Гендерна політика

Від амазонок давнини до жінок-воїнів сьогодення

Захист Батьківщини в будь-які часи та в будь-якій державі завжди мав пріоритетне значення. Зрозуміло, що жінки, як значна частина громади та хранительки домашнього вогнища, не могли залишатися осторонь від цієї благородної справи. 

В історії України вони завжди відігравали провідні ролі. 

Українки ніколи не ховалися за спинами чоловіків, завжди стояли поряд зі своїми коханими, батьками, братами, надихаючи їх на подвиги, несли разом із ними важкий тягар трудових і воєнних випробувань.

ЯкGender-1ими ж були мотиви, форми і способи реалізації їхнього, жіночого, права щодо захисту Вітчизни в різні історичні епохи та яке сьогодення мають українські жінки-військовослужбовці – стало предметом докладного аналізу фахівців Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України. Аби окреслити масштабність теми, звернемося до її історичного аспекту.

«Рівні по силі мужам» –
легенда антики
Однією з найзахоплюючих легенд в античному світі залишається легенда про існування жінок-воїнів – амазонок. Оповідачі героїчного епосу називали їх по-різному: «рівні по силі мужам»; «мужні жінки»; «чоловіконенависниці»; «самажонки», тобто «самі жінки»; «ті, які жали в поясах» (жали і косили, будучи озброєними, з надітими поясами) тощо.
Історія свідчить: поява амазонок серед ворогів була завжди несподіваною і видовищною: у коротеньких юбках дівоче військо з диким виючим криком, від якого холонуло в серці, блискавично вривалося у ворожий стан. Дужі воячки на своїх баских конях уміло, заводячи руку за плече, натягували тятиву і стріляли з луків. Так не вміли робити навіть греки!
До речі, найдавніша розповідь про амазонок у грецькій літературі належить Геродоту (V ст. до н.е.), де їх охарактеризовано як вправних вершниць, які, окрім луків, добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом і влучно кидали дротики. Достовірність цих відомостей знаходить пряме підтвердження в археологічному матеріалі. Саме в українських степах фіксуються окремі курганні могильники, де поховані войовничі жінки. На території Україні перша звістка про жінок-амазонок зустрічається в «Повісті минулих літ»: «Амазонки ж не мають чоловіків, але… один раз на рік, близько до весняних днів, виходять зі своєї землі та поєднуються з навколишніми чоловіками, вважаючи той час нібито якимось торжеством і великим святом. Коли ж зачнуть від них у чреві, – знову розбіжаться з тих місць. Коли ж прийде час народжувати і якщо народиться хлопчик, то вбивають його, якщо ж дівчинка, то вигодовують її та належно виховують».
Легенди, міфи, сказання… Про походження найдавніших амазонок висловлювалося багато версій. Має право на існування й одна з них: унаслідок жорстоких війн чи далеких походів народ втрачав усіх дієздатних чоловіків. Тож жінки змушені були самотужки протягом тривалого часу захищати свої землі, майно та дітей.

«І нарєкоша вони поляницами…»
Збереглися згадки і про слов’янських жінок-воїнів. Візантійський патріарх Никифор, змальовуючи битву ромеїв з аварсько-слов’янським військом, що відбулася в 626 році під Константинополем, зазначає, що «серед тіл загиблих знаходили жінок-склавинок». При цьому слід зауважити, що склавини – давні слов’яни.
Давньоруські літописи описують життя переважно чоловіків. Усна ж народна творчість містить згадки і про жінок-воїнів. Наприклад, із фольклорних джерел постають такі прекрасні образи жінок- богатирок, як Настасія Микулична – дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна – дружина богатиря Дуная та інші. Билини розповідають, що в київського князя Володимира бенкетують «поляниці, дівчата молодецькі». Слово «поляниці» оповідач пояснює так: «це були молодецькі воїни-жінки, богатирського роду, воїн-ству навчені».
Цікаво, що ні Альоша Попович, ні Добриня Никитич помірятися силою з поляницею не зважилися й Іллі Муромцю не радили, але той не послухався і ледь не позбувся голови… Тож, споглядаючи на картину Віктора Васнєцова «Три богатирі», напівжартома можна припустити: три билинні знаменитості, пильно вдивляючись у степову далечінь, напевно, прагнуть не продивитися крупну неприємність в особі чергової молодецької поляниці?..
Про неабияку професійну підготовку жінок-богатирок свідчать змагання зі стрільби з лука, в якому Катерина Іванівна, дружина сотника Ставра Годиновича, і Настасія-королівна перемагають чоловіків – князя Володимира і Дуная. За ціль в тій стрільбі слугував перстень, за яким стояв устромлений лезом ніж. Стріла повинна була пролетіти крізь перстень і, ударивши об ніж, розділитися на дві абсолютно рівні половинки. Виконання цього прийому вимагало просто віртуозного володіння луком! І жінки цим володіли!

Бідові дівки Запорозької Січі
У войовничому середовищі козацької України «безшлюбний», аскетично налаштований козак у шароварах і вишиванці поступово став ідеалом. Однак, як не парадоксально, і за цієї доби проступають яскраві постаті жінок-воїнів.
Сам Дмитро Яворницький у кінці ХІХ ст. на Катеринославщині (у межах колишніх Запорозьких Вольностей) записав переказ «Могила Настина». У ньому – опис життя відважної отаманши на ім’я Настя, яка носила шаровари, шапку, мала шаблю і «держала у себе ватагу козаків, але ніхто того не знав, що вона дівка… Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка».
З історичних джерел відомо, який сильний вплив мала жінка на традиції та повсякденне життя козацької спільноти. Залишилися свідчення і про участь українок у військових діях. Так, багатьом відомий подвиг войовничих жінок з міста-фортеці Буші та дружини козацького сотника Зависного – Олени (за іншими відомостями – Мар’яни). Коли більшість чоловіків загинула, жінки та дівчата продовжували чинити опір регулярним частинам польського війська. Аби не потрапити до рук шляхти, Олена підпалила пороховий льох і підірвала себе разом з ворогом.
Ці факти піддають сумніву категоричне твердження Дмитра Яворницького про те, що козаки-запорожці «не допускали в Січ жінок». Очевидно, що в українських воєводствах біля татарських кордонів жінка володіла значно більшою свободою, ніж будь-де в корінній Європі. Саме на території Чорноморії в нащадків запорозьких козаків найдовше збереглися традиції боротьби хлопців з дівчатами: «єсть так, що хлопці борються поміж собою, а як коли, то й з дівчатами. Як почали хлопці боротися з дівчатами, вишукалась така дівчина, що який парубок надійде до неї, то вона його так і брякне об лід. Та на силу вже знайшовся такий, що як ударив її через голову об лід, то вона зовсім зомліла – водою одливали її. Але мимо того всього, сю бідову дівку всі хвалили за хоробрість, завдаючи сорому тим парубкам, що вона об лід била».

Жінки з армії січовиків або
Як треба служити нації і державі
Відомо, що в російсько-японській та Першій світовій війнах участь жінок набула популярності. Стан бойового духу російської армії залишав бажати кращого. Давалися взнаки величезна напруга сил і немислимі на той час втрати живої сили. Тож, аби здійснити патріотичний вплив на солдатів-чоловіків, підняти їхній рівень героїзму, до армії залучають жінок-добровольців. Перший жіночий ударний батальйон смерті був сформований Тимчасовим урядом 19 червня 1917 року. За його прикладом були створені Московський, Петроградський і Кубанський ударні жіночі батальйони та окремі команди зв’язку.
Українське жіноцтво також виявило себе рішучим прихильником державницької ідеї. Серед жінок, які відіграли провідну роль у справі стрілецьких організацій, була Олена Степанів. З початком війни у Львові вона разом з Марiєю Бачинською (Донцовою), Іванною Мурською, Ольгою Левицькою (Басараб), Меланiєю Балицькою проводили набір добровольців до Легіону Українських січових стрільців. Спочатку вступ до підрозділів УСС жінкам був заборонений і мотивувався обмеженням кількості особового складу українського легіону.
На відміну від російської армії, в українських формуваннях спеціальні жіночі бойові підрозділи не створювались. Жінки-добровольці, пройшовши коротке навчання, направлялись до різних військових частин, де воювали нарівні з чоловіками. Необхідно зазначити, що кожній із них довелося докласти чималих зусиль, аби реалізувати своє право «бути вояками так само, як і мужчини».
Літопис УПА розкриває доволі відоме українському загалу ім’я Галини Дідик (псевдо «Анна», «Молочниця») – зв’язкової Головнокомандувача УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича. Факти гендерної дискримінації в лавах УПА не відомі, навпаки – відмічена лише глибока повага чоловіків до жінок. Зокрема, Роман Шухевич до своєї зв’язкової звертався, як «Друже Галино». І такого ж ставлення до жінок-колег вимагав від старшин усіх рангів без виключення.
На жаль, сьогодні ще не досліджено і не оприлюднено навіть приблизну чисельність українок, які входили до українського національного руху опору. Проте можна з упевненістю сказати: їх налічувалося не десятки і навіть не сотні, а тисячі.

Жіноче обличчя героїзму
у Великій Вітчизняній…
Жінки винесли на своїх тендітних плечах усі тяготи Другої світової війни. Різні за характером (задерикуваті, стримані, гучні, спокійні) та за зовнішністю (коротко стрижені або з довгими товстими косами) – вони по черзі заходили в кімнату, де за столом сиділа людина в захисній гімнастерці:
– Твердо вирішили йти на фронт?
– Так!
– А вас не бентежить, що важко буде?
– Ні!
У тилу жінки взяли на себе безліч «суто чоловічих» спеціальностей: стали за верстат, сіли за кермо трактора, обходили залізниці, освоїли професію металурга… На фронті вони були медиками, льотчицями, снайперами, у частинах ППО, зв’язковими, розвідницями, водіями, топографами, репортерами, танкістами, артилеристами, піхотинцями. Активно брали участь у підпіллі, партизанському русі. Безпрецедентною подією у світовій історії є діяльність у роки Великої Вітчизняної війни відразу трьох жіночих авіаційних частин – 586-го винищувального полку (командир – підполковник Тетяна Казарінова), 587-го полку пікіруючих бомбардувальників (до своєї загибелі в 1943 році полком командувала майор Марина Раскова) та 588-го нічного бомбардувального полку (командир – майор Євдокія Бершанська). За мужність, героїзм і високий професіоналізм 29 льотчиць та штурманів авіаційних полків були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Радянські жінки служили і в бронетанкових військах. Вражає той факт, що на танках БТ та Т-34 вижим одного з двох важелів бортового зціплення вимагав зусиль у 15 кг, а вижим педалі головного зціплення – 25 кг, але це представниць прекрасної статі не лякало. Чимало жінок були снайперами. Найбільш успішна серед них – українка Людмила Павлюченко, яка знищила 309 ворогів, серед них – 36 снайперів.
Сотні тисяч українських жінок воювали на фронтах Другої світової війни. Хто з них отримав урядові нагороди, а хто – віддав своє життя за Вітчизну…

Gender-4

 

 

 

Гендерна політика в Збройних Силах України

Характерною особливістю розвитку Збройних Сил України в сучасних умовах є активне впровадження державної гендерної політики. Мета – справедливий і стійкий розвиток особистості військовослужбовця незалежно від статі.

Сьогодні ми маємо масове представництво жінок у Збройних Силах. Тут проходять службу 16 554 жінки, що становить близько 10 % від загалу (для порівняння: в армії США цей показник – 15 %), серед яких 1 750 офіцерів (5 %) та 14 999 військовослужбовців за контрактом (33 %). Звання «полковник» мають 16 жінок-військовослужбовців, «підполковник» – 180, «майор» – 386. Проте найбільше їх у нижніх ланках: 1 714 прапорщиків, 2 918 сержантів і старшин та 10 367 рядових. Щоправда, жінки в Збройних Силах України здебільшого мають «фемінізовані» спеціальності: медперсонал, фінансисти, логісти, зв’язківці. Однак поступово ця ситуація починає змінюватися. Одним із факторів, що не дозволяє вирівняти гендерний баланс, є відсутність жінок-військовослужбовців, які пройшли підготовку за командними й інженерно-технічними спеціальностями. Частково це обумовлюється обмеженнями в керівних документах, частково – невеликою кількістю бажаючих. Водночас за зазначеними спеціальностями проходять підготовку значно більше жінок-військовослужбовців за контрактом.
За результатами експертного опитування, проведеного Науково-дослідним центром гуманітарних проблем Збройних Сил України, діяльність військового відомства щодо впровадження ґендерної рівності у військах серед інших напрямів роботи визнана задовільною (за рейтингом оцінок займає 4-те місце з 19-ти). Цілями програми Тисячоліття ООН передбачено до 2015 року забезпечити ґендерне співвідношення на вищих щаблях виконавчої влади на рівні не менше, ніж 30х70 % кожної статі. Та чи існує необхідність обов’язкового дотримання оборонним відомством України цього співвідношення?
Невелика «ілюстрація»: на сьогодні значна кількість жінок-військовослужбовців висловила бажання отримати направлення до складу миротворчих підрозділів. (До речі, за час миротворчої діяльності ЗС України в місіях за кордоном побували 42 жінки: 5 офіцерів, 2 прапорщика, 35 сержантів і солдатів). Водночас на запитання соціологічного дослідження від Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України: «Як ви ставитесь до виконання жінками службових обов’язків у ситуаціях, пов’язаних з ризиком для життя чи здоров’я?» – переважна більшість як чоловіків-військовослужбовців (59,70 %), так і жінок-військовослужбовців (59,19 %) висловились негативно.
Хиткості стану жінки у військовому середовищі додають і невиразні перспективи продовження контракту. Лише 19,85 % жінок-військовослужбовців упевнені в тому, що «ніякі обставини не завадять їм дослужити до граничного віку в Збройних Силах України», а 46,69 % опитаних цієї категорії впевнені у зворотньому. Водночас саме тривалість служби надає змогу досягти вищих військових звань, що має не тільки статистичну значущість, але й демонструє можливість для жінки підніматися на вершину військової кар’єри.
Отож, на думку військових експертів, штучне визначення рівня фемінізації Збройних Сил України не сприятиме природному перебігу ґендерних процесів та підвищенню бойової готовності військ. Це є особливо очевидним у сучасних умовах, коли практика квотування жіночої присутності у війську з розвитком демократичних засад поступово себе зживає. Нині державне регулювання процесами фемінізації армії в розвинених країнах світу залишається, але здійснюється переважно через застосування професійного психологічного відбору, висування до кандидатів на посади вимог щодо відповідного досвіду та професійних якостей. Саме це і є головними критеріями відбору незалежно від статі.
Світ сьогодні потребує ніжності й чуйності, тож українці, з їхнім культом мудрої жінки-матері, сильної жінки-патріотки, здатні зробити свій важливий внесок у процес формування нового обличчя світової цивілізації, що відбувається на наших очах.

Руслан ТКАЧУК, Сергій ДЖЕРДЖ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту