Журнал

МАМА КСЮША

МАМА КСЮША

В мережі Facebook, де триває акція #чужих дітей не буває немає місця безглуздим анекдотам, розважальним відео, беззмістовним репостам. Тут триває щоденний марафон звітів про допомогу дітям загиблих героїв АТО, інформації щодо благодійних акцій підтримки вимушених переселенців, які вже відбулися чи плануються, «гарячі» повідомлення про збір найнеобхіднішого для мешканців прифронтової зони. Це сторінка Оксани Лазебник. Мама Ксюша – як її називають діти, яких обігріло її велике любляче серце. Оксана з тих людей, чиє життя поділилося на «до» і «після». Відліковою точкою став Майдан: «до» – підприємець, «після» – волонтер

– Раніше я не розуміла, що таке «волонтер». Це слово для мене і звучало дивно, і ніяких особливих почуттів не викликало. А тепер пишаюся тим, що належу до славетної когорти волонтерів, – наголошує жінка.
Із самого початку подій у Криму та російської збройної агресії на Сході їй вистачає сил та часу координувати відповідну допомогу біженцям та переселенцям, дітям загиблих героїв, дітям постраждалих у зоні АТО, співпрацювати з благодійним фондами. Саме допомога дітям, що живуть у складних умовах нав’язаної нам «братським сусідом» війни, стала для Оксани сенсом життя.
– Є діти, які щодня чують вибухи. Звісно, можна сказати, що звикаєш до всього, але як звикає до цього малеча, що мешкає у зоні бойових дій? Вони із заходом сонця не вмикають світло у приміщеннях, адже неподалік працює снайпер. Там нема українського телебачення, а український прапор в них асоціюється лише з військовими. Це не те, що жити в селі, та не бачити міста, це жити у війні – і не знати, як жити в мирі… – ділиться наболілим Оксана.
У червні 2015 року волонтерська допомога дітям Сходу перейшла в площину боротьби за життя восьмирічної Тетянки Чернобай. 18 січня російські найманці обстріляли місто Вуглегірськ. Снаряд з їхнього «Граду» влучив у житловий будинок, де на той момент перебували Таня та її друзі. Хлопчики 7 та 16 років загинули на місці. Дівчинка дивом залишилась жива, але зазнала тяжких поранень хребта, головного мозку, значних опіків шкіри, множинних осколкових поранень. Стан дитини був безнадійний, лікарні Вуглегірська та Дебальцевого приймати відмовилися. Завдяки волонтерам з Києва Тетянку вдалося терміново транспортувати в опікове відділення медзакладу Краматорська. Неймовірні зусилля лікарів врятували їй життя. Далі лікування продовжили у столиці.
З цією дівчинкою Оксана була поруч з червня й до січня. Вела переговори з усіма світовими опіковими клініками, адже в Києві, на жаль, їй допомогти не змогли.
Стан дитини залишався нестабільним. Загальна сума, необхідна для проведення десяти складних операцій, становила близько 525 тисяч євро. Спонсором зголосився стати іноземний волонтер. Збір документів тривав майже п’ять місяців.
– Разом із Тетянкою поїхали у Страсбург, адже була критична ситуація – вона фактично помирала. Я була у складі делегації, що їхала в ПАРЄ, аби розповісти про тяжкі наслідки російської агресії для дітей. В Україну ми вже не поверталися, звідти викликали німецьких волонтерів, які відвезли нас у клініку, – розповідає жінка.
Оцінивши стан дитини, професори із розумінням поставилися до ситуації та оперували дівчинку в борг. Тані зробили ще одну термінову операцію, коли з’ясувалося, що оплата не надійшла через проблеми із супровідним документом щодо переказу коштів.
Лікарі, які робили операцію, відмовилися від гонорарів, тому замість повної суми за лікування потрібно було сплатити 32 тисячі євро. Завдяки небайдужим людям необхідну суму зібрали за декілька днів.
Оксана виховує трьох власних дітей. Та не тільки вони називають її мамою, а й семирічний Артем Кирилюк, син загиблого на Сході старшого солдата 30-ї механізованої бригади Олександра Кирилюка. Мати покинула хлопчика ще при народженні, вихованням та опікою займалися прадід та прабабуся. Всі разом вони мешкають у невеличкому селі Семенівського району. Оксана давно вважає Артемку своїм сином: «Я періодично забираю Артемку до себе, він із моїм сином – наче брати: разом ходять на підготовчі курси й у дитячий садочок, хлопчик давно став нам рідним. Найвища нагорода для мене – чути, як він називає мене «мама Ксюша».
На сьогодні під опікою Оксани Петрівни перебувають понад 200 дітей загиблих воїнів АТО. Хоча те, що вона робить, неможливо описати сухим офіційним словом «опіка». Кожен захід орієнтований не просто на надання допомоги. Він необов’язково буде масштабним, як концерт у грудні 2016 року, але завжди наповненим справжньою батьківською турботою, як день народження восьмирічного Микитки Баули.
Скласти повний перелік добрих справ Ксенії неможливо. Тільки у травні цього року вона організувала 76 своїм дітям відвідини фінального матчу Ліги чемпіонів УЄФА серед жінок. Ще троє отримали сертифікати на фінальну гру. Троє діток відпочили в Туреччині.
– Діти є діти! І нехай їхнє дитинство буде хоч трішечки щасливішим!.. Вони ж у своєму віці зазнали стільки горя, – переконана Оксана Лазебник.
З квітня 2015 року вона опікується не тільки дітьми загиблих героїв АТО. Як мама вона розуміє труднощі, які щодня доводиться долати матусям прифронтової зони. У містах та селах «сірої зони» забули про газ та безперебійне електропостачання, а люди позбавлені можливості працювати і заробляти гроші. Тож тут Ксенію добре знають. Саме вона, майже щодня відправляючи туди посилки з усім необхідним, допомагає матерям одягати та взувати дітей. Це масштабна й водночас кропітка робота. Та Оксана Лазебник навіть тут знаходить можливість не просто допомогти, а зробити це, відповідно до дитячих бажань.
Наразі завершилась акція «Випускники проклятої війни», де кожен мав можливість побувати в ролі феї-хрещеної для випускників шкіл «сірої зони», подарувавши ошатну сукню, взуття, костюм або аксесуари. Не секрет, що будь-яка дитина мріє відчувати себе по-чарівному на першому в житті дорослому балу. А діти, які вимушені жити в нелюдських умовах війни, заслуговують на справжню казку більше за інших. Така допомога країні не залишилася непоміченою. Оксану Петрівну нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, орденом «За мужність», відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції», відзнакою Міністерства оборони України, орденом «За розбудову України», нагрудним знаком народної пошани «Волонтер України». І ці нагороди лише посилюють її бажання допомагати дітям, які через війну позбавлені безпеки і радості життя. Жінка підтримує їх не лише матеріально, вона створює умови для здійснення дитячих мрій, повертає їм казковий світ дитинства.
Ксенія стверджує, що чужих дітей не буває. І для неї це не просто хештег у соціальній мережі, це спосіб життя, стан душі, а для суспільства – приклад для наслідування.

Валерія КРОТЧЕНКО

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Powered by Ajaxy