Журнал

«Гранатна» логіка дядька Михайла

«Гранатна» логіка дядька Михайла
Якби я кинув гранату в тих, хто обходив мене зліва, мене б убили ті, хто був справа. Якби я метнув у групу праворуч, мене б дістали ті, хто був ліворуч. Тому я вирішив зустріти їх тут усіх разом!
Михайло Свистун («Свист»)

Вересень 2015 року для бійців 14-ї омбр видався досить напруженим. Зайнявши позиції в районі Мар’їнки, хлопці відразу зрозуміли: їхнє перебування тут спокійним не буде. Пояснювалося це тим, що лінія оборони пролягала якраз на стику двох населених пунктів у передмісті Донецька-Мар’їнки, котру контролювали українські військові, та Трудівського, в якому були російські найманці. Причому відстань до ворожих траншей на окремих ділянках не перевищувала 80 метрів. Тож зіткнення з мобільними групами окупантів, які за вогневої підтримки мінометів і БМП намагалися «розкрити» оборону «володимир-волинців», відбувалися щодня

Нелегко було і шістьом бійцям, які тримали позицію на одному з блокпостів на східній околиці Мар’їнки, що впритул примикала до Трудівського.

Найстаршим серед них за віком був 49-річний солдат Михайло Свистун із позивним «Свист». Молодші товариші по службі його шанобливо називали «Дядею Мішею». Попри досить зрілий вік, на війну він пішов добровольцем. Усе свідоме життя «Свист» пропрацював у селі звичайним слюсарем. Характер мав м’який і скромний. І цей мирний чолов’яга, яким знали його односельці, перевершив сам себе, коли наполіг на мобілізації його саме в бойову частину.

Спочатку «Свист» особливо нічим у підрозділі не вирізнявся з-поміж інших бійців. Добрий і спокійний навіть на війні, він уникав міцних слів і конфліктних ситуацій. Службу ніс сумлінно, брався за будь-яку роботу без попуску на вік і дуже любив дітей. Одного разу навіть прийшов до командира і запропонував йому написати волонтерам, аби ті привезли місцевим дітлахам іграшки і книжки. Коли ж волонтери передали посилку, «Дядя Міша» з неабияким задоволенням роздавав дарунки малечі! Його очі сяяли щирою радістю, він широко усміхався, вкладаючи гостинці в маленькі дитячі ручки. Чоловік і сам тоді був схожий на дитину!

…Того пам’ятного ранку на початку вересня все начебто було спокійно, якщо не брати до уваги нічну стрілянину з автоматів і кулеметів з боку ворога. Бійці поснідали і почали чистити зброю. І тільки-но «Дядя Міша», скориставшись тишею, зібрався зателефонувати рідним, як раптом по ВОПах, розташованих праворуч і ліворуч від їхньої позиції, почався потужний мінометний обстріл.

Варто зазначити, що позиція, на якій ніс службу «Свист», була розташована в центрі оборони, неподалік заводу, де російські найманці обладнали закриті вогневі позиції 120- та 82-мм мінометів, гаубиць Д-30 і декількох САУ «Гвоздика» калібром 122 мм. Основне завдання бійців блокпоста полягало в коригуванні вогню нашої артилерії для придушення вогневих засобів бойовиків. Із цим завданням вони справлялися досить успішно, тому були для окупантів як кістка в горлі. Тож головний вогневий удар бойовики завжди спрямовували саме в їхній бік. Але цього разу щось у тактиці терористів змінилося… І це насторожувало.

Несподівано наші бійці почули звук двигунів. Тієї ж миті спостерігач доповів, що з боку заводу в напрямку їхньої позиції рухається БТР-80. Як і належить, усі миттю зайняли оборону. Пришвидшившись, БТР відкрив вогонь з великокаліберного кулемета. Зосередивши всю увагу на бронемашині, воїни не помітили, як з траншеї «орків» в їхній бік висунулася група найманців-«кадировців». Ті під прикриттям зруйнованих будинків наблизилися до української позиції та відкрили вогонь. Здійснивши одночасний залп з трьох гранатометів, вони з вигуками «Аллах Акбар!» на повний зріст кинулися до блокпоста. Ворожі гранати влучили в один з бетонних блоків, за яким знаходилося троє українських солдатів. Мішки з піском, які лежали на блоці, перетворилися на труху. Один боєць отримав осколкове поранення, двох контузило. Через особливості розташування позиції не було можливості за всіма правилами обладнати окопи, тож увесь захист від куль становили лише зо три десятки мішків з піском і два бетонні блоки. Утім українські захисники дали гідну відсіч противнику. За короткий проміжок часу вони встигли покласти двох «бороданів». Решта бандитів розділилися на дві групи і почали обходити блокпост з флангів. У цей час на ньому був лише «Дядя Міша». Двоє інших бійців, запросивши по рації допомогу, евакуйовували трьох поранених товаришів, залишивши 49-річного солдата прикривати їхній відхід та утримувати позицію до підходу підмоги.

– Коли повідомили, що на позиції залишився тільки «Свист», на командно-спостережному пункті роти разом зі мною було три людини, – розповідає колишній прес-офіцер 14-ї мехбригади лейтенант Владислав Якушев.

Командир роти подумки вже поховав дядька Михайла і разом з тим змирився із втратою важливої позиції. Чекати допомоги не було звідки – на всіх ділянках оборони тривали жорстокі бої, тому до «Свиста» побігли ми втрьох: командир роти, його заступник і я. З урахуванням щільного вогню до позиції ми дісталися за 20 хвилин. І яким було наше здивування, коли під пробитим кулями навісом ми знайшли… живого дядька Михайла! Він сидів на ящику з-під гранат. В одній руці затис гранату, в другій – висмикнуте з неї кільце. Схоже, наш брат нас не впізнав, бо несамовито заволав: «Підходьте, с@ки! Я вас давно чекаю!» Ми на мить очманіли, поки командир не привів бійця до тями таким же криком: «Ти що, псих?!» «Так, псих!» – швидко погодився той. Ми всі розсміялися, одностайно визнавши: «Дядя Міша» з гранатою в руці – це потужна зброя!

Як виявилося, під час бою «Свист» не тільки знищив влучним вогнем ще двох «бороданів», які підійшли до блокпоста на відстань 50 метрів, а й вистріляв весь боєкомплект, зокрема заряди до гранатометів. Залишившись без боєприпасів, він висмикнув чеку з гранати Ф-1 і почав чекати непроханих «гостей». На щастя, він щільним вогнем змусив «кадировців» відійти на вихідні позиції, відтягнувши металевими «кішками» своїх убитих. На запитання командира,  чому він не кинув гранату в найманців, дядько Михайло відповів: «Якби я кинув гранату в тих, хто обходив мене зліва, мене б убили ті, хто був справа. Якби я метнув у групу праворуч, мене б дістали ті, хто був ліворуч. Тому я вирішив зустріти їх тут усіх разом!» Залізна логіка дядька Михайла, можна сказати, «гранатна»!

За цей бій Михайло Свистун був представлений до нагородження орденом «За мужність». Пишаються ним і односельці, гордо називаючи героєм.

Олександр Кіндсфатер

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту