Журнал

КОНОТОПСЬКА СЛАВА УКРАЇНИ

КОНОТОПСЬКА СЛАВА УКРАЇНИ

9 липня 1659 року під Конотопом завершилась одна із битв українсько-польсько-московської війни. Це був розгром московитів, ще й такий, після якого цар більше ніколи не зміг виставити настільки ж потужного війська. Під Конотопом полягла майже вся московська кіннота, а рештки війська вимушені були тікати. Як це сталось і чому – читайте далі

Московсько-українська війна 1658-1659 рр., спричинена недотриманням царатом своїх зобов`язань перед Гетьманщиною після смерті Богдана Хмельницького, втручанням у внутрішні справи країни та територіальними суперечками щодо завоювань Війська Запорозького, була не лише конфліктом козаків і московитів – воювали ще й поляки та татари, а частина козаків – на боці Московії.
Гетьман Іван Виговський був орієнтований на Польщу. Він сподівався укласти Гадяцький договір, за яким землі України отримували рівноправне місце в Речі Посполитій під назвою Велике Князівство Руське. Однак сейм ухвалив договір у вкрай обрізаному вигляді, викинувши звідти пункти про створення Великого Князівства Руського та відмовившись захищати права Української православної церкви. Поляки традиційно виявилися щодо українців недалекоглядними…
Московський цар сприйняв це як можливість до нападу, і восени 1658 року його війська увійшли в Україну. Їх підтримували вороги Виговського, зокрема призначений Кремлем наказний гетьман Іван Безпалий. Протягом 1658 року окупанти захопили низку українських міст, зокрема Лубни, Пирятин і Миргород. Однак вони поводилися на захопленій землі настільки вороже, що населення почало втікати від окупантів на захід, а значна частина бідних козаків та селян перейшла на бік Виговського. Варто зазначити, що до московського вторгнення гетьман не був надто популярний серед нижчих верств населення, його підозрювали у вірнопідданстві полякам і симпатіях до католиків.
Навесні 1659 року на допомогу вже діючим в Україні московським військам вирушила армія на чолі з Олексієм Трубєцьким (близько 150000 осіб). У квітні на обози армії Трубєцького напали 4 тисячі козаків ніжинського полковника Гуляницького і добряче їх пограбували, а разом захопили Конотоп і, засівши за його мурами, відкидали всі пропозиції московитів зрадити Виговського, а також відбивали всі штурми ворога. Трубєцкой вирішив захопити Конотоп, і наприкінці квітня почалась його облога.
70 днів козаки утримували місто, завдавши ворогові чималих втрат і змусивши московитів відійти від Конотопа на 10 км, щоб запобігти постійним вилазкам козаків. За цей час Виговський зібрав власне військо і повів його на противника.
24 червня козаки розбили невеликий загін ворога і від полонених дізналися, що Трубєцкой зовсім не очікує нападу так скоро. Було вироблено план, за яким татари – союзники Виговського мали сховатись у засідці, основним силам війська належало заманити ворога в пастку, а сам Виговський із невеличким загоном рано-вранці 27 червня атакував табір Трубєцкого. Атака мала успіх: козаки змогли захопити багато коней і вигнати їх у степ, а згодом – відступити до свого табору за річку Соснівку, яка розділяла противників.
28 червня московитський 30-тисячний загін відбірної кінноти на чолі з боярином Семеном Пожарським переправився через Соснівку. Того ж дня козаки зруйнували мости через річку і загативши її, затопили низини. Пожарський, отаборившись, завдяки вдалим діям козацьких дезінформаторів був певен, що йому протистоїть лише нечисленне військо Виговського, до того ж ослаблене майже повною відсутністю кінноти. Про татар він навіть не здогадувався.
29 червня (9 липня за новим стилем) зав’язався бій. Московська кіннота помчала в атаку і, наштовхнувшись на лінії укріплень, зведених козаками, застрягла.  Якоїсь миті козаки почали відступати, і московити кинулися за ними. Однак це був лише маневр, що дав змогу татарам оточити кінноту Пожарського. Як тільки татари дали знак, що військо ворога оточене, українські війська пішли в контрнаступ. Трубєцкой, знаючи, що його підлеглий веде тяжкий бій, і пальцем не поворухнув, щоб йому допомогти, вважаючи за краще залишатися в основному таборі.
Війська Пожарського спробували тікати, але пробитися крізь кримчаків змогли одиниці. Розгром був повний. Сам боярин потрапив у полон разом із ще 240 московськими дворянами. Різні джерела дають різні цифри втрат московитів – від 4769 (за московськими даними) до 30 тисяч. Найімовірніше, правда десь посередині. Козаки втратили трохи більше 2 тисяч, татари – 4 тисячі.
Трубєцкой, почувши про розгром кінноти, кинувся тікати з-під Конотопу. У цей час козаки Гуляницького вийшли з міста і вдарили по втікачах, захопивши багато ворожої артилерії, бойових знамен, майже весь обоз і всю казну. Сам воєвода був двічі поранений і ледве врятувався. Переслідували московитів аж до кордону.
Російський історик ХІХ століття С. Соловйов так описує реакцію у Москві на поразку: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву».
Цар змушений був піти на переговори з Виговським і відмовитися від ідеї негайно підкорити Військо Запорозьке. У паніці після поразки цар навіть звелів зводити земляні вали навколо Москви і на їхнє будівництво зганяли людей усіх соціальних верств.
Битва під Конотопом тривалий час була негласно забороненою темою в радянській історіографії. Адже вона спростовувала міфи про бажання українців возз’єднатись із «братнім народом», про те, що українці і росіяни ніколи не воювали одне проти одного і про вибір Україною однозначної орієнтації на Москву.
Нині ж на місці битви встановлено пам’ятний знак, хрест, збудована капличка. Річницю перемоги відзначають із 1995 року.

Арсен ЧЕПУРНИЙ,
Василь ЧЕПУРНИЙ

 

Сохранить

Powered by Ajaxy