Журнал

КОЛИ ЧЕСТЬ ПОНАД УСЕ

КОЛИ ЧЕСТЬ ПОНАД УСЕ

Три роки тому єдиний в Україні Військово-морський ліцей вимушено переїхав із Севастополя в Одесу. Разом зі своїм навчальним закладом з анексованого Криму на материкову Україну перебазувалися дві третини викладачівта 22 ліцеїсти. Але й на новому місці кожен ранок вихованців і офіцерів розпочинається з виконання Гімну та підйому прапорів – Державного і Військово-Морських Сил. Дзвін корабельної ринди сигналізує про початок занять

У пам’яті спливають кадри із захопленого Севастополя: коли зрадники почали підіймати андріївський прапор, курсанти Академії військово-морських сил ім. П.С. Нахімова вийшли на плац і заспівали Гімн України. Ці хлопці, майбутні українські адмірали, були колишніми вихованцями Військово-морського ліцею, який на той час очолював капітан 1 рангу Ігор Колежнюк.
Сьогодні він є заступником начальника управління бойової підготовки Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
– Одне з головних завдань, яке ставили перед собою викладачі нашого навчального закладу, – це виховання патріотів України, які служитимуть народу, – згадує капітан 1 рангу Колежнюк. – І події, пов’язані з анексією Криму, довели: ліцей не декларував пафосних гасел, а насправді виховував майбутніх офіцерів-українців. Ліцей розміщувався на території Військово-морської академії, що вже була захоплена росіянами.
– Тяжко було на це дивитися, особливо розуміючи, що нічого не можеш вдіяти. Але, незважаючи на погрози, ми ще тиждень піднімали наші українські прапори. На той час разом з нами у строю стояли курсанти Академії імені Нахімова, які не зрадили присязі.
В один із цих буремних днів Ігор Колежнюк зібрав колектив офіцерів та викладачів і нагадав, власне, чому вони майже п’ять років виховували ліцеїстів. Сказав просто: в кого є совість – керуйтеся нею.
– Мене тоді здивувало те, що майже половина офіцерів зрадила, а майже всі цивільні вчителі – корінні кримчани висловили бажання залишатися з ліцеєм, – згадує капітан 1 рангу. Залишили там квартири та вирушили пристосовуватися до непростих умов життя в Одесі. Ось такі реалії…
На думку Ігоря Колежнюка, зрадивши присязі, більшість офіцерів піддалися впливу кримчанок-дружин. Це такі собі вояки, що трималися «за спідницю». І дуже добре, що ліцей їх позбувся. Ті, хто залишився вірним Україні, без неї свого майбутнього не уявляли. Складне рішення кинути все і їхати невідомо куди, без вагань ухвалили і командир з дружиною.
– Я українець!.. Присягав народу України. Все!.. Можливо, якби був цивільним, напевно, зостався б на деякий час, щоб розібратися з майном. Але жити в окупації – ніколи! – наголошує капітан 1 рангу Колежнюк. – Пригадую випадок:  стоїмо в курилці, куримо. Повз іде наш колишній колега, цілий «капітан 2 рангу», задоволений такий, і каже: «О, мы даже трусы получили!» Ось так, за «труси» всі вони і зраджували. Щоправда, за рік одні звільнилися з флоту, інших звільнили чи перевели в далекі регіони Росії, бо зрадників ніхто і ніде не поважає…
Той, хто хоч раз переїздив з місця на місце, знає, що таке переселення. Але російські окупанти майже нічого з майна не дозволили вивезти. Все, що зібрали із собою, вмістилося аж у двох особистих легкових автомобілях.
– Коли постало питання переїзду на материк, ми зібрали своїх вихованців і провели, як годиться, відповідно до морських канонів, прощання з прапором. Після цього під пильними поглядами комендатури окупантів наш старшина сховав прапор за пазуху, і таким чином нам вдалося винести його спочатку з ліцею, а потім таємно перевезти через кордон, який охороняли зрадники з «Беркута» разом з так званою кримською самообороною.
За словами  викладачки з хімії та біології Ганни Закликовської, що разом з чоловіком-військовим відразу ж залишила Крим, підконтрольна Росії адміністрація не дозволила взяти навіть навчальні посібники. При цьому на загальних зборах дітей, батьків і працівників ліцею російський адмірал дуже солодким голосом запевняв,  що ніхто нікого звідси гнати не буде. А всі охочі можуть написати спочатку заяву на звільнення, а потім на працевлаштування.
– З окупованого Криму вий-шли 12 із 15 цивільних викладачів ліцею, – розповідає нинішній начальник Військово-морського ліцею капітан 1рангу Віктор Шмигановський. На момент анексії він проходив службу поблизу Євпаторії на посаді заступника командира Південної військово-морської бази з виховної роботи. – Сьогодні вже шестеро з них є учасниками бойових дій на Сході України. Більшість ліцеїстів є дітьми учасників бойових дій, вихідцями з родин переселенців, чимало серед них сиріт.
В Одесі викладачам і ліцеїстам довелося починати все з нуля. Нині приблизно 150 вихованців опановують військову науку, розмістившись на двох поверхах будівлі колишнього військового вишу, що на вулиці Фонтанська дорога.
Чимало добрих справ для ліцею роблять волонтери й доброчинці. Так, нещодавно для господарських потреб подарували автомобіль, облаштували лінгафонний кабінет, забезпечили підручниками.
– Повною несподіванкою для нас став подарований директором благодійного фонду «На благо Одеси» Теймуразом Нішніанідзе автомобіль Chevrolet Tracker, – розповідає капітан 1 рангу Шмигановський. Адже транспортний засіб дуже необхідний для вирішення господарських і соціально-побутових проблем, а також надання вчасної медичної допомоги.
Теймураз Нішніанідзе одним із перших відреагував на горе ліцеїста Василя Канюки, який зазнав травми хребта влітку 2016 року. Разом із волонтерами Олександром та Оленою Сивак він одразу почав збирати допомогу. Спочатку кошти на операцію, яку робили в Києві. Потім – на відновлення в Реабілітаційно-оздоровчому центрі «Модричі». І нині благодійники продовжують опікуватися лікуванням Василя, що триває в санаторії Служби безпеки України «Одеса». І, на сьогодні ліцеїст вже може сидіти в кріслі-каталці. У нього працюють руки. Він може читати книжки і навіть набирати тексти на планшеті. Хоча ще півроку тому лікарі пророкували йому довічний параліч і нерухомий спосіб життя.
Ліцеїсти також допомагають своєму товаришеві. До нього їздять викладачі, щоб хлопець не відставав від навчальної програми і зміг здати тести ЗНО. Василь вже втягується в навчальний процес і не втрачає надії стати на ноги. А Теймураз Нішніанідзе пообіцяв, що він особисто та фонд «На благо Одеси» допомагатимуть хлопцеві до повного одужання.
Не менш важливою подією у новому житті Військово-морського ліцею стало відкриття лінгафонного кабінету вартістю 15 тисяч доларів, які надали Благодійний фонд «Чорноморський Хрест» та громадська організація «Магелан 500».
– Це не просто комп’ютери і навушники, це окрема програма викладання англійської мови, опанувавши яку, ліцеїсти зможуть здавати тест на знання мови за стандартами НАТО STANAG 6001 і отримати міжнародний сертифікат СМР1 та СМР2, а також у подальшому  вступати до вищих військових навчальних закладів країн Альянсу, – наголошує начальник ліцею.
Це перший такий кабінет у військових ліцеях України. Це дає морякам великі переваги у програмах обміну досвідом і розширенні кругозору.
– Ми раді розвивати співпрацю, яка сприяє вихованню майбутніх флотських офіцерів у дусі патріотизму і вірності Батьківщині.

Євгеній СИЛКІН

 

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту