Журнал

КАНІКУЛИ В КАМУФЛЯЖІ

КАНІКУЛИ В КАМУФЛЯЖІ

Десятирічні  хлопчаки сиділи просто неба. Їхній стомлений вигляд говорив сам за себе: цим дітям сьогодні довелося добряче попотіти. Незважаючи на юний вік, вони в повній бойовій екіпіровці: у бронежилетах, розрахованих на  дорослих, шоломах та зі зброєю в руках, нарівні з підлітками на полігоні під Дніпром стріляли та виконували тактичні вправи. І за результатами виявилися навіть сильнішими  за 15-річних.
І це тільки один епізод дня з двотижневого польового вишколу. Такі  мілітарні табори керівники клубів Всеукраїнського об’єднання військово-патріотичних організацій за різними напрямками підготовки провели цього літа в багатьох регіонах України

Федір Водянюк, керівник клубу «ФОРПОСТ», який вже багато років у м. Ямпіль на Вінниччині займається вихованням молоді, щиро зауважив: «У нас літо – це постійний вишкіл. Між зборами три-чотири дні на перепочинок, зібрати рюкзак і знову – в дорогу».

«Щит і меч» – потужна загальновійськова підготовка
Майже два тижні 150 учасників військово-спортивного вишколу «Щит і меч» викладалися сповна. Щодня нове завдання: долання тактичної смуги перешкод, яка також дозволяє відпрацювати гірсько-штурмову підготовку, рукопашний бій, метання ножа в ціль, орієнтування на місцевості – і це далеко не повний перелік. Офіцер запасу Федір Водянюк робить все, щоб його підопічні були готові до служби в армії, як то кажуть, на всі сто. Він очолює вісім клубів Вінниччини, тож серед його вихованців вже чимало курсантів вишів різних силових відомств, зокрема військових.
Етапом на витривалість та кмітливість став марш-кидок на 10 кілометрів. Адже всі команди, а таких налічувалось 10 з різних регіонів України,  були поділені на підрозділи, серед яких взвод охорони та розвідувальний взвод. Найстаршим дісталася роль диверсійно-розвідувальної групи. Головними силами стала мотопіхотна рота, яка мала доправити пакунок із цінною інформацію на аеродром та вручити його офіцеру. І незважаючи на те, що до летовища було всього 3-4 кілометри, довелося робити маневри у 15 кілометрів, щоб не засік умовний ворог. Діти з автоматами та гранатометами в руках перетинали річку вбрід, перелазили по-пластунськи хащі, відбивали напади «ДРГ», і врешті – із завданням впоралися. Коли вони повертались на базу, розпочався сильний дощ, але це не зіпсувало задоволення від насиченого на події дня.
У такий спосіб вже в юному віці діти опановують тонкощі військового мистецтва, а паралельно пізнають, що таке справжня армійська дружба. А ще їх згуртовують керівники, які понад усе прагнуть виростити справжніх патріотів. Для Федора Водянюка стає своєрідною традицією показувати дітям військово-патріотичні фільми і відео з інших таборів, відзняте за його участю. Коли ж продемонстрував малечі й підліткам стрічку «Кіборги», реакція була непередбачувана – протягом хвилини всі сиділи заціпенівши, не промовивши ні слова, а очі були наповнені сльозами.
Серед вихованців клубу «ФОРПОСТ» є вже бійці, які захищали схід України від ворога. Серед них  Дмитро Кайтанюк, Олександр Наконечний та Антон Ордатій, брат якого Сергій, до речі, нині перебуває в зоні ООС. Всі вони виросли під щоденною опікою свого старшого наставника, і навіть повертаючись з війни, йдуть до нього, щоб допомогти і на власному прикладі виховувати молоде покоління.

Недитячі ігри: розвідка й рукопашний бій
– Під час проведення таких таборів ми намагаємося розвивати в дітях почуття відповідальності один за одного, взаємодопомоги. Просто дітей навчаємо цікавим речам, які їм у житті обов’язково можуть знадобитися. Велике значення надаємо й грі. Зазвичай, у першій половині дня – заняття, а в другій – ігрові елементи. Табір «Юний пластун-розвідник» був надто насичений щодо психологічної та фізичної складових, була жорстка дисципліна. Все розписано по хвилинах, я навіть згадав свою школу прапорщиків. Але вони отримали масу позитивних емоцій, всі були в захваті, – говорить керівник Всеукраїнського об’єднання військово-патріотичних організацій, очільник табору Юрій Пустовій.
Два тижні діти, вихованці військово-патріотичних клубів Фастова, Києва, Харкова та Хмельницького, у Навчальному центрі Української добровольчої армії в Дніпропетровській області проходили справжню школу, яка інколи не до снаги пересічним громадянам. Навіть восьмирічні та десятирічні діти показували справжній майстер-клас з багатьох напрямків. Через те що програма табору «Юний пластун» щороку проходить і вдосконалюється за напрямком підготовки розвідників на базі козацько-скаутської системи, вона вже має своїх юних прихильників. Діти з року в рік під гаслом «Тільки вперед, долаючи перешкоди» відточують майстерність у маскуванні, спостереженні, наданні першої медичної допомоги, мінній безпеці, виживанні та стрільбі з різних видів зброї.
Так, 13-літній киянин Святослав з позивним «Зомбі» вже 7 років поспіль їздить в літній табір. Щоразу повертаючись стомленим, він каже, що це було востаннє. Та коли настає весна, хлопець завжди питає маму Оксану: «Ти телефонувала Юрію Степановичу? Я ж знову збираюся в табір!»
Два заключні дні табору «Юний пластун-розвідник» були не просто насиченими, а й, так би мовити, жорсткими щодо навантаження й часу. Юрій Пустовій вже з усмішкою згадує:
– Табір був складний і щодо психологічного, і щодо фізичного навантаження. На крайньому шикуванні вони ледь стояли. Але коли запитав, чи сподобалося, всі в захваті кричали «Так!». Їм сподобалося, бо в реальному житті їм не вистачає драйву і найважливішого – живого спілкування.
Перший тиждень з дітьми займалися тренери центру, на базі якого й відбувався табір, а вечорами вони мали змогу послухати справжні бойові історії реальних бійців і почути слова-настанови від капелана. Їх цікавили питання про  духовність, про історичні факти, яких не викладають у школі.
Та апогеєм перебування були останні дні вишколу. Перше випробування, як для справжнього розвідника, – самостійна ночівля в лісі. Юрій Пустовій виділив квадрат у три кілометри і дав вказівку: облаштувати місце ночівлі, місце для багаття, але так, щоб не було видно сторонньому, й, звичайно, створити сигналізацію навколо себе за допомогою капрону, ліски або підручних засобів. Юрій Степанович був у ролі нападника, який мав тихо підкрастися до кожного, але діти повинні були почути пересування в нічному лісі й відійти у безпечне місце. А направлене світло з увімкненого ліхтарика вважалося за постріл зі зброї.
– Це була їхня фантазія – як зробити так, щоб їх не помітили, і залишитися неушкодженими.  Мали вирахувати ймовірні напрямки, з яких я міг підійти, а з яких ні – гущавина чи прірва. Звичайно, вони – діти, і я бачив, що хтось десь ліхтариком підсвічував, у когось полум’я виривалось із ямки, але вони молодці – впоралися. До них підійти було мені, досвідченому розвіднику, досить важко. Вони розкидали сухі гілки, які хрустіли під ногами і видавали мене. Підходив до кожної схованки на відстань у 20 метрів, а долав цю відстань 15-20 хвилин. І головна умова була: якщо когось відстежую, то той робить мені кухлик запашного чаю, – говорить Юрій Пустовій.

Ранок зустріли там же, в лісі. Але одна з наступних ночей також була своєрідним випробуванням. Тренери влаштували умовний напад ДРГ на місце розташування, а діти мали відбити атаку, правильно відійти від місця інциденту і захопити в полон нападників.  Діти трохи перелякалися, бо казарму обкидали вибуховими пакетами. Вдягалися лежачі в казармі, повзли підлогою на вулицю і виходили вночі на полігон. А там бойовими парами прочісували ліс, шукаючи диверсантів. І знову замість зброї – ліхтарики. Та, незважаючи на те, що зброя не справжня, їм вдалося впіймати двох, і це  досвідчених тренерів центру! Ті були в захваті від підготовки дітей, бо не очікували на такий перебіг подій.
– У таборах, які я проводжу, діє правило розвідника – все роби сам. Я їм ні в чому не допомагав. Коли бачиш, що все, дитина не справляється стовідсотково, то тільки тоді підходиш і запитуєш, а що він зробив для того, щоб вирішити ситуацію. Тільки потім допомагаю. Вони мають бути самостійними, адже в сучасному житті доведеться всього досягати самотужки.
А розвідник – це людина спритна, сильна і яка творчо підходить до виконання завдання. І тут для дітей також своєрідний іспит – як мінімум скласти три стовпчики віршів про табір. Комусь таке  нестандартне, як для розвідника завдання, давалося нелегко, проте всі старалися показати свої здібності.  А от здібностей до рукопашу дітям не позичати. Тільки спочатку був шестикілометровий розвідрейд, який пролягав і пересічною місцевістю, і в горах, потім смуга перешкод, забіг, завдання в лісі й пошук пораненого в бліндажі, – такі навантаження не кожен витримає. І тільки після цього діти приступили до рукопашного бою. Вони показували такий майстер-клас, що до Юрія Пустовія підходили досвідчені тренери центру й ненароком питали: може, варто припинити? Та Юрій Степанович знав, що його вихованцям це до снаги. Вони сильні і завзяті, спритні і загартовані не по-дитячому.

