Журнал

Корюківська трагедія: наймасовіша каральна акція Другої світової

Корюківська трагедія: наймасовіша каральна акція Другої світової

Знищення Корюківки, райцентру на Чернігів­щині,  1943 року  тривалий час замовчувалося. Хоча угорські військові спільно з гітлерівцями знищили в містечку 6700 мешканців (для порівняння – у значно більш відомій білоруській Хатині вбили 149 осіб), про це в Радянському Союзі не говорили. Чому? За знищенням людей, виконуючи настанови Кремля, бездіяльно спостерігали радянські партизани…

9 вересня 1941 року гітлерівці окупували Чернігів. Практично всі партійні керівники втікли з міста. Одним із небагатьох, хто залишився був Олексій Федоров, перший секретар Чернігівського обласного комітету КП(б)У. Федоров, перебуваючи в підпіллі, організував партизанський загін, який підпорядковувався безпосередньо НКВС СРСР і налічував кілька тисяч бійців. Загін Федорова систематично знищував німецькі склади, підривав залізничні колії, мости та заводи, нападав на окремі німецькі частини. 18 травня 1942 року О. Федорову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У ніч на 27 лютого 1943 року його загін атакував окупаційний гарнізон містечка Корюківка Чернігівської області. Метою нападу було визволення з в`язниці дітей Феодосія Ступака – колишнього голови колгоспу, одного з командирів партизанського загону.

Акція була успішною: партизани визволили дітей Ступака та інших ув`язнених – загалом 97 осіб, захопили боєприпаси, підірвали склади пального та майстерні. Гарнізон Корюківки, що складався переважно з угорських військових, зазнав втрат – 78 солдатів було вбито, ще 8 захоплено в полон. Партизани відійшли в ліси поблизу містечка і зачаїлися.

А вже вранці 1 березня до Корюківки прибули каральні загони угорської 105-ї легкої дивізії та окремі частини карателів СС. Покладаючи вину за напад на мешканців містечка, вони почали зганяти переляканих жителів у клуби, церкви та школи. Тих, хто опирався,  вбивали на місці. Решту розстрілювали вже у будівлях.

Розправа тривала до вечора 2 березня. Коли будинки були заповнені трупами (лише в будівлі ресторану радянська судово-медична експертиза після деокупації знайшла останки 500 тіл), каральні загони почали палити містечко. Угорці шукали вцілілих, що ховались у погребах та кидали їх у палаючі будівлі.

Жителі, які ще 1 березня втекли в ліси та сусідні села, потім повернулися до спустошеного, майже повністю згорілого містечка. Але вже 9 березня карателі повернулися і, зігнавши людей в одну зі вцілілих будівель, спалили їх живцем.

За час каральної акції було знищено 6700 осіб. Згодом радянська судово-медична експертиза змогла ідентифікувати лише 1088 з них, настільки були понівечені тіла решти. Угорці разом із гітлерівцями спалили 1390 будівель (вціліли лише 10).

Однак цій трагедії можна було запобігти. У лісах поблизу Корюківки протягом усієї каральної акції знаходилися загони Федорова. Їхня чисельність, за офіційними даними, становила 5,5 тисячі осіб. Це були досвідчені, добре озброєні партизани. Кількість карателів же становила лише близько 300-500 осіб, більшість з яких в реальних бойових операціях участі не брали.

Однак люди Федорова спостерігали, як палять Корюківку, із сусідніх лісів. Чули звуки пострілів, автоматні черги і… нічого не робили. «Не було команди. Ми просто спостерігали», – розповів після війни один із партизанів, що був свідком цих подій.

Безліч наказів вищого керів­ництва НКВС та Ставки Верховного Головнокомандувача орієнтували партизанів на здійснення диверсій та знищення живої сили ворога. Але немає жодного документа, де наголошувалося б на необхідності захищати мирне населення. Навпаки, на думку керівників Радянського Союзу, заважати окупантам убивати нонкомбатантів було взагалі не потрібно, адже каральні акції «піднімають український народ на боротьбу проти окупантів».

Ось думка чернігівського історика, представника Українського інституту національної пам’яті Сергія Бутка: «Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами партизанів, бо було вигідно, щоб відбувалося якнайбільше звірств із боку німецької адміністрації. Всі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 осіб, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, а село спалювали. Населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932—1933 років, розстріли 1930-х — це так собі, а німецький режим набагато жахливіший».

А Герой України Левко Лук’я­ненко у своїх спогадах «З часів неволі» наводить дані про те, що радянські партизани, убивши німецького солдата, ще, бувало, й спеціально підвозили труп ближче до мирного села, щоб окупанти його спалили. Все для того ж «підняття духу опору радянських громадян»…

19 березня 1943 року Червона армія вступила до Корюківки. Але зустрічати бійців було вже нікому.

Після війни Корюківську трагедію почали приховувати. Без­діяльність партизанів, які могли врятувати кілька тисяч життів, замовчувалась. Федоров після війни встиг вкрай нерезультативно повоювати проти УПА, зробив блискучу кар`єру, був уславлений комуністичною владою, обіймав посаду міністра соціального забезпечення, нагороджений більш ніж десятком орденів та медалей, написав і видав кілька книжок зі своїми спогадами. Жодним словом партизанський командир не прохопився про трагедію Корюківки.

Однією з причин замовчування корюківської трагедії було ще й те, що знищення мирних українців відбувалося за участю угорських окупаційних військ, а радянська влада не хотіла ускладнювати стосунки з угорським комуністичним урядом Яноша Кадара.

Радянські партизани, як це стає очевидним у наш час, зовсім не були святими борцями за волю народу. Зоя Космодем`янська, приміром, не здійснила жодної акції проти окупантів, а натомість палила селянські хати, за що і була схоплена і видана німцям. Микола Кузнецов, розвідник із судимістю, що провокував німців нападати на українські села, вбитий вояками УПА. Таких «героїв» не злічити. Олексій Федоров – серед них.

Арсен ЧЕПУРНИЙ,
Василь ЧЕПУРНИЙ

Powered by Ajaxy