Журнал

ІНАВГУРАЦІЯ ПО-­РОСІЙСЬКИ = КОРОНАЦІЯ

ІНАВГУРАЦІЯ ПО-­РОСІЙСЬКИ = КОРОНАЦІЯ

Ой, лишенько, а ви знаєте, що нас у Кремлі читають? Уважненько так, з олівцем. Ні, нам не шкода, нехай читають. Хай там що, а нам приємно, що хтось у Білокам’яній ще грамоти знає. Принаймні, на акті про їхню капітуляцію зможе більш-менш нормально підписатися, а не просто дохлий хрестик поставити у вигляді двоголової свастики. Але що ж вони, песиголовці, роблять, начитавшись? Замість того, щоб терміново перемкнути свої довбешки з  «духовно–мишебратських скрепок» на загальнолюдські нормальні клепки, починають цупити наші ідеї і використовувати наші матеріали для наповнення власних кишень! Або, як вони це називають, «поповнення державного бюджету», що, власне, для них не становить різниці. Ну ось вам приклад. Не встигли ми назвати Московію не державою, а цирком-шапіто просто неба (журнал «Військо України» листопад 2017 р.), як Владімір Путін тут же видав низку доручень «уряду російської федерації» щодо розвитку циркової справи у «російській федерації»! Ну як це називається? Чистісінької води плагіат. Тобто інтелектуальне пограбування.  Розуміємо, що грабувати для Московії – звична річ, але невже, сам раніше до цього докумекати не міг?
Ну уявіть собі: людина щойно вчетверте (Чи вшосте? Цікаво, він сам хоча б пам’ятає?) обрала себе «президентом» цієї самої «федерації». На території справ стільки, що вистачить ще на п’ять каденцій. Наприклад, зменшення експорту матрьошок і балалайок пінгвінам Антарктиди, що було головною частиною надходження грошей до скарбниці РФ в останні чотири роки. Хоча, будемо справедливі, за деякими даними, експорт балалайок будь-куди припинила сама Росія. Вгадаєте з третього разу, чому? Тому що оті «ла-ла» в назві інструмента викликають у Кремлі нездорові асоціації з відомою українською піснею про їхнього єдиного.
І ось у такий час, коли на території закритого міжнародного заповідника «Россия» справ – неміряно, а бояр – неперевішано, «президент» насамперед видає (вибачте, що подаємо без перекладу,
не вистачало ще українську мову об це бруднити) розпорядження щодо нагальної необхідності: «Увеличения доходов от проведения цирковых и иных мероприятий в Российской Федерации и за рубежом, достижения к 2020 году полной самоокупаемости федерального казенного предприятия «Росгосцирк». Ответственный: Медведев Д.А.»
Росіяни після появи цього переказу у прозі класичного віршика «Ехали медведи на велосипеде, а за ними кот – задом наперед», почали запасатися мішками, аби згрібати в них манну небесну, кот-ра, ясна річ, тепер неодмінно на них посиплеться. А от за кордоном дещо насторожилися. Якось підозріло виглядає для них оте «увеличение доходов от проведения цирковых и иных мероприятий за рубежом». Надивилися на ті «мероприятия» – і в Грузії, і на Донбасі, й у Криму, і в Сирії.
Дехто не зрозумів свого щастя і в самій Московії. І тільки-но оприлюднили циркове розпоряд-ження сонцесяйного, як у кількох тамошніх містах почалося те, що вони з якогось дива називають акціями протесту. Як ще Михайло Салтиков-Щедрін, писав: «Люб-лять російські люди бунтувати! Стануть на коліна перед панським будинком і стоять, негідники! Знають, що бунтують, та все одно стоять». Ото щось схоже відбулося і 5 травня під назвою «Він нам не цар!» Вийшло на вулиці кілька тисяч представників 140-мільйонної популяції, головним чином – діти і підлітки, отримали нагайками по сідалах від ряджених козачків такого собі «Центрального козачого війська», і розій-шлися радісні. Мовляв, на Майдані побували, з «тітушками» потиркалися! Батьки ж, коли їхніх дітей лупцювали, хапалися не за вила, не за каменюки з бруківки, не за шини, а за «мобілки», аби цю історичну мить для сімейних фотоальбомів зафіксувати. Інші ж, сидячи вдома на продавлених диванах, проводили свою мовчазну акцію «Він нам не цар! Він нам  – імператор!»
Не дивно, що про цю «акцію» у російських ЗМІ ніхто навіть і не квакнув. Скажімо, у підсумковій програмі державного телеканалу «Росія-1» «Вісті тижня з Дмітрієм Кісільовим» наступного дня головною подією назвали 100-річний ювілей Південного військового округа. І довго крутили запис параду бронетехніки у Ростові-на-Дону. Ну, ви, хлопці, знаєте: тієї, якій лише випадково пощастило не згоріти під час «бліц-кригу» на Україну.
Надивившись на ту «міць» (чи краще сказати – мощі?), з якої під час параду гайки сипалися, такий собі «політолог» Сидоров у передачі «Недільний вечір» видав репризу, що стала початком виконання розпорядження щодо подальшого розвитку циркової справи на Росії: «Щоб змінити сучасний світопорядок, треба взяти Вашингтон! Це ми вміємо робити, ми багато столиць брали!»
Ну що тут сказати? До «путінської ери» цього «стратега» прокоментували б переінакшеними словами Аркадія Райкіна, що «не поров його, Сидорова-сина, Сидорів-батько, мов сидорову козу».
А ще по всіх телеканалах прой-шли циркові інтерв’ю їхньої плішивої «честі, совісті і символу епохи», їхнього «всього». На жаль, цього разу головний «рудий» російського цирку був не в ударі. Щось там белькотів про свою «богообранність» (можна подумати, що Господь Бог особисто за нього бюлетень у виборчу урну вкидав), знову погрожував планеті своїм ядерним огризком, мовляв, на дідька потрібна Земля, якщо на ній його не люблять… Одне слово, нудьга. Ні мультиків не було про те, як він тульськими самоварами ранчо Дональда Трампа розбомбить, ні кадрів з комп’ютерних ігор про перемогу російської зброї над покемонами.
Подумали (це така іронія) у Кремлі і вирішили жахнути таким номером у цирковій програмі, щоб усі слони у всіх світових цирках від заздрощів передохли. І таки жахнули. Номер називався «Інавгурація президента Російської Федерації». Щоправда, спочатку вийшла накладка: залунав гімн Радянського Союзу… Тобто нині отієї «федерації», а всі присутні на церемонії спотворили свої обличчя розумними і патріотичними гримасами… І раптом громом пролунав над Кремлем вереск прибиральниці тьоті Галі, котру ФСБ забула вигнати з Грановитої палати:  «Рятуйте!!!! Миша!!!»
Ой, дурепо! То ж була не миша. То сам Владімір Владімірович Путін прошмигнув під її віником, направляючись до червоного килимка, яким мав продибати на трибуну з Конституцією. Тільки-но тьоті Галі рота заткнули і дали десять років суворого режиму у підсобці без права виходу, як нова біда – Владімір Владіміровіч
заплутався у штанинах колишньої кримської прокурорші Наташки Поклонської! Та собі стояла, індиферентно опершись на колону, мов дівчинка у барі, і тут отакої – Президент у штанях длубається! Ну хай би ще Микола номер два, а то це… Одне слово, зіпсували прокурорші настрій на все недовге життя, що в неї залишилося.
Сяк-так Владімір Владімірович таки дістався трибуни. І там, поклавши праву руку на Конституцію, ліву – в кишеню, а решту – на те, що у них чомусь називається «народом», поклявся. Причому, дивлячись униз, під трибуну. Туди, де, треба розуміти, отой його народ і перебуває.
І тут російський цирк нарешті продемонстрував, що він суто російський і найциркіший цирк у всьому світі! Це було грандіозно! Бажаючи зробити Владіміру Владіміровічу приємне, над Кремлем заходилися піднімати його особистий царсько-власівський штандарт. Та ще й у прямому ефірі. І раптом вийшов пшик… Тягли, тягли солдатики ту ганчірку за мотузки, але дотягти змогли лише до висоти зросту самого самообраного «президента». Метра на півтора від підлоги. А далі – ніяк, хоч ти плач. Щоправда, комендант Кремля Сергій Хлєбніков негайно ж заявив, що так і було задумано, і ніякий то не знак жалоби, але більшість населення чомусь у ту мить згадала… як же його, дай, Боже, пам’яті… А, Віктора Федоровича Януковича. Котрому перед інавгурацією двері по носі влупили. Можливо, про це саме, і про те, чим закінчилося його президентство, згадав і сам Віктор Федорович. Хтозна, давненького його не видно і не чути, аж чогось не вистачає.
Ну то таке, подумаєш, президентський штандарт заклинило. От якби на тій мотузці сам «президент» висів, тоді можна було б переживати, а так… Прапор же на рейхстагом росіяни підняли? Підняли. Навіть двічі: одного разу 1945-го року, а вдруге – нещодавно у Підмосков’ї, над фанерним. За що у травні і пили, поки горілка від них з криками: «Та скільки ж можна!» тікати не почала. День перемоги! Ні, це в нас День перемоги, а у них «Дєнь Побєди». Ну ви ж пам’ятаєте ту історію? Гітлерівська Німеччина напала на цнотливу Росію, примудрившись при цьому перескочити через Україну і Білорусь. Тому українці і білоруси, у путінській подачі, взагалі жодного стосунку до перемоги над нацизмом не мають. Навпаки, тільки плуталися під ногами в росіян, заважаючи їм потрапляти в полон під Харковом. І тут вийшов тоді ще лейтенант НКВС Володя Путін. Дістав зі штанів ТТ, оборонив Брестську фортецю, збігав у Сталінград, де взяв у полон фельдмаршала Паулюса. Київ, щоправда, визволяти не захотів, на потім залишив, коли «президентом» стане. Тому Києву довелося самому звільнятися. Як йому це вдалося? Хлопці з авдіївської «промки» розкажуть.
Ну, а потім вони підняли над рейхстагом червоний прапор. І кожен, хто має честь і пам’ять про своїх загиблих предків, над цим сміятися не сміє! Ми гідні своїх, а не путінських дідів! Бо це українець лейтенант Олексій Берест тяг за коміри Єгорова і Кантарію на дах рейхстагу. Бо це українець Олексій Берест, з подачі Йосифа Сталіна, не отримав звання Героя Радянського Союзу. Нині погана копія вусатого тирана заявляє, що вони «могли бы победить и без Украины». Еге ж, бачили вашу «доблесть» на Донбасі й у Сирії. А Олексій Берест загинув, рятуючи дівчинку з-під колес потяга… Партійний чиновник Єгоров п’яним розбився на машині, Кантарія помер у поїзді на Москву, коли тікав з Абхазії після її окупації Московщиною…
Вони святкують… У Саратові з лопат роздавали вже не «бліни», а яєчню! Прогрес. Жрали у три роти. Немовлята у «гімнастьорках» з пластмасовими автоматами повзали Красною площею, поки їхні мамаші радісно горлали: «Можем повторіть!» Що ви можете «повторіть»? Підгузниками своїх дітей, котрих ви уже зараз на убій готуєте, Берлін закидати?:) Цирк…
А в Україні тим часом було тихо. Хлопці мовчки і без ажіотажу розвантажували американські «Джевеліни». Ми люди хазяйські, знадобиться проти клоунів.

Ян КРИВОБОК

Powered by Ajaxy