Юні миротворці
Миротворець, десантник Єдуард Яцук цього літа провів  на базі спортивно-оздоровчого комплексу «Супутник» біля м. Кременчук Полтавської області регіональні літні польові табірні збори, присвячені 26-й річниці миротворчих сил України. До села Дмитрівка приїхало 8 команд з Полтавської, Дніпропетровської, Кропивницької, Харківської та Київської областей. Звичайно, як і в багатьох таборах, які відбуваються в  рамках ВОВПО, були присутні такі елементи як рукопаш, парашутна справа, нічний розвідрейд тощо. Та родзинкою табору на Полтавщині було відпрацювання дій миротворців у зоні конфлікту. Миротворець Едуард Яцук за основу взяв справжню ситуацію, яка трапилася з ним під час служби в 240-му батальйоні ООН у Боснії та Герцеговині.
– Діти супроводжували умовний вантаж, виступали в ролі миротворців на рейді. Друга команда – була місцевим населенням, яке постійно заважало руху колони, виходило на дорогу й просило їсти, жебракувало. Ще одна команда була в ролі п’яничок та інших ненадійних людей, що намагалися зірвати операцію миротворців, які в свою чергу мали знайти вихід із ситуації і вчасно доправити дорогі медикаменти до пункту призначення, не застосовуючи сили та зброї, – говорить Едуард.
Такий епізод – непоодинокий у тих реальних точках світу, де є збройні конфлікти. Тож діти вчилися бути справжніми миротворцями: бути стриманими і холоднокровними щодо місцевого населення, щоб не вчинити воєнний злочин. Тут має бути і хороша психологічна підготовка, тому в миротворці відбирають найкращих бійців. Миротворчу науку діти засвоюють протягом багатьох років: правила ведення подібних операцій, де заборонено розміщувати бойові позиції, яку зброю заборонено використовувати, чому заборонені отруйні речовини та ядерна зброя тощо. Молодь починає замислюватися і багато чого розуміє. І ці знання ніколи не будуть зайвими.
Такий досвід одному з вихованців Едуарда Яцука вже став у пригоді. Костянтин Герцег завжди відвідував заняття в клубі в рідному Кременчуці. Показував хороші результати. Вступив до медичного коледжу, а згодом і в медичний інститут у Кропивницькому. Та вже на першому курсі став лідером не  лише серед одногрупників – йому ввірили очолювати молодіжну раду. А згодом став і командиром загону швидкого реагування від Червоного Хреста по Кропивницькому та області.
Як таких вихованців, серед яких і майстри спорту, і захисники Вітчизни, вдається виростити, Едуард розповідає: дітям потрібно всю науку доносити в ігровій формі. Так вони сприймають будь-яку інформацію.
Прикладами на цьогорічних літніх зборах стали реальні ситуації, які відбуваються на Донбасі. Дітям це болить, вони розуміють всі реалії і страхіття війни, тож із щирою цікавістю слухають лекції про завзяття українських військових, про вибухівку і чому не можна піднімати в зоні конфлікту незнайомі речі, як викликати поліцію і оточити місце, де лежить підозрілий предмет.
А ще цього літа діти побували в нічному рейді, пройшли гірську підготовку, долали переправи. Та щоб вони не робили, завжди головною метою, яку ставив перед собою керівник клубу юних десантників та миротворців «Гвардія»  Едуард Яцук, було дати дітям зрозуміти, що один в полі не воїн, що найголовніше – це взаємовиручка та підтримка.

– Діти 10-12-ти років вільно проходять 20-25 кілометрів з рюкзаком, карематом та спальним мішком. Спочатку їм лячно. Але я розповідаю, що ми з ними за день, починаючи з ранкової зарядки, проходимо приблизно 50 кілометрів. А тут вдвічі менше. Просто треба себе налаштувати. Розповідаю, якими стежками будемо йти, де потрібно пришвидшити рух, де уповільнити. І вже «бувалі воїни» кажуть: «А що тут такого. Це зовсім нескладно».
Ще одним яскравим випробуванням для учасників табору стала гірська підготовка на пологих скелях та проходження переправи, наприклад, над проваллям.

Найкраща інвестиція – інвестиція у молоде покоління
Такі табори повністю безкоштовні. Та найголовніше, як наголошують всі керівники клубів, – діти не кинуті напризволяще, а виростають справжніми патріотами свого народу, справжніми захисниками своєї держави. Батьки ж дітей розуміють – їх навчать тільки корисним справам і потрібним знанням.
І щоразу, коли дівчата і хлопці повертаються додому із чергового табірного збору, подорослішавши та зміцнівши духом, то починають мислити і думати по-іншому. З’являються нові інтереси, бажання вчитися і жити достойно.

Галина ЖОЛТІКОВА

 

Сохранить

Powered by Ajaxy