Ворога на кпини

Голова правління Асоціації карикатуристів України Костянтин Казанчев: «Як і солдати зі зброєю, політичні карикатуристи також на передовій»

Політична карикатура існувала здавна. Деякі з істориків виявили її в часи Стародавнього Риму. Відомим є і твердження імператора Наполеона про те, що англійський художник-карикатурист Джеймс Гілрей завдав йому більше шкоди, ніж всі армії Європи разом  узяті. Митець намалював карикатуру, на якій за обіднім столом британський прем’єр-міністр Вільям Пітт і Наполеон Бонапарт «по-братськи» шматують гострими шаблями планету, зображену у вигляді пирога. Сьогодні, на думку Костянтина Казанчева, теж можливо досягти такого ефекту гострим малюнком

Політична карикатура нерідко дратує представників влади більше, ніж гостра газетна стаття. На злободенний малюнок звертаєш увагу відразу, а ефект від його впливу – миттєвий. До того ж у карикатурі талановитого майстра можна побачити не тільки перший план, але й підтекст. Тому фахівці вважають, що карикатура – це та ж журналістика, тільки візуальна.

У Британії кілька років тому, на урочистому відкритті музею карикатури його директорка пані О’Бріен заявила: «Те, що змушує людей сміятися, може претендувати на роль високого мистецтва». Костянтин Казанчев упевнений, що це висловлювання гідне бути написаним на дверях не тільки британського, але й майбутнього українського музею карикатури.

«НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК» – КАРИКАТУРИСТИ ПРО ГІБРІДНУ ВІЙНУ

– Пане Костянтин, виставка «Новий світовий порядок» викликала неабиякий резонанс не тільки в Україні. Чому виник­ла ідея вибрати саме таку назву для проекту в межах чергового міжнародного конкурсу «Незалежність»?

– Митці не можуть відсторонитися подій, що відбуваються останнім часом у світі. Скажу більше: ці глобальні зміни в життєдіяльності світового організму художники завжди відчувають і раніше за  інших, і гостріше. Під час таких змін і катаклізмів саме вони опиняються на передовій духовного життя, як і наші українські бійці, що сьогодні боронять незалежність держави на Сході країни. І ми з пензлем і олівцем, і військові зі зброєю завжди на передовій. Ми разом створюємо новий світ, який, на жаль, насправді нерідко далеко не «чудовий».

А теми для щорічних конкурсів «Незалежність» нам підказує саме життя. Раніше вони були доволі загальними – «Хід конем» (2012), «Небезпечно! Корупція» (2013) або «Встати, суд іде» (2014). Але  2014 року держава-терорист Росія двома «пострілами» у Криму і на Донбасі розпочала третю світову, «гібридну», війну. Тоді «Раша» Путіна змусила всіх нас замислитися над тим, в якому світі ми живемо сьогодні і що на нас очікує в майбутньому. Перспективи і прогнози такого «нового світового порядку» 133 карикатуристи із 34-х країн надали в 423-х малюнках, надісланих на конкурс.

Роботи митців обігравали кілька ключових тем сьогодення. Серед них – роль військової сили у виконанні завдань, що постають перед державами, згубна роль окремих «маленьких людей-нью Наполеонів» у загостренні міжнародних конфліктів, прірва між заявами основних світових лідерів та їхніми реальними діями. А ще – глобальні фінансові інтереси основних гравців на світовій сцені в усій цій чехарді проявів справжньої політики. Наприклад, дуже цікава карикатура безіменного солдата – байдуже, із чиєї він армії, але шолом у нього «міжнародний» з познач­кою «MADE IN CHINA».

– В одному із інтерв’ю ви охарактеризували загальний настрій малюнків виставки як «тривожний сміх крізь сльози».

– Так, практично всі роботи з тематики конкурсу «обігравали» непривабливі сторони життя сьогоднішнього світу. Надіслані на конкурс карикатури я би умовно поділив на дві великі групи. Головне їхнє розходження – «тон» цього, без перебільшення, тривожного сміху.

До першої групи я відніс би песимістичні роботи. В них митці відображали проблеми, що, на їхню думку, вже неможливо вирішити. І тому, на їхнє переконання, в майбутньому нас чекає глобальна безвихідь. Тож можна скласти руки і просто спостерігати за катастрофою всесвітнього масштабу. На противагу «негативістам» було багато малюнків іншого плану. Карикатуристи-оптимісти зводили проблеми до принципу, про який йшлося у відомому фільмі «Форрест Гамп». Так, все, що відбувається, не завжди позитивне, тобто і «лайно» трапляється. Але життя не зводиться лише до проблем, що погано пахнуть. Є й інші класні речі, за які треба боротися. Не треба зациклюватися на всесвітніх змінах. Треба лише поміняти щось у собі та однодумцях – і життя зміниться на краще. При цьому можна посміятися над тими «глобально-гротескними» особливостями великого світу, що заважають відчувати себе щасливим. Показово, що серед карикатур такого роду були і роботи, які на конкурс надіслали українські солдати просто із зони АТО…

– І хто переміг серед цих двох підходів до відображення сьогодення світового ладу?

