Журнал

ФОРПОСТ, ДЕ РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ

ФОРПОСТ, ДЕ РЯТУЮТЬ ЖИТТЯ

Коли до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону почали надходити бійці зі складними осколковими пораненнями, його персонал вдався до широкого застосування сучасних технологій військової хірургії: відеоендоскопічної діагностики, лазерної візуалізації, 3D-моделювання та фотодинамічної терапії.
У результаті кількість посттравматичних ускладнень зменшилася, рани загоювались на 6-8 днів швидше, покращився косметичний ефект. А ось унікальні магнітні хірургічні інструменти, розроблені харківськими військовими медиками,максимально видаляють з м’яких тканин чужорідні тіла при множинних осколкових пораненнях. З їхньою допомогою можна дістати практично все. Донедавна така операція могла тривати кілька годин. Нині на неї витрачають 5-15 хвилин

У рекордно стислі терміни персонал перелаштувався на роботу в бойових умовах. Від самого початку тут служать і працюють високопрофесійні кадри: керівник центру Віктор Поліщук, головні хірурги Василь Курінний і Віктор Біленький, травматолог Олександр Бородай. Це фахівці, які пройшли Афганістан, служили в миротворчих контингентах тощо. На час початку АТО в закладі вже був комп’ютерний томограф, який дозволив визначати необхідність оперативного втручання і тим самим зберегти життя й здоров’я сотень людей.
Окрім роботи безпосередньо в центрі, медики виїжджали до Ізюма, Слов’янська, Бахмута. Там приймали поранених, тяжких готували до транспортування до Харкова. Працювали також на передовій, організовували роботу мобільних медичних груп, пристосовували приміщення й обладнання лікарень до діяльності в бойових умовах.
Найважчими й дуже проблемними виявилися періоди іловайської й дебальцівської трагедій. Тоді найбільша кількість прийнятих поранених за одну добу становила 163 бійці. Можна лише уявити, як були завантажені всі служби. Лікарі й медсестри не залишали центр по три-чотири доби, а деякі перебували тут протягом тижнів.
Один із них – начальник клініки ушкоджень Олександр Бородай.
– Власний досвід, набутий в Афганістані, я використовую дотепер і радо ділюся ним з іншими лікарями, – говорить він. – Неабияк тішить те, що за всі роки, що минули після тієї війни, значно зріс рівень медичних технологій.
Через ВМКЦ Північного регіону пройшли 40-50% від загальної кількості поранених у зоні АТО. Зокрема й через 65-й військовий мобільний госпіталь – його бойову одиницю.
– На початку війни лікарям доводилося брати на себе функції санінструкторів, – пригадує начальник операційного відділення Володимир Негодуйко. – Згодом все налагодилося, і ми почали виконувати свої безпосередні обов’язки. Це пояснюється недостатньою готовністю медичної служби до тих випробувань, які довелося долати в той період.
Напередодні війни, наприклад, у складі відділення хірургії мобільного госпіталю були начальник і старша медсестра. А у грудні 2013 року посаду старшої сестри скоротили. Тому з початком АТО мобілізували людей з медичною освітою, зокрема й тих, хто не встиг набути досвіду.
У дні найбільшої завантаженості були задіяні всі операційні столи, біля них хірурги постійно змінювали один одного. Після таких випробувань досвід медиків зріс у рази. В умовах війни і великої кількості поранених центр почав отримувати все необхідне для медичної допомоги воїнам.
Відтоді на його базі здійснено чимало наукових розробок, винайдено хірургічний магнітний і немагнітний інструментарій для видалення чужорідних тіл тощо. Останній широко використовується як на етапі підготовки, так і під час самої операції. Отже, до лазерної, ультразвукової, рентгенографічної візуалізації додали ще й магнітну. Це значно підвищує успішність операції і практично унеможливлює неповне видалення чужорідних тіл.
Останні три роки для підполковника Негодуйка всі дні – як один. Протягом цього часу він провів понад 740 операцій, тож фахівця такого рівня вже нічим не здивуєш. Хоча траплялися й досить нестандартні випадки. Приміром, якось госпіталізували пораненого з чужорідними тілами в перикарді – серцевій сумці. Операція з видалення звідти є дуже складною. Тоді навіть найбільш досвідчений колега-спеціаліст довго не міг визначити їхнього місцезнаходження. Тому був приємно здивований, коли швидко та якісно за допомогою магнітного інструментарію з цим упоралися харківські військові медики.
Оскільки тіла, що взаємодіють з магнітним полем, присутні в 90% вогнепальних поранень, магнітний інструмент зарекомендував себе досить дієвим і перспективним. Аналогів цьому винаходу у світовій медицині не існує. Досі він використовується як експериментальний. Але винахідники впевнені, що найближчим часом отримають ліцензію на серійне виробництво.
Нині у Володимира Негодуйка та його колег, які, окрім лікування, займаються ще й розвитком вітчизняної науки, з’явилася можливість приділити більше уваги цій сфері діяльності. Тож тепер на черзі докторська дисертація, присвячена діагностиці та видаленню чужорідних тіл вогнепального походження.
Медики центру добре пам’ятають, як на КПП приходили люди — пересічні харків’яни — й приносили, хто що міг. Проблем із продуктами в закладі ніколи не було, а ось додатковому харчуванню тут завжди раді. Так, один дідусь привозив груші з власного саду, другий з пенсії купляв блок цигарок і каву. Говорили: «Передайте хлопцям, нехай швидше одужують».
Якось на прохідній з’явилися двоє молодих чоловіків і поцікавилися, чого найбільше потребують пацієнти? Повз проходив лікар і сказав, що в реанімації зіпсувався холодильник. Вже за півгодини привезли два холодильники й передали відділенню. Інші, не називаючи навіть своїх імен, виявили бажання поставити кондиціонери на кілька палат. До акції долучалися все нові й нові благодійники. Так, волонтери Харкова встановили близько 60 кондиціонерів, масово приносили телевізори… А згодом представники Автомайдану розгорнули на території медичного закладу волонтерський центр, який діє і нині. Для нього виділили приміщення, де пацієнти отримують мінеральну воду, молочні продукти та речі першої необхідності.
Старша медична сестра нейрохірургічного відділення Наталя Баличева в зоні АТО побувала на самому початку бойових дій. Найбільше була вражена тим, як місцеві, здавалося б, наші, українці, вороже ставляться до бійців власної армії.
– Наша колона пересувалася вздовж кордонів Харківської, Дніпровської й Донецької областей, – пригадує вона. – Невдовзі ми навчилися розрізняти, де саме перебуваємо: на Дніпровщині нас зустрічали з прапорами і транспарантами, допомагали продуктами; на Харківщині також виходили, але ставилися прохолодніше; а ось Донецька область була досить вороже налаштована – кидали каміння й палиці, використовували нецензурні слова й жести.
Але Наталю підбадьорював настрій десантників, до яких її прикомандирували. Вони були впевнені, спокійні й сприймали війну такою, як є. Медики тоді доставляли перших поранених до Дніпра й Харкова.
– Я зрозуміла, що єдиним порятунком від невеселих думок стане максимальне заглиблення у свою роботу, – пояснює медсестра. – Усвідомлення невідворотності подій прийшло лише в Харкові, коли я повернулася з Донбасу. Тепер переконана, що медик повинен завжди залишатися з холодним розумом і не піддаватися емоціям, адже це не принесе пораненим жодної користі. Лише вивірені й злагоджені дії в максимально стислі терміни врятують життя, повернуть здоров’я, позбавлять болю.
Є серед медичних сестер і представники чоловічої статі, хоча штатний розпис лікувальних закладів «за умовчанням» передбачає на цих посадах жінок. І в цьому є неабиякий плюс, адже іноді поранені бійці почуваються ніяково перед медсестричками, а з чоловіками в білих халатах їм значно простіше.
Старшина Василь Веремеєнко обіймає в центрі посаду старшої медичної сестри клініки урології та гінекології. У травні 2014-го разом із групою виїхав до базового табору в Ізюмі, де приймали поранених. Одного разу біля Слов’янська проросійські бойовики збили наш вертоліт. Очевидці повідомили, що бачили, як від охопленої полум’ям машини відділилося шатро парашута, отже, хтось мав залишитися живий.
– Ми вилетіли на його пошуки, але в тому районі нас обстріляли, – пригадує старшина. – Я дістав два кульові поранення – в плече та ногу. Першу медичну допомогу мені надали в Ізюмі. Згодом відправили до нашого центру, де лікувався п’ять місяців.
За вмілі й безстрашні дії в екстремальних умовах Василя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Збитого пілота, Євгена Краснокутського, на жаль, тоді так і не знайшли. Пізніше з’ясувалося, що він потрапив у полон, пережив багато неприємних моментів. Зрештою опинився в одній палаті з пораненим Василем Веремеєнком.
Загалом від початку війни через Військово-медичний клінічний центр Північного регіону пройшло понад 18 тисяч учасників АТО. Нинішній його керівник Юрій Подолян змінив свого попередника у минулому жовтні. І як будь-який командир, прагне, аби його заклад розвивався й надалі.
– Ми повинні підняти центр на більш високий щабель надання лікарської допомоги, професійного рівня фахівців і розвитку медицини як науки, – резюмував він.
Шкода, що мені не вдалося поспілкуватися з іншими працівниками установи. Адже тутешній персонал перебуває в постійному русі. Хтось – у зоні бойових дій, хтось допомагає у Балаклії… Та маю тверде переконання: харківські військові медики ще неодноразово нагадають про себе добрими справами.

 

Олександр КУХАРЕНКО

 

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту