Журнал

«ХИЖАК» ДЛЯ АТОВЦІВ

«ХИЖАК» ДЛЯ АТОВЦІВ

Ще до війни на Донбасі Дмитро Кучеренко інколи займався риболовлею, аби відпочити від роботи. Чоловік  тоді й гадки не мав, що згодом пріоритети можуть помінятися, і хобі посяде перше місце в житті.  Дізнавшись, що в рідному Кіровограді постійно відбуваються спортивні риболовецькі змагання, вирішив випробувати удачу. Чи то новачкам щастить, чи то непереборне бажання перемогти відіграло свою роль, та результат цілком задовольнив рибалку-початківця. Він виборов головний приз – великий надувний човен. Саме тоді й відчув смак перемоги, який вже 7 років  спонукає його до нових звершень

– Навіть важко пояснити, які емоції  мене переповнювали, коли дізнався, що став переможцем. Це був перший крок до того, щоб мене прийняли в когорту професіоналів, – говорить Дмитро.
Риболовецькі змагання чи турніри –  далеко не проста справа. Адже  кардинально відрізняються від загального уявлення про риболовлю і більше схожі на полювання. Особливо екстремальною та захопливою є ловля хижака. Потрібно вирахувати місце, де він може ховатися, постійно його вистежувати й упіймати. І тут результат залежить від сотні нюансів: яку приманку використати, з якого боку її закинути й на яку відстань. Окрім хисту, має ще й щастити, тоді буде бажаний результат – трофейний екземпляр на гачку вашого спінінга. До речі, переможець не завжди визначається за найбільшою рибиною, інколи результат залежить від маси всього улову.
Такі заходи не лише мають популяризувати цей вид спорту, здоровий спосіб життя, передусім вони дають унікальну можливість створити такий собі великий клуб за інтересами.
– З часом ми всі стаємо фанатами цієї справи. Вона нас поглинає. Буває так, що серед робочого тижня телефонуєш друзям-рибалкам і просто ставиш їх перед фактом: завтра виїжджаємо. Ніхто ніколи не відмовляється. Приміром, рибалимо з четвертої до восьмої ранку, а потім – по роботах. Такий собі ранковий риболовецький моціон, – розповідає Дмитро.
Про улюблене чоловіче захоп-лення, що зазвичай завершується смачною юшкою в колі друзів, 2014-го  Дмитрові довелося забути майже на  рік.
Тоді наша країна зіштовхнулася зі смертельною загрозою з боку Росії.  Підступний ворог вдерся на українські території, у розпалі були бойових дій. І, звичайно, обуренню українського народу не було меж. Люди сповнилися щирого та всеохопного патріотизму.
Дмитро тоді вже мешкав у Киє-ві, мав пристойну роботу й двох маленьких дітей. Свого часу через стан здоров’я його не призвали на строкову службу. Тож під мобілізацію він не підпадав. На запитання, чому пішов в армію, чоловік жартома відповідає:
– Я кандидат у майстри спорту з боксу, мені постійно треба кудись дівати адреналін. А якщо серйозно, то нашу землю потрібно боронити, і кожен, хто може це робити, не має стояти осторонь.
Коли він прийшов до військкомату, йому зауважили: «Чоловіче, та ви ж не підпадаєте під мобілізацію». «Я так вирішив», – відрізав Дмитро. Працівник військового комісаріату, побачивши його рішучість, сказав написати розписку, що в разі чого ніхто претензій не пред’являтиме. Так і почався армійський шлях рядового Дмитра Кучеренка.
– Звичайно, хотілося потрапити у спецпризначенці або розвідку. Та мене направили в артилерію. Я не жалкую, адже, напевне, зміг там зробити для країни більше, ніж на будь-якій іншій посаді.
У 19-й окремій ракетній бригаді його призначили в бойовий екіпаж ракетного комплексу «Точка-У». Під час навчань артилеристів, які відбувалися в Хмельницькому, Дмитро зумів потрапити й на такі собі майстер-класи для спецпризначенців на території сусіднього 8-го полку. Ці знання потім допомогли вистояти й вижити в пекельні місяці 2014-го. Тоді артилерія не мала перепочинку. На рахунку унікальної 19-ї бригади сотні й тисячі вдалих уражень противника.
Саме військовослужбовці 19-ї крили  вогнем бойовиків на Савур-Могилі, під Сніжним, численні колони російської артилерії. Вони настільки тримали в напрузі ворога, що російські «аналітики» не могли змовчати. Це вони про артилеристів з Хмельницького зі злістю писали:  «Прості українські хлопці» тримають у страху всіх у ДНР та ЛНР. 19-та ракетна бригада в ЗСУ, єдина військова частина в Україні, яка озброєна ракетним комплексом «Точка-У», тому всі випадки використання таких ракет – робота саме цього військового колективу».
Наші воїни цього не приховували. Адже вони рятували свою землю від агресії Росії і давали зрозуміти загарбнику, хто господар на Донбасі. Розвідники вираховували пересування колон техніки противника, і артилеристи нищили їх за хвилини.
– Ми могли добу, дві, три сидіти в машині в очікуванні наказу. Секунди впливали на результат. Вийти не можна, а про сон годі й думати. Це дуже складно психологічно. Складніше, ніж тоді, коли  готували  машину до бою, – згадує Дмитро.
На його думку, найвдаліша бойова операція – знищене місце перебування «розпіареного» російського псковського підрозділу спецпризначення. Окупанти тоді втратили понад сотню загиблими і 200 пораненими, 15 одиниць ворожої броньованої техніки не підлягали відновленню.
«Точка-У» прилітає точно, тож на підрозділі, до якого вона прилетіла, можна ставити крапку. Те, що він відчував у такі миті, Дмитро описує так: спочатку усвідомлення, що ти це зробив, а потім байдужість.
Як йому вдалося вціліти і вижити в ті моменти, коли йшло справжнє полювання росіян на українських артилеристів, Дмитро й досі дивується. Чоловік не любить згадувати про ті перипетії, але каже, що йому дуже щастило. Коли серед його товаришів були поранені й контужені, він відбувався лише невеличкою подряпиною.
– Завжди відчував, що зі мною нічого не трапиться, можливо, це спрацювало, – це вже тепер напівжартома згадує Дмитро.
А потім продовжує:
– Щоб там не було, я гордий за те, що не побоявся, пішов у самісіньке пекло війни. Напевне, не зміг би собі пробачити, якщо б залишився осторонь, не допоміг своєму народові.
Налаштувати себе на перемогу – це вже крок до успіху. Так було у Дмитра Кучеренка на війні, у цьому він переконаний і тепер. Але за перемогу він змагається вже не з озброєним ворогом, а у спортивних риболовецьких турнірах.
Після повернення із зони АТО 2015 року чоловік зрозумів: його захоплення дозволяє розслабити нерви й відволіктися від страшних згадок про війну. Якщо було бодай кілька вільних годин, він брав спінінг і просто на столичній Оболоні отримував біля води безліч позитивних емоцій. Рибу, як правило, він відпускав і йшов з порожніми руками, але з відчуттям моральної легкості. І саме в такі моменти його осяйнула ідея: риболовля – це чудова реабілітація для бійців. Щоб реалізувати її, Дмитро знайшов однодумців, а згодом і тих, хто реально допомагатиме в цій благородній справі. На одному з майстер-класів для рибалок він познайомився зі своїм нинішнім напарником – фахівцем у сфері IT, офіцером запасу Валерієм Жмаком. Минулого року вони за допомогою волонтерів влаштували для бійців, які проходили лікування у військовому шпиталі в Ірпені такий виїзд-реабілітацію. Люди забували про поранення та фізичні вади. Риболовля відволікала від важких буднів і переносила їхню свідомість у світ тиші та гармонії.
Такий виїзд для захисників Дмитро з Валерієм організували на риболовецькій базі відпочинку «Смарагдова», що на Оболоні.  Чоловіки кажуть, що це одне з найперших вдалих місць проведення  таких заходів. Адже головна умова – наявність риби, бо якщо не клює, такі люди відразу втрачають інтерес і вдруге вже не прийдуть. Керівник бази «Смарагдова» пішов назустріч у цій шляхетній справі.
– Директор нам допомагає. Атовці там можуть взяти за півціни човен, можна замовити недорого альтанки, власноруч приготувати смачні страви. Коли клює і є гарний улов, людина розуміє саму суть, їй стає цікаво. Цим з першого разу не можна дуже сильно захопитися, тут потрібен час. А коли зрозумієш – тоді це сприймається по-іншому, з азартом, – говорить Валерій Жмак.
Та щоб дізнатися про нюанси та тонкощі саме спортивного полювання на рибу, яке, до речі, суттєво відрізняється від класичної любительської риболовлі, без майстер-класу не обійтися. Нині команда, у складі якої чотири особи і яка обрала собі досить неординарну назву «Хижак», планує обов’язково проводити такі тренінги.
– Звичайно, ми прагнемо, щоб вони були безкоштовними, щоб з їхньою допомогою можна було прищепити любов до такого виду відпочинку. Заняття має проводити рибалка, який уже зажив авторитет участю в турнірах, відомий у риболовецьких колах. Тренери приходять зі своїми снастями, коробочками, наживками, воблерами. Вони розповідають, як ловити ту чи іншу рибу, на яку приманку, яким спінінгом. Це ціла наука, – ділиться Дмитро.
Саму назву «Хижак» Дмитро Кучеренко виношував з юних літ. Для нього це слово асоціюється із чоловіком, який здобуває, не боїться перешкод та труднощів. А через те, що його команда збирає-ться робити ставку в риболовлі саме на хижака,  над назвою думати не довелося.
Тож, як кажуть, як човна назвеш, так він і попливе. Чоловіки вже не жартома, з бажанням, притаманним сильній статі, – йти до кінця, взялися за справу, яка з кожним місяцем набирає обертів. Всі мають постійну роботу, але будь-який вільний час використовують для розширення можливостей власної компанії, яка, можливо, з часом переросте з хобі у пристойний бізнес. Розпочали правильно – зі створення власного бренду. Стилізований логотип риби-хижака на гачку розробляли за допомогою професіонала. Тож логотип вже прикрашає фірмові кепі, кухлі та сторінки членів команди в соцмережах. До речі, за кілька місяців «Хижаки» набрали понад 900 дописувачів. Невдовзі запрацює інтернет-магазин та сайт. Відомі бренди, які спеціалізуються на риболовлі та полюванні, вже звертають на молоду команду увагу, дехто навіть виявив бажання спонсорувати такий чудовий стартап, ідея якого зародилася лише п’ять місяців тому.
– Ми плануємо розширяти свою діяльність. Це і риболовні тури Україною, відкриття магазину, будемо робити корпоративи і, найголовніше, – виманювати атовців на риболовлю. Не знаю, як хто, а я особисто ще рік тому рибу не ловив. Просто іноді брав вудку і ходив на риболовлю лише для того, щоб відволіктися. Тепер все інакше, –  ділиться враженнями Валерій.
Для Дмитра його хобі – щось неймовірне. Він у постійному русі: риболовецькі змагання, турніри, майстер-класи. Чоловік ходить туди по адреналін, позитивні емоції, а ще для того, щоб вчитися і зробити собі ім’я. Адже він відчуває в собі потенціал і мріє по-справжньому влитись у команду професіоналів. Так  він вперше спробував свої сили в турнірі «Карта Рибалки Pike Cup 2018», який проводився на озері Вовкове.
– Там такого рівня змагання, що я їду туди не перемагати, а по досвід.  45 команд, у кожній по 2 людини. Будуть чемпіони світу, України. Хочу подивитися масштаб заходу, – так казав Дмитро за кілька днів до змагань. Під час турніру він показав гідний результат, хоча з досвідченими спортсменами змагатися досить важко.
Але це ще один плюс у загальному списку досягнень команди «Хижака». Дмитро надихає своїх однодумців на звершення і щоразу, коли вони їдуть вполювати чергову хижу рибу,  завжди каже:
– Я їду лише по перемогу.

Галина ЖОЛТІКОВА

 

Powered by Ajaxy