– Звісно, журі практично одноголосно обрало переможців із карикатуристів, що надіслали роботи «другого типу». Переможцем став малюнок «Клоун із земною кулею» чеського художника Іржі Сліви. Друге місце посіла робота «Соло на піаніно» відомого київського карикатуриста Ігоря Лук’янченка. Тут художник обігравав тему того, як людина помилково вважає, що саме вона вільно обирає свій шлях, і живе так, як вважає за потрібне. Насправді ж вона є лише маріонеткою у чиїхось руках. Третє місце отримала робота Валерія Момота з Дніпропетровська, який у гротеск­ній манері відобразив місце маленької України в компанії великих «дядьків» із ЄС, США та Росії.

«КАРИКАТУРНА» ТЕОРІЯ З НАЦІОНАЛЬНИМ КОЛОРИТОМ

– Скажіть, а як можна стати карикатуристом?

– Розпочну з того, що карикатура досі офіційно не визнана мистецтвом. В Україні, як і в багатьох інших країнах, вищі навчальні мистецькі заклади не випускають фахівців-карикатуристів. Добре це чи погано – сказати не можу, проте з повною впевненістю заявляю – навчити малювати карикатури неможливо, як неможливо навчити винахідника винаходити. Скажу більше – багато художників-карикатуристів взагалі не вміють малювати! І це – загальносвітова тенденція. У нас в Україні тільки декілька карикатуристів прийняті до Спілки художників України.

Мій колега, карикатурист Ігор Найденко, висловився про це так: «Щоб розпочати малювати карикатури, художнику потрібно РОЗУЧИТИСЯ малювати». А київський політичний карикатурист Олег Смаль у відповідь на запитання: «Як стати карикатуристом?» пожартував: «Для цього необхідно мати невеликі відхилення в психіці».

– Пане Костянтин, а українська карикатура має свої особливості, ті самі «відхилення у психіці»?

– Дійсно, наш місцевий колорит нерідко важко не помітити. Українські малюнки суто візуального рівня більш філософські, переважно – без слів. Так, ці роботи вимагають більше зусиль від автора, адже необхідно донести до глядача ідею лише за допомогою зорових образів. Але і карикатура зі словами – це абсолютно нормально. Наприклад, американська – практично вся зі словами. Карикатуру без слів у США малюють тільки емігранти з країн, що входили до СРСР. Як, власне, і в Ізраїлі. Саме наші митці-емігранти привнесли в ці країни інше бачення цього жанру.

У карикатурі потрібно бачити суть явища. Але намалювати таке – непросто. Інакше це буде звичайне креслення, звичайна ілюстрація. А подати суть із трюком, вивернути її на інший бік, використати методи карикатури – гіперболу, зіставлення того, що не зіставляється, – ось у чому перчинка українського сатиричного малюнка!

– Тож у чому проявляється наш так званий «національний колорит»?

– В українців є особливе почуття гумору, яке втілюється і в карикатурах. Скажімо, сталася якась надзвичайна подія, ми її пережили, віддихалися. А тому з часом можна і посміятися над тим, що трапилося. Німці та англійці так не можуть. Наведу приклад із життя:  2006 року ми проводили в Україні міжнародний конкурс карикатур: «Чорнобиль – 20 років після аварії». Ті роботи, що надходили з-за кордону, я би охарактеризував просто – це якийсь жах. Малюнки були страхітливими і стовідсотково трагічними. Це навіть не чорний гумор, а «чорнуха», яка межує зі смертю. На противагу іноземцям, наші митці веселилися від душі…
На моє переконання, карикатура може бути різною: смішною, злою, іронічною, сумною. Проте я особисто – за позитивні емоції. Я вважаю, що творчість повинна нести людям позитив, інакше навіщо вона нам?

– Яким ви бачите майбутнє вітчизняної карикатури?

– Карикатура – це не конструктор «LEGO», який можна зібрати за схемою, адже не завжди карикатури композиційно побудовані правильно. До того ж у кожного карикатуриста є свої улюблені персонажі, свої уподобання.

Життя не стоїть на місці, і кожен новий день «підкидає» нам нові теми для сатиричних робіт. Події на Сході країни, боротьба за Крим, корупційні скандали, політичні чвари української еліти – все це доведеться «розгрібати» нашим «політмитцям». Вистачить сюжетів і для тих, хто намагається помізкувати над більш приземленими, але вічними темами – любов, взаємовідносини батьків і дітей, навколишній світ. Тут все залежить від митця і його поціновувача. Одні шукають щось філософське, другі – те, над чим би не гріх посміятися. Тож бажаю своїм колегам по творчому цеху цікавих малюнків і подальших перемог на міжнародних конкурсах!

Бесіду вів Тарас ГУНЧЕНКО

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту