Журнал

КОХАННЯ З ВИПРОБНИМ ТЕРМІНОМ

КОХАННЯ З ВИПРОБНИМ ТЕРМІНОМ

Вона й досі ніяковіє, розповідаючи про той травневий день, коли коханий освідчився їй на плацу військової частини. Зашарівшись згадує, як підкошувалися ноги, коли йшла до романтичного новобранця, аби прийняти обручку і сказати таке довгоочікуване: «Так!». Сотні солдатів підтримували їх гучними оплесками, а вона бачила перед собою лише закохані очі, сповнені віри та надії

Нині Валерій та Надія – подружжя. Тепер вони обоє військовослужбовці. Адже мужня дівчина без вагань приїхала за хлопцем у 169-й навчальний центр «Десна» і підписала контракт на військову службу.

З одного боку – Надія, з другого – Валерій. Лише на мить зизирнула в їхні закохані очі і зрозуміла, що поспішали молодята не так до мене, як один до одного. Адже такі зустрічі для них тепер на вагу золота.

– Це колись ми без проблем могли бачитися щодня, а коли побралися – все змінилося, – посміхається рудоволоса красуня, прикриваючи якось зовсім по-ді­вочому обличчя рукою. – Але, знаєте, тепер у нас все по-особливому. Наші стосунки наче перейшли на інший рівень. Ми ходимо на побачення, їмо морозиво, сміємося з якихось дрібниць, обіймаємося. Все, наче в шкільні роки…

Саме тоді Валерій Чучкалов та Надія Артемова познайомилися. Але дівчина спочатку обрала іншого, та ті стосунки  не були тривалими. Від першого шлюбу у Наді є син Олександр, який Валерія називає татком, бо молоде подружжя разом вже сім років новоспечене, два з яких прожило в цивільному шлюбі. А тут знов цукерково-квітковий період: ніжні слова, відверті зізнання і море квітів. На перший погляд вони здаються зовсім різними: Надя – емоційна, темпераментна, імпульсивна, Валерій – спокійний, розсудливий, неговіркий… Та найголовніше, що їхні серця б’ються в унісон.

– Нині ми обоє проходимо курс молодого бійця, тож живемо в казармах, а потім плануємо орендувати в Десні житло і забрати Сашка, який зараз залишився з бабусею, –  розповідає чоловік.

Подружжя родом з Рівненщини. Втім саме в Десні на Чернігівщині їхні стосунки почали стрімко розвиватися. Ці двоє закоханих довели, що навіть служба коханню не завада.

– Я анітрохи не шкодую, що прийняла таке рішення. Хоча вдома всі були шоковані. У мене спокійна робота – бібліотекар, тому всі дивувалися, мовляв, Надю, воно тобі треба… Звісно треба, бо я, по-перше, хочу бути поряд із коханим, по-друге, нашій армії сильні жінки теж потрібні… – усміхається жінка. – Тепер я – захисник. Якщо буде необхідність, готова їхати з чоловіком на Схід боронити українську землю від окупантів.

До речі, за освітою Надія юрист, готувалася працювати в поліції, тож фізична підготовка в неї досить непогана. Що неабияк важливо для українських Збройних Сил.

Попри публічне освідчення, весілля в молодят було доволі скромним. При укладенні цього шлюбу навіть свідків не було.

– У мене не було традиційної весільної сукні, проте була українська – вишивана. Це мені навіть більше до душі, бо я людина патріотична. Вдвох з Валерієм поїхали в Козелець і там побралися. Командири нам пішли назустріч і виділили добу, аби ми залагодили наші амурні справи, – розповіла Надя.

Подружжя зізнається, що вони мріють про донечку, але на найближчі три роки не планують, адже серйозно налаштовані на службу за контрактом.

– На осінь хочу забрати сина, щоб він тут у Десні до школи пішов. Коли дитина буде поряд – я буду спокійна. Наше життя нині повністю змінилося, але ми ні про що не шкодуємо, – каже жінка-солдат.

Свята в родині Чучкалових – це привід для креативних подарунків, що не дивно. Адже молодий чоловік звик робити коханій сюрпризи. Це вже оцінив увесь 169-й навчальний центр. Надія цей день, без сумніву, запам’ятає на все життя, адже тоді воно докорінно змінилося.

– Я люблю Валерія за те, що він легкий на підйом, за його вміння робити приємне… І зовсім не обов’язково, щоб це були каблучки-обручки, і не потрібно, щоб були такі масштаби… Я люблю свого чоловіка за його смажену картоплю зранку і за букетик польових ромашок, які він встиг зібрати, доки я була чимось зай­нята… Люблю його за неочікувані компліменти і за його вміння чути мене… Родина – це копітка праця. А коли ти впевнений у своїй другій половинці – ти працюватимеш охоче, аби зробити свою сім’ю щасливою і міцною, – впевнена Надія.

…Вони ще раз подивилися одне одному в закохані очі… Хлопець блискавично провів рукою по її рудих, дещо дитячих косичках… Швидкий, неначе підлітковий, поцілунок у щічку, і вони розбіглися по своїх казармах… Кохання й справді буває різним: є кохання на виживання, є кохання-очікування, є кохання-страждання, а є таке, як у наших героїв, – кохання з тривалим випробним терміном…

Сніжана БОЖОК

Powered by Ajaxy