Журнал

КРАМАТОРСЬК – МІСТО ПАТРІОТІВ

КРАМАТОРСЬК – МІСТО ПАТРІОТІВ

5 липня 2014 року було по-справжньому спекотним літнім днем, як і череда попередніх. Та дихалося зовсім інакше. Після тривожного нічного сну місто прокинулося в довгоочікуваному і омріяному статусі – звільнене. Колорадське чудовисько поспіхом тікало, залишаючи за собою купи сміття та безглуздої символіки. Охочих очистити Краматорськ від цього непотребу знайшлося чимало. Кількох днів вистачило, щоб місто набуло охайного вигляду під синьо-жовтим прапором

Цьогоріч було відзначено вже четверту річницю визволення Краматорська від проросійських терористів. Традиційним містом зустрічі ветеранів АТО, волонтерів та жителів міста є гора між Слов’янськом та Краматорськом – Карачун. Ця панівна висота стала символом мужності та незламності Збройних Сил України, а її назва для сепаратистських угруповань – «чорна смерть», саме так вона перекладається з тюркської. З квітня по липень 2014 року прихильники так званої «ДНР» намагалися взяти стратегічно важливий об’єкт під свій контроль та кожного разу отримували гідну відсіч. Саме з Карачуна вівся прицільний вогонь по колоні Гіркіна, що посеред ночі намагалася зайти до Краматорська. Частина бойової техніки так і залишилася палати на трасі разом зі своїми екіпажами. Тепер на Карачуні збираються ті, хто має бажання вшанувати пам’ять загиблих за нашу свободу і незалежність. Саме тут, на висоті, немає межі між небом та землею, і здається, що слова вдячності та вшанування обов’язково почують ті, хто боронить нашу землю вже на небесному кордоні.
– Є думка, що нам потрібно вчитися примиренню, вчитися прощати. Та є сотні тисяч таких, як я, хто ніколи не вибачить. Ми не вибачимо парад полонених, в котрих ця сволота кидала каміння і знущалася з  наших хлопців, не вибачимо наругу над Іриною Довгань, вбивство Юрія Дяковського, обстріл мікрорайону Південний… – з такою емоційною та дуже зрозумілою присутнім промовою виступив Руслан Злий, молодший сержант 24-ї омбр імені Данила Галицького, мешканець міста Краматорська, що боронить рідну землю з 2015 року і дотепер. Руслан – один із тих, кого називають справжнім патріотом.
– Я щасливий від того, що мені доводиться жити в цей час. Я щасливий, що мені й нашому поколінню випала історична місія зламати хребет цій диявольській імперії, знищити цитадель всесвітнього зла.
Історично Краматорськ набув слави як місто-машинобудівник через розташування заводів-гігантів. Події 2014 року показали, що промисловий напрямок є важливим, але душа міста – це люди, які в ньому живуть. І ця душа належить Україні.
– Патріотизм для мене завжди був і залишається в любові до своєї землі, де народився, виріс, де живуть батьки та друзі. Для мене це  сенс життя, який не зміниться ніколи. А душа живе, доки є сенс.
Саме так вважає Едуард Мельников, що народився та виріс у  Краматорську. Ще під час окупації  міста він вирішив стати до лав захисників рідної землі. Тому вже за два тижні після звільнення був зарахований до добровольчого батальйону «Крук», що виконував бойові завдання в районі Попасної. У подальшому був переведений до Національної гвардії. Нині Едуард активно співпрацює зі спілкою ветеранів АТО та надає допомогу у взаємодії з органами влади.
А тоді місто майже три місяці наче стояло на краю безодні. І якщо спочатку ще була надія на перемогу здорового глузду, то вона ставала дедалі примарнішою, чим далі «рускій мір» простягав свої криваві щупальці. Святу нероб, шабашу ряджених «казаків» та «польових командирів», здавалося, не буде кінця. Відкрите протистояння цьому буянню закінчувалося фізичною розправою, адже не діяли ані закони держави, ані людяності. Та це не стало на заваді патріотично налаштованим мешканцям міста. Під самим носом у незаконних збройних формувань їм вдавалось організовувати збір та доставку продуктів, одежі, медикаментів нашим військовим на заблокований аеродром та блокпост між Слов’янськом та Краматорськом. Іноді навіть не знаючи імен одне одного, саме ці люди довели, що «Краматорськ – це Україна» не просто гасло, а свідома позиція підкріплена відповідними діями.
Трагічною сторінкою в літописі міста стала смерть Степана Чубенка. 16-річний голкіпер футбольної команди «Авангард» почав чинити опір ворогу з першого дня окупації. Необхідно було мати неабияку мужність, щоб зняти прапор фейкової «республіки» в самісінькому центрі міста, лігві окупантів. Попри юний вік, жагу до життя, Стьопа навіки залишився вірним сином Україні. Прибічники «руского міра» п’ятьма пострілами змогли зупинити його серце, але їм не вдалося вирвати з нього любов до Батьківщини. У листопаді 2017 року трьох убивць Степана Торецький міський суд заочно засудив до довічного позбавлення волі.
Починаючи з 2015 року в місті проводиться футбольний турнір пам’яті голкіпера молодіжної команди «Авангард». Організаторами виступають друзі Степана з ультрас «Краматорці» за підтримки патріотично налаштованих громадян міста. Цей рік не став винятком.
– Краматорськ – це Україна, бо за синьо-жовті прапори над містом багато хто віддав найдорожче – здоров’я, а іноді – й життя, – переконана мати українського патріота Сталіна Чубенко.
У цьогорічному турнірі брали участь футбольні команди Військової служби правопорядку, 81-ї окремої механізованої бригади, ультрас Краматорська «Авангард», ультрас Кропивницького Iron Star та команда друзів Степана Patric Star. Володарями кубка стали хлопці з Військової служби правопорядку.
Безумовно, цей турнір не може конкурувати за масштабами проведення із чемпіонатом, що організувала на своїй території країна-агресор для відвернення уваги від кривавих злочинів. Ці змагання сповнені особливого змісту і покликані нагадати, що жодний день не повинен минати безглуздо, бо має неосяжну ціну. І кожна мить повинна наближати перемогу над російською навалою. На думку Сталіни В’ячеславівни:
– Кожен із нас має усвідомлювати, що країні потрібен мир тільки разом з перемогою.
З початку військового конфлікту місто, на жаль, неодноразово проводжало в останню путь найкращих синів, що поклали життя за вільне майбутнє. Ні на мить не припиняє свою дію волонтерський рух. Тож Краматорськ дійсно є містом патріотів.

Валерія КРОТЧЕНКО

Powered by Ajaxy