Журнал

Громадяни балагана

Громадяни балагана

Культурне життя «незалежної ДиРи» можна було б вважати насиченим і успішним, якби не дрібні капості деяких представників найдавнішої акторської професії. Загалом нинішній недогризок «Новоросії» задумувався як крапля води, в якій відбивалася б безкрая велич великоруського океану. А якби раптом у Великоросі сталася накладка на кшталт відмови ворогів Росії присудити Нобелівську премію в галузі мистецтва якутському ліпнику півня з лайна, що прокукурікав на весь білий світ, то пильний погляд громадськості завжди можна було б перевести на семимильну ходу до світлого майбутнього блискучої держави трактористів, буровиків і бурятів.

Дотепер це виходило.  Ну ось, скажімо, неприємна історія з невдячним німецько-фашистським сімейством Мартенсів. Наму­чив­шись із сексуальною агресією ні­мецьких учителів, котрі силою змушували численну дітвору колишнього російського підданого Ойгена Мартенса та його непорочної дружини вивчати на уроках тактико-технічні дані і спосіб застосування, страшно сказати, презерватива, сімейство обрало високу духовність і перебралося жити в Росію. У селі Киштівка їм щедро виділили хату з чудовим видом крізь щілини в стінах на Полярне коло. Зручності у дворі одним своїм виглядом надихали на поточне виліплювання нових високодуховних півнів, тим більше, що іншої роботи в селі й не було. Вся Росія захоплювалася мужніми втікачами із натовського пекла до березово-осикового раю. Здавалося б, живи собі й радій. Корінець під снігом знайшов — сам поїв і сім’ю нагодував. І діти при ділі — поки перша п’ятірка спить, друга своїми тілами їх від протягів загороджує. Потім міняються. Зате у школі — ніяких учителів із презервативами! Та й без презервативів також ніяких. Один викладач каліграфії на всю округу, а він поганого не навчить через свій похилий вік. Але не встигли росіяни досхочу насолодитися своєю привабливістю, як сімейство під прикриттям темряви дременуло назад у Німеччину, покинувши навіть подаровану адміністрацією президента подушку з особистим автографом Путіна. Інших би через таку підступну зраду охопив сум та тільки не росіян. «Зате, — кажуть, — он скільки народу в наш відблиск, у ДНР, треться. Президентові Росії навіть довелося самопальні розмальовки за справжні паспорти визнати, щоб новоявлені громадяни себе остаточно дебілами не відчували».

Народ, дійсно, дібрався неабиякий. Артисти всілякі, письменники і навіть один артист у рясі Іван Охлобистін. Типу письменник Захар Прилєпін з вдячністю за подаровану донецьку прописку навіть зібрав свій власний батальйон, з яким зібрався «на білому коні в’їхати в яке-небудь невіддалене місто, яке було залишене нами з різних причин». Ну, причина, власне, одна: скуштували від ЗСУ бебехів і драпали із усіх міст швидше за білого коня. Схоже, новоспеченому громадянинові «ДНР» про це по телевізору не розповідали, тому він і марить: «Київ — кінцева мета. Приховувати не будемо… Київ — російське місто. Російське українське місто… Уся Україна — мета. Жодної іншої мети бути не може».

Керівництво «держави ДНР» від задоволення просто носом чмихало, до паспорта додало письменнику ще й звання майора і навіть пообіцяло прочитати хоча б одну прилєпинську книжку, якщо до того часу в Донецьку ще не всі бібліотеки на розтопку  пустять. Але тут письменник трохи зіпсував
тріумф — вирушив не Київ від «хунти» звільняти, а вглиб Росії власними писаннями торгувати. Поки ще в населення прізвище на слуху.

Та це так, молодь, але хто міг очікувати підступного удару нижче спини від самого Народного Йосі «молодої держави» Йосипа Кобзона? Отримавши новенький паспорт з іще не висохлим штемпелем громадянства, уродженець Краматорська зненацька почав відмовлятися від такої високої честі, запевняючи суспільство, що його з кимсь сплутали і ніякий він не громадянин. Воно й зрозуміло, простатит зручніше в Європі лікувати, а його туди останнього разу й без того насилу впустили. У разі чого залишиться тільки до передміхурової залози прикладати паспорт «ДНР», хоча він більше для лікування геморою пристосований. Природну усушку громадян узявся ліквідувати такий собі Микита Джигурда. Себе він іменує одразу і актором, і співаком, хоча більше відомий прогулянкою в ліфчику по Москві та ще демонстрацією у прямому ефірі пологів дружини. Після смерті Володимира Висоцького намагався хрипіти його пісні, а в травні 2014 року «замалювався» у параді донецьких «ватників», заявившись туди на коняці й з червоним прапором. Міг і навпаки, коняку на собі притягти, успіх був би таким же.

Одержавши 9 березня «буклет ДНР», Микита Джигурда розплакався, заявив, що «пишається тим, що став громадянином ДНР» і погодився представляти «ДиРу» на  пісенному конкурсі «Євробачення-2017» у Києві. А вже 14 березня «глава держави» Олександр Захарченко видав «указ» про позбавлення цього «космічного клоуна» громадянства.  Що там між ними сталося — невідомо. Кажуть, що Джигурда ввечері після урочистого банкету знову свій московський ліфчик начепив, а Олександр Захарченко в сутінках не роздивився і спокусився. Отямився, та вже пізно було. Одне слово, не вийшло з артиста громадянина. Тому зараз і до інших представників творчої богеми ставлення відповідне. Рота розкривати дозволяють, проте у свої обійми не кличуть. Останнім, кому було дозволено лизнути, став актор Олександр Панкратов-Чорний, який, відігравши спектакль для «сепарів»,  із жахом у голосі розповів про своє «колосальне враження», спричинене «трагічністю ситуації на Донбасі», про «бандерівців», які «ходять зі смолоскипами, не хочуть працювати, хочуть мати рабів, за рахунок яких жити» і про трагедію всього акторського життя — відібрану в аеропорті пилочку для нігтів. Добре хоч косметичку з накладними віями залишили.

Тож якби не ці дрібні капості, культурне життя «незалежної ДиРи» можна було б вважати насиченим й успішним. А де пісня, там і подвиги. Найголовніший «подвиг» скоїв той таки «глава держави» Олександр Захарченко, голосом Левітана оголосивши блокаду Україні: «Ми рубаємо всі зв’язки з Україною, з якою воюємо. Так, продавали вугілля, щоб отримувати гроші й платити зарплату тут. Але за рахунок того, що ми навчилися жити в блокаді, ми оголошуємо блокаду Україні». Спец з курячих стегенець переконаний, що «максимум 60 днів — і Україна перестане існувати!». Таке вже не лікується. Навіть піснями Джигурди у дуеті з Йосипом Кобзоном.

 

Олег ЯНОВСЬКИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту