Журнал

КОМАНДА ЗДОРОВ’Я

Вони рідко стають героями репортажів, але часто від їхнього професіоналізму та оперативності залежить життя і здоров’я наших військових. У той час, коли воїни-герої зі зброєю в руках воюють на передовій із ворогом, ці люди самовіддано воюють поруч, рятуючи життя і перемагаючи смерть… Саме це своїми благородними вчинками нині переконливо доводять медики Чернігівського військового госпіталю, які з перших днів антитерористичної операції борються за спасіння поранених українських воїнів…

З першого дня створення установи 1933 року, упродовж Другої світової війни та сьогодні – в час боротьби українців за свою незалежність з підступним агресором тут панує дух милосердя і збереження найціннішого скарбу на Землі – життя людини.

Чернігівський військовий госпіталь – багатопрофільний, високоспеціалізований лікувальний заклад, основними цілями якого є постійне вдосконалення та підтримка бойової готовності на випадок виникнення екстремальних ситуацій, техногенних катастроф, природних катаклізмів, терористичних атак і бойових дій. Медичний персонал обслуговує всіх діючих військовослужбовців Чернігівщини та Сумщини, ветеранів війни, учасників бойових дій та цивільних громадян.

Його очільник полковник медичної служби Олександр Слєсаренко – учасник бойових дій в Афганістані, кавалер двох орденів Червоної Зірки та ордена «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня. На його рахунку сотні врятованих життів офіцерів і солдатів Радянської армії в країні «пекучого сонця». А нещодавно Олександр Петрович повернувся із зони АТО, де керував медичним забезпеченням на Донецькому напрямку.

…2014 року медичний заклад відкрив нову сторінку своєї історії. З початком бойових дій на Донбасі необхідність рятувати поранених українських захисників мобілізувала колектив. За час війни на Сході України у Чернігівському військовому госпіталі пролікувалися понад 3 800 військовослужбовців-учасників АТО. Роботу госпіталю перелаштували під воєнні потреби: працювати доводилося цілодобово. Загалом у шпиталі, розрахованому на 200 пацієнтів, розгорнули 330 ліжок. Спочатку палати наповнювалися мобілізованими бійцями з полігонів, а згодом до Чернігова доставили перших поранених героїв-захисників з «гарячого» Донбасу.

– Ці дні пам’ятаю дуже добре. Початок агресії «братської держави»… Перша і друга хвилі часткової мобілізації в Україні… Мобілізованих із навчальних центрів приймали з різними захворюваннями, нерідко з цілим «букетом» болячок. Лише весною 2014-го ми повернули у стрій понад 500 пролікованих військовослужбовців, – згадує події початку антитерористичної операції начальник військового госпіталю полковник Слєсаренко. – Потім приймали партіями бійців зі Сходу з вогнепальними та множинними осколковими пораненнями. Хлопці пройшли найзапекліші бої під Металістом, Щастям, Станицею Луганською. Також рятували життя пораненим героям, що воювали під Вуглегірськом та виходили з Дебальцевого. Деяким хлопцям надавали психологічну допомогу, зокрема втомленим та пригніченим, чиї серця краялися сумом за полеглими побратимами.

Серед тих, кого військові гіппократи поставили на ноги, були десятки кавалерів орденів «За мужність», Богдана Хмельницького та багато інших відважних військовослужбовців. Передусім це воїни 1-ї окремої танкової бригади з Гончарівського, 13-го і 41-го окремих мотопіхотних батальйонів, столичного батальйону «Київська Русь», 30-ї окремої механізованої бригади та 101-ї бригади охорони. 2015 року за результатами відправки воїнів на реабілітацію Чернігівський військовий госпіталь мав один з кращих показників серед військово-ме­дич­них установ України.

Високий професіоналізм медиків цього закладу засвідчує й проведення тисячі складних операцій учасникам бойових дій. За словами очільника медустанови, бойові поранення є профільними для її працівників. Адже більшість з них – це колишні учасники миротворчих місій в Іраку, Сьєрра-Леоне, Лівані, Ліберії та Косові. Також лікарі та медсестри мають досвід надання медичної допомоги в екстремальних умовах.

Нині госпіталь обладнаний сучасною діагностичною апаратурою, яка дозволяє проводити всебічне обстеження хворих. Із початком розгоряння полум’я бойових дій на Сході у госпіталі літом 2014 року відремонтували та обладнали три нові операційних кімнати, зробили капітальний ремонт у чотирьох палатах, готуючись до масового прибуття пацієнтів.

Війна в Україні запам’яталася небаченим активним залученням до допомоги українській армії громадськості та волонтерських організацій. Не стала винятком і Чернігівщина. Крім передачі на фронт військової амуніції та обладнання, волонтери не забували і про тих, хто повертався звідти пораненим і потребував уваги. У шпиталі кажуть, що без благодійників, які допомагали матеріально та справами, військовим медикам було б набагато важче.

– Волонтери допомагали нашим пацієнтам із відновленням документів, втрачених під час АТО, надавали допомогу із транспортом, культурно-про­світними заходами, медикаментами. Придбали чайники, щоб хлопці могли в будь-який момент попити чаю, дали обігрівачі, щоб було тепліше в палатах, плазмовий телевізор до хірургічного стаціонару. Дуже багато для бійців зробили чернігівські дівчата-волонтерки із Жіночої сотні самооборони, допомагало керівництво міста і краю, відомі спортсмени, надійшло медичне обладнання від муніципалітетів Латвії, – розповів начальник медичної служби госпіталю підполковник Олег Швець.

…31 березня 2015 року є історичною датою для колективу медичної установи. Того дня вперше за роки незалежності нашої держави Чернігівський військовий госпіталь відвідав Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил Петро Порошенко. Він вручив державні нагороди воїнам-учасникам АТО, які проходили там лікування. Також глава держави ознайомився з роботою установи, подякував військовим лікарям за роботу, витримку і милосердя, а бійцям – за мужність і героїзм.

Окрім високопрофесійної роботи безпосередньо в палатах та відділеннях госпіталю, працівники медичної установи виконують свої обов’язки в районі проведення антитерористичної операції. 13 військових лікарів з Чернігова рятували поранених на передовій та побували в найгарячіших місцях бойових дій.

Начальник відділення щелеп­но-лицевої хірургії та стоматології госпіталю підполковник медичної служби Микола Бойко був лікарем-стоматологом в мобільному госпіталі, який дислокувався у прифронтовій зоні в Донецькій області. Кількість лікарів була обмеженою, навантаження зростало в рази. Працював без вихідних, іноді без сну і відпочинку, адже на добу привозили до 25 воїнів, які потребували невідкладного стоматологічного втручання. Це пацієнти з гострим зубним болем або поранені чи травмовані. Крім цього, військовий стоматолог щоденно проводив огляд і лікував тих, хто перебував у стаціонарі мобільного шпиталю. З колегами- хірургами у складі групи підсилення виїзджав на позиції наших армійців поблизу Попасної, Бахмута, Торецька.

Одного разу в Бахмуті Миколі Сергійовичу та його товаришам довелося рятувати молодого офіцера, який був важко поранений у протистоянні з ворогом. Лейтенант отримав мінно-вибухову травму з відривом ступні, відкритий перелом верхньої щелепи та лицевої кістки і пошкодження очей. Його життя трималося на волосині.

– Хлопець був непритомний. Я обробив йому рани на обличчі. Наклав септичні пов’язки. Дістали видимі осколки, а травматологи врятували ступню та прикріпили на неї апарат зовнішньої фіксації. Гелікоптером молодого командира евакуювали до лікарні Мечникова у Дніпрі… – розповідає підполковник Бойко. – За деякий час ми по-справжньому раділи, коли в телевізійних новинах показали сюжет про цього офіцера. Він прийшов до тями.

Розповів Микола Бойко про ще один випадок з передової. Боєць отримав травми черевної порожнини, голови та залишився без кисті руки. За життя цього постраждалого боролися аж три медичні бригади. Хірурги стабілізували стан, ушили дев’ять поранень тонкого кишківника, а військовий стоматолог Бойко обробив рани шиї та обличчя. Завдяки медикам боєць залишився жити і був направлений на подальше лікування в один з військових шпиталів України.

У районі АТО військові лікарі всіляко намагалися допомагати мирному населенню. Микола Сергійович каже, що пролікували всіх охочих. До нього на прийом приходили цивільні з Костянтинівки, Дружківки, Часового Яру та сіл Бахмутського району. Стоматолог нікому не відмовив. Пацієнти залишилися задоволеними.

Під час війни бувають і радісні моменти. Так сталося, що саме в зоні бойових дій Микола Бойко зустрів свого колишнього колегу по службі Володимира Обухова. Ще в дев’яності він був солдатом медичної роти в Десні, а на палаючому Донбасі – вже лікарем-стоматологом. Щоб захищати Україну, призвався до війська по мобілізації. Обидва раділи зустрічі, розповіли про своє життя й разом лікували українських вояків. Якби не війна, можливо їхні шляхи б не перетнулися…

У зоні бойових дій на Сході  України через руки під­полковника Миколи Бойка пройшла не одна сотня бійців. Своїх пацієнтів на передовій він згадує постійно та радіє, що допоміг кожному. Лікар каже, що наші вояки активно йшли лікуватися, а деякі охоче жартували: «З гарною посмішкою й воювати легше!»

Військовий хірург Євген Бідула фах лікаря здобув у Київському медичному університеті ім. О. Богомольця та у Військово-медичній академії.  2014 року після закінчення військового вишу отримав направлення в Чернігівський військовий госпіталь на посаду старшого ординатора хірургічного відділення. А влітку 2016 року був відряджений на АТО в 65-й мобільний госпіталь і врятував на фронті не одне життя. На його рахунку понад 70 операцій. Саме на Донбасі він пройшов справжню перевірку на професійну майстерність.

– Досвід проведення операцій у мене вже був. Ще 2014 року я практикувався на базі Київської лікарні швидкої допомоги. Тоді допомагав пораненим патріотам під час розстрілу Майдану, а згодом привозили й бійців АТО з вогнепальними пораненнями. Хоча траплялися випадки, коли в бойових умовах оперував хлопців із пораненнями на розтяжках, яких до цього не бачив, – розповів капітан медичної служби Бідула.

Найважчим періодом на Сході України для військового хірурга з Чернігова були липень і серпень 2016-го. Тоді проросійські терористи потужно обстрілювали українські позиції, особливо на Донецькому напрямку. У ті спекотні, в усіх сенсах цього слова, дні нашим лікарям було нелегко. Поранених хлопців привозили переважно після заходу сонця, коли посилювалися обстріли. Чимало підривалося й на ворожих мінах. Часто люди в білих халатах з вечора й до глибокої ночі оперували одночасно до семи бійців з пошкодженими кінцівками, стабілізували їхній стан для подальшої евакуації в тилові лікарні та госпіталі. Бувало, що операції тривали по 3-4 години без перерви. Вони виходили з операційної не в білих, а в червоних від крові халатах.

– Ніколи не забуду, як привезли сержанта, котрий отримав вогнепальні поранення коліна і кисті ноги. Рани були не прості. Стріляли в нього з великокаліберної зброї, – згадує Бідула. – Ми зробили операції, обробили все, як «книжка пише». А шви розходяться, не заліковуються поранення. Хоч сідай та плач. А він дуже добра і душевна людина, тримався гідно. Довго у нас лікувався, та все ж таки воля до життя перемогла. Ми зробили все можливе, щоб він став на ноги і вернувся на передову.

У зоні АТО офіцеру ще багато разів доводилося брати до рук скальпель, аби рятувати воїнів. Зрощував та шунтував судини, зупиняв кровотечі тощо.

Свою місію на Донбасі капітан Євген Бідула виконав гідно. За свою роботу отримав схвальні відгуки від вищого командування. Зізнався, що коли повернувся додому, тривалий час проходив процес адаптації до цивільного життя. І щеміла душа – за тих хлопців, за побачене. Він погоджується, що військова хірургія – чималий досвід, але жахливий… Нині офіцер, окрім проведення операцій, ще й керує урологічним відділенням Чернігівського військового госпіталю.

Начальник хірургічного відділення госпіталю майор медичної служби Анатолій Отрошко у Чернігові – людина відома. Про таких кажуть – лікар від Бога. 2007 року він виконував місію у складі «блакитних шоломів» у Ліберії, що на заході Африки. Дбав про здоров’я особового складу 56-го окремого вертолітного загону. Для нього цей досвід – неоціненний. Сьогодні здобуті знання він щоденно використовує при лікуванні поранених учасників АТО. З початку бойових дій на Сході України на його плечі лягли найбільші навантаження серед лікарів шпиталю, адже 95% поранених пройшли саме через хірургію. Хірург особисто провів понад дві тисячі операцій українським воякам у Чернігові.

Анатолій Петрович добре пам’ятає, як 2014 року потік поранених до військового госпіталю не припинявся, інколи привозили по 50 пацієнтів за добу. 80% вояків мали осколкові та кульові поранення різних ділянок тіла, мінно-вибухові травми, переломи кісток та забої. Поділити постраждалих на тих, кого треба негайно прооперувати, і тих, хто може почекати, здається, просто, але в умовах, коли хлопці страждали від болю, зорієнтуватися надзвичайно складно. Втім офіцер зізнався, що сортування поранених відіграло ключову роль, і на операційному столі лікарі не втратили жодного бійця.

– Особливо пам’ятним є боєць Дмитро Воробей. Він потрапив під ворожий обстріл й отримав поранення стегна. За здоров’я Дмитра ми боролися довго. Була загроза тромбозу. Пройшов у нас інтенсивний курс лікування і зрештою  йому стало краще. Потім направили на реабілітацію, – згадує Анатолій Отрошко. – Не забуду випадок із санінструктором 1-ї танкової бригади Ігорем Трохимцем, який пройшов запеклі бої, був поранений під луганським аеропортом, потрапив у полон бойовиків. Згодом його обміняли, він також проходив тривале лікування в Чернігові. Ми дістали осколки з його тіла, а потрощену ступню дивом вдалося врятувати. Дякувати Богу, ногу зберегли, він може ходити.

Своїм ставленням до людей і готовністю прийти на допомогу Анатолій Отрошко зажив довіру, повагу і вдячність не тільки чернігівських військовослужбовців, але й місцевих жителів. Нерідко саме тут люди отримують надію.  За свою практику військовий лікар згадує чимало таких випадків.

…Непомітно минули двадцять хвилин нашої розмови. Я дякую лікарю за спілкування, а він спішить в операційну, де за кілька хвилин почнеться чергова боротьба за життя зі смертю. І як добре, що завдяки таким хірургам, як Анатолій Петрович Отрошко, життя перемагає.

Наприкінці кожного року група лікарів 407-го військового шпиталю виїжджає проводити медичні огляди військовослужбовців у віддалені гарнізони Чернігівщини та Сумщини. Одним з тих, хто 2016 року інспектував бійців 58-ї окремої механізованої бригади, був лікар-офтальмолог Василь Брик. Він підполковник запасу. З 1999 по 2014 рік очолював у військовому госпіталі офтальмологічне відділення. За його словами, останніми роками у військових частинах достатньо воїнів, які мають скарги на захворювання очей.

– Ми прискіпливо оглянули понад 760 військовослужбовців бригади, серед яких були молоді контрактники і навіть п’ятдесятирічні учасники бойових дій, – каже офтальмолог. – У деяких бійців виявили рефракційні захворювання, наприклад, міопію і гіперметропію. З кожним провели відповідні бесіди, призначили стаціонарні обстеження і лікування.

Лікар пояснює, що проблема зниження зору у вояків зумовлена різними стресовими ситуаціями і контузіями під час служби в АТО. За час проведення бойових дій на Сході України чимало поранених військовослужбовців пройшли консервативний курс лікування і відновної терапії безпосередньо у військовому госпіталі. 2016 року як гуманітарну допомогу від Асоціації міст Латвії відділення офтальмології госпіталю отримало найсучасніше обладнання для лікування зору – щілинну лампу фірми Topcon. Вона дозволила лікарям-офтальмологам покращити діагностування захворювань очей пацієнтів.

…Своєю невтомною працею усе можливе для лікування поранених та хворих українських захисників роблять й інші лікарі військового шпиталю. І сьогодні, коли на фронті раз по раз наступає відносне затишшя, вони ні на мить не покладають своєї зброї – медичних інструментів, за допогою яких наближають перемогу.

 

Олег СУШИНСЬКИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту