «Якщо вже нас звинувачують у тому, чого наші прадіди не робили, то можемо повторити», але тут пішов дощ. Не дощ навіть, а справжній ливень.  І під його прикриттям Владімір Владімірович помстився одразу всі недругам. Навіть якщо той дощ не був радіоактивним, все одно росіяни можуть пишатися своїм лідером. Бо лише йому прислуга винесла парасольку, під якою він і красувався, мов та «найгарніша фанатка» Чемпіонату, поки промоклі до нитки президент Хорватії  Колінда Грабар-Кітарович та президент Франції Еммануель Макрон обнімалися одне з одним (що є дикістю з точки зору росіян. Президентша мала б президенту за програш своєї збірної морду набити) і вітали своїх футболістів. І всі моментально забули про «Слава Україні!», адже Владімір Владімірович уміло перебрав усю увагу на себе. І з огляду на його «джентльменську» поведінку, ЧМ-2018 віднині іменується не інакше, як ЧМО-2018.
Ну а те, що футболіст збірної Хорватії Йосип Піварич відмовився потиснути простягнуту йому російським президентом лапку, зробивши вигляд, що він цього дідуся впритул не бачить, то вже таке.  Як і те, що збудовані до Чемпіонату стадіони, під тим дощем почали з доброго дива валитися. А й справді, навіщо вони тепер потрібні? На Росію люди віднині дивляться зміненим поглядом. А спортом можна займатися і в підвалах.

Олег ЯНОВСЬКИЙ

 

 

 

 

Powered by Ajaxy