Журнал

КОВАЛЕНКОВІ КОЛОДИ

КОВАЛЕНКОВІ КОЛОДИ

Закінчивши восьмий клас, він підійшов до батька з проханням дозволити не продовжувати навчання в школі, а здобувати професію. Чоловік спокійно вислухав сина і запропонував йому ручною пилкою попиляти важкі колоди, що з весни лежали на подвір’ї. В юнака на це пішов тиждень, який він завершив із кривавими мозолями на долонях. Повну середню освіту він тоді таки здобув. А із своєрідного батькового уроку засвоїв найголовніше: не боятися братися за складні справи й доводити їх до кінця. Полковник Геннадій   Коваленко і зараз переконаний, що цілеспрямованість – важлива якість не лише для військовослужбовця, але й для цілої держави

koval-4Зараз у нього майже немає вільного часу. Адже робота начальника управління двостороннього військового співробітництва при Генеральному штабі Збройних Сил України потребує максимальної зосередженості, уважності й оперативності у прийнятті рішень. Але тоді він обрав інший шлях. Закінчивши із червоним дипломом Харківське радіоелектронне училище, чоловік вирішив не гаяти жодної можливості й продовжувати набувати нові знання. Молода українська держава робила перші кроки, й військовик чудово розумів, що ці зміни завтра потребуватимуть освічених кадрів. Тож, коли служив в одній із частини Військово-Повітряних Сил, дислокованій у Вінниці,  без вагань став слухачем курсів англійської мови.
– Наші партнери не роблять проблеми зі вступу України до Північноатлантичного альянсу, – терпляче пояснює позицію наших міжнародних співтоваришів начальник управління двостороннього військового співробітництва. – Питання в тому, а що Україна зможе привнести нового й якісного в цю систему. Слабкі країни нікому не потрібні.
А шлях до членства у Договорі колективної безпеки лежить через… навчання. Попри те, що наша країна має досить таки солідний авторитет завдяки участі в різноманітних міжнародних операціях та  ще й з недавнього часу володіє унікальним практичним досвідом протиборства у гібридній війні, багато галузей військової справи ще потрібно розбудовувати за європейськими стандартами. Полковник Коваленко твердо переконаний, що ворожа агресія відкрила у ЗС такий потенціал, про який навіть ніхто із нас не здогадувався. Адже найцінніше – не теорія, а практика. Британські інструктори переймають досвід польової медицини саме в нас. Класичні методи, коли пораненого потрібно було будь-що відтягнути з поля бою, у наш час уже не діють. Ніхто не дасть гарантії, що постраждалий – не «приманка» для бойових побратимів. Тому все потрібно робити досить швидко й злагоджено. Ставлячи пріоритетом колективну безпеку групи.
Про цінність саме практичних знань Геннадій Анатолійович знає з власного досвіду. Займаючись двостороннім співробітництвом уже понад 4 роки, військовий помітив, що найбільше європейці й американці цінують у людині здатність прилаштовуватися до нових обставин і користуватися найменшою можливістю здобути нові знання.

U.S. Air Force Maj. Dan Edgar, 74th Expeditionary Fighter Squadron director of operations (middle), shares a personal experience with members of the Baltic Defense College during a tour at Amari Air Base, Estonia, Sept 30, 2015. The 74th EFS, deployed as part of a Theater Security Package, provided the group with an up-close and personal look of the A-10 Thunderbolt II attack aircraft. (U.S. Air Force photo by Andrea Jenkins/Released)Сам чоловік теж неодноразово отримував запрошення на навчання. Це і 12-тижневі курси мовної підготовки у Великій Британії, й Балтійський оборонний коледж в Естонії. Геннадій Анатолійович із радістю згадує ті часи. Система викладання, з якою він зіткнувся у європейських навчальних закладах, кардинально різнилася із загальноприйнятої в Україні. І мови бути не могло про якісь стандартні півторагодинні начитки лекцій. Колосальна увага приділялася самоосвіті студентів, що давало можливість не лише на практиці побачити справжні наміри та цілі новоприбулих, але й навчити військовослужбовців розпоряджатися власним часом і приймати рішення. Та й викладачі там були не зовсім звичайні – практики, справжні      фахівці своєї справи, яких запрошували ділитися набутими знаннями зі студентами й курсантами. Більше того, кожна країна відповідала за свій напрям підготовки. Так, основні піхотні курси викладали фахівці із США, військово-морські операції – фахівці із Великобританії, логістику – французи, артилерію – німці. Такий підхід забезпечив найоптимальніше засвоєння практичних знань за досить короткі терміни. Наприкінці навчання Геннадію Коваленку довелося пройти несподіване випробування на Близькому Сході із практичним застосуванням набутих навичок, аби переконатися в їхній ефективності.
Полковникові Коваленку також довелося неодноразово виступати на імпровізованих брифінгах через надзвичайний інтерес цивілізованого світу до нашої держави. Військовик докладно роз’яснював європейським колегам справжній стан речей в Україні. Адже місцева преса подавала лише огляд фактів без глибокого аналізу причин.
– Зараз Україна знаходиться на тому шляху, котрий країни Балтії пройшли на початку 90-х років. Для них ключову роль тоді відіграла допомога скандинавських країн, – говорить Геннадій Коваленко. Найголовніше для нас – це порозуміння із європейською спільнотою. А воно не можливе без спільних проектів.
І в цій царині управлінню двостороннього військового співробітництва й особисто полковникові Коваленку є чим пишатися. Так, за участю Канади проведено низку благодійних заходів для військовослужбовців та їхніх сімей. Також країна  допомогла із реабілітацією поранених.
Поглибилася співпраця з Грузією. Адже умови, в яких розвивається країна, дуже близькі до тих, в яких зараз перебуває Україна. Тим паче, що країна виноградарів і горців й  сама порівняно недавно зазнала ворожої агресії.
Туреччина гостинно прийняла учасників АТО на двотижневий відпочинок, забезпечивши всі необхідні умови.
koval-2Надзвичайно важливим моментом для України є участь у «Вишеградській четвірці».
– Розумієте, жодна модель, якою б вона не була хорошою, не може діяти в нових умовах так само добре, як у країні, де ми її запозичили, – розмірковує полковник, – Тому регіональний аспект досить важливий для нас. Це – як експериментальний майданчик для всього набутого нами досвіду.
Та й сама наша держава зараз нагадує велетенське експериментальне поле. Геннадій Коваленко шкодує лише про: надзвичайно високу ціну за зміни, оплачені людською кров’ю. Але ми не одні. Світ не лише надає нам посильну допомогу, але й уважно слідкує за Україною. Війна, яку наші військовослужбовці ведуть із країною-агресором, унікальна. Це війна ХХІ століття із застосуванням інформаційного тиску й новітніх технологій. Відслідковуючи ситуацію в реальному часі, європейські держави розробляють нові ефективні види озброєння й змінюють тактичні прийоми. Попереджений – отже, озброєний.
– Всі прекрасно розуміють: якщо, борони боже, не встоїть Україна, то наступними жертвами агресора стануть країни Балтії та близького зарубіжжя, – коментує полковник Коваленко, – У нас зараз дуже багато проблем.  Найголовніша – різниці підходів до командування в Європі й Україні. Там сержантові надається ініціативна роль. По суті своїй, він має за потреби замінити командира. А нам до цього потрібно ще приходити. Так само і з документами. Статути, накази, розпорядження – вони всі мають не заважати практичному проведенню дій. Чому в перші місяці АТО ми зазнали втрат?! Та тому, що все було побудоване ще на радянській стратегії. Противник знав це, прораховував заздалегідь і завдавав контрудари.
koval-6Щоб надалі унеможливлювати такі моменти, й існує тісне співробітництво України з міжнародними партнерами.
– Вони зацікавлені в тому, щоб не лише дати нам рибу, а ще й вудку, щоб ми навчилися здобувати для себе поживу», – продовжує Геннадій Петрович.
З листопада минулого року канадські та американські фахівці готують наших військових у Яворові. З травня британці здійснюють підготовку на полігонах Кіровоградщини та Хмельничинни, Миколаївщини. Рівненщини та у навчальному центрі «Десна» під Києвом.
Це не лише висококласна підготовка наших військовиків. Українці бачать підтримку цивілізованого світу, що додає нам сил переборювати труднощі й не звертати з правильного шляху.
Так само не зрадив своїм планам і полковник Коваленко. І, хоча Геннадію Анатолійовичу ледь вистачає часу, щоб відвідати стареньку маму й приділити увагу красуні-донечці, чоловік не шкодує через свій вибір.
– Я з жахом думаю про те, як би міг займатися нелюбою справою, – відверто зізнається він.     – А двосторонні відносини… Ви навіть не уявляєте, що це таке! Це ж такий майданчик для творчості. А без творчості в житті узагалі було б буденним і нецікавим.

Олександра ВАСИЛЕНКО

Powered by Ajaxy