Журнал

Імперія фашизму чи крах імперії

Імперія фашизму чи крах імперії

Тема ймовірного розвалу російської імперії сьогодні набула особливої актуальності з огляду на те, що нинішня кремлівська верхівка не в змозі запропонувати росіянам хоча б якусь зрозумілу стратегію подолання деградації власної економіки

Збільшується відставання РФ у науково-технічній сфері від західних країн і Китаю. Будь-які спроби Москви щодо  виходу з глухого кута, в який вона потрапила через вторгнення в Україну та ведення бойових дій у Сирії, не приносять очікуваного поліпшення ситуації.
У випадку виникнення політичної кризи в країні, особливо – загострення протиріч у вищому ешелоні влади, можливо очікувати зростання сепаратистських спрямувань, метою яких є федералізація чи конфедералізація країни аж до виходу з її складу окремих регіонів.
Юрій Федоров, кандидат історичних наук, дуже добре обізнаний у питаннях російської зовнішньої та воєнної політики. Свого часу він читав лекції з проблем Росії та пострадянського простору в багатьох престижних навчальних закладах Європи, працював у відомих дослідних установах.
– Незважаючи на активне розповсюдження у російських керівних колах досить оптимістичних поглядів на стан і перспективи розвитку Росії, беручи до уваги останнє послання очільника Кремля Федеральним зборам, зокрема згадування про нову російську балістичну ракету з ядерною силовою установкою, що свідчить про спробу Володимира Путіна розв’язати жахливу гонку озброєнь, криза путінського режиму стає незворотною, – вважає експерт.
Наразі світова спільнота  серйоз-но переймається питанням політичного майбутнього Росії. І в цьому контексті, як вважає Юрій Федоров, є два найбільш імовірні варіанти.
Перший  полягає в установленні православно-фашистської диктатури з опорою на офіцерський корпус армії та служб безпеки. У другому випадку очікується ескалація відцентрових тенденцій у регіонах аж до розпаду Російської Федерації. Звичайно, що не можна відкидати й інші сценарії розвитку ситуації. Однак це принципово не змінить природи російської влади, яка за будь-яких умов прагне забезпечити виживання режиму. Навіть погоджуючись на проведення перестановок у складі вищого керівництва та внесення певних коректив у зовнішню політику та економічну стратегію.
Але зміна декорацій на більш привабливу конфігурацію, відмова  від зазіхань на суверенітет сусідніх держав є малоймовірною, оскільки курс кремлівського лідера на домінування у світі підтримує більшість російського електорату. Через те відмова від нинішнього курсу наштовхнеться на затятий опір тих, хто сьогодні становить силову та ідеологічну основу керівної верхівки російського суспільства. Оскільки це призведе до повної втрати їхніх власних позицій. Не дозволять піти на такий крок і притаманні російському електорату авторитаризм, несприйняття західних цінностей, нестримні великодержавність та шовінізм.
Юрій Федоров системно вибудовує перспективи РФ, розділивши їх на три частини. Перша з них – «Фашистська перспектива Росії». Експерт доводить ключові особливості фашистських режимів, а також особливості зародження російського фашизму та фашистських рухів у СРСР. Автор наголошує, що у сучасній Росії є відмінності фашистських поглядів і рухів. «Треба ретельно проаналізувати соціально-психологічні передумови розповсюдження фашистських настроїв у пострадянській Росії, а також еволюцію в країні  фашистських рухів з 1991 по 2012 роки та в сучасний період, щоб зрозуміти, що єдиний спосіб зберегти в обстановці наростаючої системної кризи власні мільярди й ключові пости в політиці та економіці – стати на шлях відвертої нацистської диктатури», – стверджує Федоров.
Експерт наводить і особливості путінського режиму, які дозволяють назвати його фашистським або таким, що еволюціонує в цьому напрямі. Особливо це стало помітним після анексії Криму. Масова свідомість глибоко просякнута націоналістичними ідеями, підтримує авторитарні тенденції. Склалася розгалужена система організацій, що виступають з фашистських позицій. Зростає політичний вплив на сферу освіти, заклади культури, кадрову політику та РПЦ, яка посилює позиції в армії та привласнює функції ідеологічної цензури.
«Сепаратистський тренд і механізми ймовірного розпаду Росії» – назва другої частини дослідження Федорова. Автор зазначає, що детально вивчив та проаналізував дезінтеграцію територіально-інтегрованих імперій і сценарії потенційного розпаду Росії. А результати опитування суспільної думки, за його словами, доводять, що переважна частина населення РФ вважає регіональний сепаратизм реальною загрозою територіальній цілісності країни.
Третя частина має заголовок «Сепаратистські настрої та рухи у російських регіонах» та присвячена  тенденціям і можливим новоутворенням на теренах, що  входили у СРСР. Саме тут Федоров обґрунтовано доводить, як може з’явитися «Незалежна держава Сибір», чого можна очікувати на Кавказі та в Поволжі, якими вбачаються прояви сепаратизму на Далекому Сході й у Калінінградській області.
– Є декілька обставин і чинників, які так чи інакше сприяють розпаду країни. Тут не тільки наявність протиріч між різними етносами, мовна чи релігійна дискримінація, культурна несумісність, давні образи на сусідні держави. А ще є й ціннісні та психологічні розбіжності між населенням різних регіонів, економічні, політичні протиріччя тощо. Це, зокрема,  анексія Криму та ведення гібридної війни на сході України. Адже реалізацію своїх агресивних планів Москва прикривала гаслом самовизначення населення. Такі дії не могли не сформувати в російських регіонах думку щодо можливої зміни статусу шляхом місцевих референдумів.
А оскільки такі волевиявлення мас Кремль не сприймає, усі спроби регіону отримати новий статус, зокрема набути більшої автономії від центру, будуть жорстко придушені керівною столичною елітою, – висловлює думку Юрій Федоров. – Але тільки-но влада в центрі послабиться, як вважають деякі експерти, Кавказ вийде з підлеглості, а потім спрацює «принцип доміно» – Далекий Схід, Сибір, Урал…

Олександр БОНДАРЕНКО

 

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Powered by Ajaxy