Журнал

КРУТИ: УРОКИ МИНУЛОГО

Бій під Крутами 29 січня 1918 року, коли декілька сотень українських юнаків вступили у смертельний поєдинок з більшовицькою ордою, затримавши її просування до Києва, був ними – з воєнного погляду – програний. Але до української  історії він  увійшов як приклад готовності молодих людей жертвувати – заради України –  власними життями. Тоді банді Муравйова, яка налічувала близько 4 тисяч червоноармійців, протистояли лише 420  студентів, гімназистів і  козаків «Вільного козацтва»

Серед оборонців України не було добре вишколених – у військовому сенсі – вояків: лише деяким з них довелося повоювати на фронтах Першої світової. Попри те, хлопці свідомо перепинили шлях більшовицькому війську, яке сунуло на Київ. За часів СРСР втокмачувалось, що тоді під Крутами бій прийняла «буржуазно-націоналістично налаштована молодь, яка захищала інтереси капіталістів і поміщиків».

– Такі твердження інакше, як маячнею, важко назвати, – каже заступник директора Національного військово-істо­рич­ного музею України Ярослав Тинченко. – Це були вихідці зі звичайних українських родин, які палко любили Україну. Саме через це, знаючи про смертельну небезпеку, яка на них там чатувала, вони пішли захищати рідну землю.

Наприклад, Микола Ганкевич походив з родини священика. Дитинство хлопчини минуло на Білоцерківщині. Спочатку навчався в Олександрівській київській гімназії, а 1917 року перевівся до восьмого класу Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Разом із ним граніт науки гриз і Павло Кольченко, який походив із селянської родини, що мешкала на Житомирщині.

Олександр Борозенко-Конон­чук теж був серед тих, хто взимку 1918-го виступив на захист України. А перед цим юнак навчався у Київській земській фельдшерській школі при Кирилівській лікарні (нині – Київський перший медичний коледж), працював у лікарнях Київської губернії. 1912-го був призваний до армії і відправлений на фронт. Повернувшись додому, вступив на правничий факультет Українського народного університету. Почувши, що формується загін для відбуття під Крути, відразу записався до нього.

«Всі ми були молодими, сповненими великого бажання жити і творити, всі ми мали батьків, братів і сестер, коханих дівчат. А ще ми понад усе любили свою Україну – нещасну, замордовану Російською імперією. Вирушаючи під Крути, ми чітко усвідомлювали, що там на нас чекає. Але смерті не боялися, бо прагнення бути, нарешті, вільними, було сильнішим за страх, – згадував у 30-х роках Аверкій Гончаренко – один із учасників бою.

Тоді під Крутами загинуло близько 30 українців. А ось втрати бiльшовицьких військ сягали 250-300 осіб. Неправдоподібно звучить? Проте збереглися свідчення самих червоноармійців, які були вкрай розлючені тим, що «якісь шмаркаті студенти пошматували нас, як хлоп’ят».

Долі захисників Крут

– У кожного з них вони склалися по-різному, – говорить Ярослав Тинченко. – Наприклад, колишній учень Кирило-Мефо­діївської гімназії Леонід Буткевич став старшиною Армії Української Народної Республіки, брав участь у багатьох боях із більшовиками. У 1921–1923 роках він перебував у таборах інтернованих у Польщі, а потім жив і працював у Франції.

Організатором Студентського куреня був вихователь Володимирського Київського кадетського корпусу полковник Василь Сварика, оскільки йому на той час вже виповнилося 60 років, був найстаршим серед оборонців рідного краю. Зважаючи на поважний вік, пан Василь був змушений залишитися в Києві. Та восени 1919-го, коли білогвардійці захопили місто, вони мобілізували старого полковника. Згодом Сварика опинився у Криму, де у грудні 1920 року був заарештований чекістами й відразу ж страчений.

Досить цікаво склалася доля юнаків 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького. Майже всі вони залишилися на службі в Армії УНР. Наприклад, сотник Яків Рябоконь-Ро­гоза-Розанов, який походив із міста Цибулів, що на Київщині, продовжив службу в 1-му Українському полку морської піхоти, а 1921 року взяв участь у Другому зимовому поході на чолі з Юрієм Тютюнником.

Після розгрому цього рейду він зумів уникнути більшовицького полону й перебрався до Польщі. Там і помер 1937 року. Його бойовий побратим поручик Іван Грушецький готував старшин для Армії УНР. Згодом став священиком на Волині. У вересні 1939-го, в перші дні так званого визвольного походу Червоної армії на Західну Україну, його схопили й кинули до в’язниці, де він помер.

Багато хто з учасників бою під Крутами у 1920-ті роки здобув цивільний фах. Так, Микола Кірічок, перебравшись до Чехії, закінчив тамтешню господарську академію. Після цього працював у Варшаві.

Один із крутян Сергій Захвалинський, уродженець міста Носівка на Чернігівщині, здобув фах інженера, але потім за контрактом служив офіцером у польській армії. Ще 1920-го, коли був старшиною Кінного полку імені Максима Залізняка, він на чолі кінного роз’їзду полонив цілу роту червоноармійців.

Жоден з учасників бою під Крутами до проголошення Україною незалежності, на жаль, не дожив: останні з них пішли з життя у 1970-1980 роках минулого століття. Їхні могили розкидані від Києва до Нью-Йорка.

 

Поразка чи перемога?..

Події січня 1918 року під Крутами усіляко спотворювалися не лише під час панування в Україні радянської влади. І сьогодні російські історики, насамперед з числа наближених до Кремля, стверджують, що юнаки загинули даремно, оскільки війська Муравйова все ж увійшли до Києва. Так, муравйовці захопили місто, де, між іншим, відзначилися нечуваною жорстокістю до мирного населення. Але не слід забувати неспростовний факт: бій під Крутами стримав більшовицький наступ на чотири дні. Їх вистачило для укладення Брест-Литовського миру, завдяки чому УНР як державу визнали на міжнародному рівні.

Тим, хто стверджує про ганебну поразку героїв Крут, нагадав би, що червоноармійців було більше українців у десять разів, а втрати противника теж були приблизно вдесятеро більшими за наші!…

Бій під Крутами – це одна з багатьох трагедій в історії нашого народу, яких він зазнав від російсько-більшовицької влади. А ще вона переконливо доводить, до яких наслідків призводять чвари між політиками, неузгодженість дій перед обличчям ворога, який зазіхає на нашу землю. Ця історія актуальна і сьогодні, коли ворог зі сходу вкотре намагається позбавити нас державності. При цьому діє підступно, вдаючись до різних провокацій, намагаючись розколоти українське суспільство. Пам’ятаймо про це!

Сергій Зятьєв

Ти станеш командиром!

Військо України

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту