Ворога на кпини

«Карлюка» планетарного масштабу

Про філософію мистецтва карикатури розповів співорганізатор міжнародної виставки «Тоталітаризм», він же – засновник фестивалю «Карлюка» художник Михайло Шлафер.

– Михайле Львовичу, яку мету ви переслідували, проводячи виставку «Тоталітаризм»?

– За рівнем робіт і розкриттям теми видно: люди в усьому світі розуміють і співпереживають тому, що відбувається сьогодні в Україні. Питання в іншому: наше суспільство орієнтоване на телебачення, яке, по суті, транслює події так, що ми програємо інформаційну війну. Ми не маємо повноцінного українського мовлення у Криму і на Донбасі, а також у Росії, Європі та світі. Виправдовуючись, чиновники нарікають на недостатність фінансування. Ми ж – готовий продукт інформаційного впливу. До того ж карикатура – мова міжнародного спілкування.

Виставка, що проводилася в Полтаві, – результат конкурсу, в якому брали участь провідні світові карикатуристи. Залишається її взяти та провезти по всьому світові, отримавши емоційний відгук мільйонів людей! До того ж переклад тут зайвий, усім і так усе зрозуміло. Наші роботи стають унікальною міждержавною, світовою комунікацією. Тож ми робимо все, що в наших силах, а саме: проводимо в Полтавському художньому музеї, що вже стало традицією, велику виставку, друкуємо каталог і «заряджаємо» максимально Інтернет.

– Як розсмішити людину карикатурою?

– Не зовсім згоден із запитанням. Сміх – це тільки один із багатьох аспектів, які містить у собі карикатура. Вона радше змушує замислитися, чіпляє. Це й філософські якісь моменти. Нерідко – це гумор ситуації побутового рівня, але розглянутої під незвичайним ракурсом. Інший прояв – чорний гумор, політичний гумор. Загалом карикатура – це образ мислення. Роботи, надіслані на наш конкурс, – на 90 % – без слів. І ось що цікаво: а як же люди розуміють один одного у всьому світі?

Карикатура діє як провідник ідей – філософський, візуальний. Однаково сміються як в Україні, так і в Бразилії – у різних куточках земної кулі. Образ мислення та бажання посміхнутися роблять карикатуру універсальною для різних народів з різними культурами.

Свого часу був такий клоун Леонід Енгібаров. Здавалося б, клоунада – це мистецтво, яке повинне викликати сміх, а він увів клоунаду в ранг філософії. Його пантоміма викликала добрі почуття й водночас спонукала до думок. Однозначно: хороша карикатура повинна відкривати добро та викривати зло.

– Народжувати співпереживання?

– Поза сумнівом. Також є гумор у вигляді образного жарту. Він легкий для сприйняття й супроводжує нас щодня. Головне в цьому процесі – особа того, хто передає свої думки.

Цьогоріч у Полтаву приїхала ціла плеяда українських карикатуристів і прекрасний, відомий у всьому світі художник-карикатурист Карл Рібер Хансон зі Швеції. Він узяв участь у наших останніх конкурсах. У художників такого рівня день розписаний по хвилинах і на багато місяців наперед. Те, що він залишив усі справи та прибув в Україну, свідчить про його зацікавленість і бажання більше про неї дізнатися. Це також доводить, що наш конкурс – цікавий усьому світу.

Гості рівня Рібера Хансона – це дієве джерело міжнародної комунікації, здатне достукатися до сотень і тисяч умів і сердець. Його варто запрошувати на на­ціо­нальне телебачення, говорити з ним, з’ясовувати, як європейці сприймають нас у сучасних реаліях. А ще «навантажувати», по-хорошому, інформацією про те, що відбувається в нашій країні. Частіше ми таких митців шукаємо, намагаємося їх зацікавити, а вони ще й не завжди йдуть на контакт. Рібер Хансон сам прагне цього спілкування та відкритий до співпереживання й допомоги нашій країні.

– «Карлюка» у співпраці з херсонським фестивалем «Гоголь-фентезі» дійсно має планетарний масштаб?

– Наш черговий конкурс під промовистою назвою «Тоталітаризм», який ми вперше проводили у співпраці з Центральним друкованим органом Міністерства оборони України журналом «Військо України», насправді міжнародний. А проводиться він у Полтаві, оскільки в нас дуже якісний і комфортний майданчик для цього – унікальна виставкова зала Полтавського художнього музею, одна з кращих у нашій країні. Склад журі – сім чоловіків із Канади, Німеччини, Нідерландів, України, Росії. Хотілося б, щоб можливість просування ідей на користь України засобами позитивного іміджу цього конкурсу усвідомило нарешті й керівництво нашої держави.

– Як художник-карикату­рист де ви берете теми для своїх робіт?

– Я собі трішки дорікаю, що часто приділяю більше часу організації, а не самій творчості. Останнім часом сідаю малювати, коли вже по-іншому неможливо – ідея накрила з головою і не відпускає. Дуже багато залишається нереалізованим, відкладеним на потім – потрібно займатися іншими справами. А теми беруться як асоціативний ряд на події.

– Що востаннє вас спровокувало?

– Пропаганда й акцент на нерозуміння. Це отрута, яка впливає на уми людей. Раніше ми над такими речами просто не замислювалися, а зараз наводить жах і набуває нового значення словосполучення «безпринципна брехня». З’явився такий образ – сучасний пропагандист, який, запросивши в телестудію Смерть, розпитує її про трудові будні та з радісною посмішкою пробує на гостроту її косу. Така ось замальовка. Тобто зачепила ситуація. А чому такий символьний ряд і сам не розумію. Можна взяти одну тему, і кожен художник утілить її абсолютно по-різному. Але іноді ідея настільки витає в повітрі, що спадає на думку одночасно багатьом авторам. Це не плагіат, радше – універсальність символьного сприйняття.

А на виставці «Тоталітаризм» мені більш за все сподобалася робота Павла Дорохіна з Білорусі «Останкінський «Бук»: ракетний комплекс, де на локаційній установці розміщено напис «Російське телебачення», а замість ракети заряджена Останкінська телевежа. Цим сказано все. Додати нічого.

Марія БОЙКО, Полтава, спеціально для «Війська України»

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту