Герої АТО

Мета – перемога!

Мета – перемога!

«Україна – понад усе!»  для цього чоловіка не просто гасло, це – його покликання, його буття. Він поставив на карту все – здоров’я, сім’ю, заможне життя за кордоном. Він пішов у самісіньке пекло Донбасу й героїчно бореться за Україну поруч зі своїм сином та гуртом бойових побратимів.

Його позивний «Кеп», що  означає «капітан». Він не приховує свого обличчя перед ворогом, у його очах немає страху, а є відданість рідному народові та люта ненависть до окупантів.

Просив у Бога одужання

– Я знав, що буде війна, я до неї готувався, – розповідає «Кеп», – купив спорядження, зареєстрував зброю, тренувався в клубах зі страйкболу, ну, це де кульками по тобі луплять, – гарна забавка для чоловіків.  А почалося  все з того, що я сильно травмував хребет. Відчай та порожнеча – все, що було у мене всередині.  Неодноразово  приходила думка приставити пістолет до скроні, бо нащо таке життя! Але згадав, що колись читав книжки про славетне минуле нашого народу, про сильних духом козаків, які не мали права накладати на себе руки, бо це гріх та безчестя, а якщо загинути, то тільки в бою – за правду, за рідну землю.

Такі думки та духовний світ швидко поставили «Кепа» на ноги. Розповідає, коли був малий, мама за руку силоміць тягнула його до церкви. Відтоді  минув не один десяток років, і тепер життя саме наблизило «Кепа» до Бога.

– Я почав щиро молитися, по-своєму. Просив Господа поставити мене на ноги, обіцяв, як одужаю, стану воїном світла, воїном добра, бо коли прийде війна, це буде вій­на добра і зла. Напевне, Він таки почув мої молитви. Я видужав і почав активно займатися  армійським страйкболом.

В Україні горів Майдан, а в грудях капітана палало серце!

CM_IMG_20150723_110348Звідки ж беруться такі, як «Кеп»? Із файного міста Тернопіль! Це одразу чути за західноукраїнською говіркою чоловіка. Йому вже за 50. У своєму житті він пережив багато пригод та випробувань, але переконаний, що найголовніше з них відбувається саме нині. В Україні та на теренах колишнього СРСР він ким тільки не був – майстер на всі руки. Однак злиденність нашої держави, де чогось досягти у житті можуть переважно злочинці і казнокради, змусила «Кепа» на початку 2000-х шукати долю за кордоном. Спочатку в Польщі, потім – у сонячній Іспанії. Саме ця країна досить швидко перетворила дитячу мрію на реальність – він став моряком. І не просто моряком, а капітаном власного судна. Це невелика гарненька яхта, на якій «Кеп» вирушив у навколосвітнє плавання! Мрія чи не кожної людини – на яхті навколо світу!

IMG_20141009_113034Згадує тодішні свої думки: «Не хочете, щоб я став матросом тут, на батьківщині (зажадали грошей за вступ до «морехідки»), поїду за кордон і стану капітаном…»

Сказав, як відрізав. І невдовзі він, справжній капітан, стояв під повними вітрилами своєї красуні-яхти. Каже, в нього було передчуття, що це навколосвітнє плавання не буде спокійним. Не через океанічний шторм чи негоду. В Україні горів Майдан, а в грудях капітана палало серце!

IMG_20141009_113102Що заважало цьому чоловікові жити спокійно, насолоджуватись сімейним затишком, займатись бізнесом, борознити моря на своїй яхті? Відповідь доволі проста, але зовсім не зрозуміла горе-патріотам: безмежна любов до рідної країни, яку охопив вогонь. А ще обіцянка Богу – стати воїном світла.

«Кеп»  і його команда: з корабля – на… танк!

Вже в Україні «Кеп» зіткнувся з добре йому відомою та ненависною бюрократією і безглуздими законами. Беруть у добровольці до 45 років…

Не біда, один знайомий полковник порадив «Правий сектор», мовляв, там бойовий дух та інші чесноти – якраз для нього. Рішення прийнято – ДУК «ПС»!

– Ми із сином прийшли на базу «Правого сектору». Вони (керівники), як побачили наші американські обладунки (бронежилети, рації), а ще й «снайперку» сина та мій автомат, без вагань, записали нас у диверсійно-розвідувальну групу. Отак, з корабля – на бал!

Тут почалися бойові будні «Кепа» і його команди: стрілянина, контузії, смерть, втрата бойових побратимів. Каже, що в них самодостатня група, кожен знає своє місце, обов’язки, позицію. Головне у розвідці – інтуїція, імпровізація і якесь шосте чуття. Це збереже життя і допоможе якісно виконати завдання.

Група «Кепа» – це переважно двадцятирічні хлопці, серед яких і рідний син.

–  Я – старша людина, і раніше в мене була така думка, що молодь не має йти на війну помирати. Їм треба жити і будувати нову країну. Та й, направду, ставлення до молоді було неоднозначне: в них в очах порожнеча,
незрозуміле для мене життєве кредо і таке інше. Воювати мають йти такі, як я, і трохи молодші, які прожили шмат життя, мають певний досвід за плечима. Але коли побачив тих старих пияків, що ховаються по лісах від мобілізації, або тих, що десь там трохи відстояли на блокпосту й приїжджають додому та геройствують, – думка докорінно змінилася. У мене в групі хлопцям по 18, 20, 25 років. Оце герої! «Байда», «Міна», «Румун», «Тезка», «Вокер», «Запорожець» та інші побратими – відмінні й безстрашні бійці, не знаю, чи я в їхньому віці пішов би воювати. А як вони воюють, йдуть в атаку… можна книжку писати! Був випадок, коли нас семеро відбивалися від 40 ворожих диверсантів. І ці молоді пацани закріпилися й відбивалися, ніхто не відступив, бо позицію не можна було віддавати, на кону було життя бійців іншої групи.

Згадує «Кеп»  і перший захоплений групою танк Т-64. Група його в сепарів «віджала» – це слово стало дуже популярним серед усіх бійців фронту. Як саме його хвацько «віджали», хлопці не розповідають, кажуть, професійна таємниця, але їздити навчилися за якусь годину.

– Підійшли до нас танкісти, півгодини показали, розказали, ми сіли і поїхали, – розповідає «Кеп». – Досвіду в нас було небагато, то воювали на тому танку, як могли. Щоправда, потім до нас навідником підсів офіцер 40-го батальйону, який колись командував танковою ротою, тоді ворогам добряче дісталося.

Під час останнього танкового «турне» «Кепа» в районі Іловайська екіпаж швидше виступав у ролі мішені. Гармату та кулемети заклинило. Екіпаж ганяв по селу, а ворог гатив, чим тільки міг. Таким чином хлопці відволікали вогонь на себе, аби батальйон, який потрапив у оточення, міг вирватися з кільця.

– Це було жахливо, – згадує «Кеп». – Я ще пацаном питав у батька, як воно в танку, коли стріляти по ньому? Він мені відповів: «Ото вдягаєш відро на голову і б’єш по ньому молотком – десь так само…» От я і згадав татові слова. А підбили нас із ПТРК. Сепари самі казали (є достовірна інформація), що були шоковані і не розуміли наших маневрів. Мовляв, могли той танк камінням закидати, адже їх там було зосереджено аж три угруповання по 150 осіб кожне.

0P9B1262Танк горів, екіпаж швидко покинув машину і почав втікати, використовуючи дим палаючої машини, як димову завісу. Однак терористи швидко оточили це місце. «Тезка» з навідником  дістали контузії та потрапили в полон. Але хлопцям пощастило – згодом їх обміняли полоненими. А от «Кеп», як у вірші Тараса Шевченка, сидів в очереті (бур’яні) та молився Богу, щоб вижити.

– Сепари в той очерет не заходили, били мінами, кидали гранати, знали: ще один танкіст має бути. Хто б міг подумати, але таки стали життєво корисними тактичні заняття із страйкболу, які відвідував у Іспанії. Там була техніка з непомітного проходження через очерет, адже по верхів’ях рослин видно, що хтось там рухається. Отак я виходив із нього аж вісім годин. Спочатку молився, щоб не впіймали, потім просив у Бога води. І тут – диво! Після місячної засухи небо вкрилося хмарами і пішов дощ. Бігом розстеляю накидку, збираю дорогоцінні краплини і п’ю, п’ю, п’ю… У цей момент я вже повірив у те, що виберусь. Потім вибіг на дорогу, і переді мною несподівано вискочив сепар, молодий такий пацанчик. Я йому в очі, він – мені. У мене автомат напоготові, в нього – ні. Згадав вислів із якогось кінофільму: «Можеш не вбивати – не вбивай, тоді спасеш свою душу». Я опустив ствол, і він чкурнув, як вітер, напевно, мене здавати. Але я вже біг полем до своїх, десь чув постріли за спиною і свист куль, але то таке, я вирвався!..

Якщо у складі українського війська буде хоча б кілька тисяч таких воїнів світла, як «Кеп» і його команда, цю армію не перемогти ніколи. Тим більше аморальним покидькам із «руського міра».

Юрій Ігнат

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту