Журнал

МОСКВА СЛЬОЗАМ НЕ ВІРИТЬ. НАВІТЬ ДИТЯЧИМ…

МОСКВА СЛЬОЗАМ НЕ ВІРИТЬ. НАВІТЬ ДИТЯЧИМ…

Чи напилися ви, чи ні
Людської крові?..

Тарас Шевченко, «Єретик»

У людини, котра вперше потрапила з мирної території в зону АТО, зокрема в Авдіївку, незмінно виникає відчуття якоїсь нереальності. Шляхи перекрито блокпостами, бійці з автоматами, найсуворіший пропускний режим, будинки посічені снарядними осколками. А найголовніше – вдень, вночі, уранці й увечері, коли тихше, коли гучніше з боку ОРДЛО чутно кулеметні черги й артилерійсько-мінометну канонаду. Та водночас, зовсім не звертаючи уваги на стугін, що віщує смерть, кудись у своїх справах поспішають пенсіонери, граються діти, біля кафе «тусується» молодь, молоді мами прогулюються з дитячими візочками… Сюрреалізм?
– А що тут такого? – у відповідь на здивовані запитання знизують плечима місцеві жителі. – Ми звикли…
Так, до війни, мабуть, можна звикнути. Якби вона залишалася справою військових і велася нашим ворогом за правилами, а не за бандитськими «поняттями». Але як можна звикнути до того, що ми побачили у дворі звичайного авдіївського житлового будинку, прибувши туди через 15 хвилин після того, як там розірвався снаряд, що прилетів з ОРДЛО? Кров, понівечені людські тіла, біль і страждання дітей…
За кілька днів волонтери Informnapalm дійдуть своїх висновків та оприлюднять інформацію: «Увечері 13 травня 2017 року підрозділи російських окупаційних військ обстріляли з артилерії населений пункт Авдіївка в Донецькій області. У результаті влучання снаряду в житловий будинок на вулиці Сапронова, 53 загинуло чотири людини: Олена Асланова, Ольга Курочкіна, Олег Борисенко і Марія Дика. Син Олени Асланової Артем отримав важке поранення голови і зараз у комі. Судячи з характерних руйнувань, вирви та фрагментів уламків, у стіну будівлі під великим кутом влучив 122-мм артилерійський снаряд (запальник було виставлено в режим уламкової дії) для гаубиць Д-30 і самохідних артустановок 2С1 «Гвоздіка», який було випущено з південного південно-східного напрямку.
За нашими припущеннями, снаряд випустили з території заводу «Точмаш», який розташований в окупованому Донецьку за адресою: вул. Жмури, 1 (відстань до пошкодженого будинку – приблизно 10 км)».
Чотири життя, відібрані одним снарядом, пущеним навмання, за принципом «на кого Бог пошле»… (п’ята людина померла в лікарні).Там немає й ніколи не було жодних позицій ЗСУ. Просто якійсь мерзоті з «русского міра» захотілося постріляти… А люди зібралися разом, в альтанці, щоб повечеряти. Прийшли куми в гості. Були ще дві дівчинки, яким пощастило (якщо так доречно говорити в цьому випадку) – вони дивилися в будинку мультики. За одну секунду дівчатка стали сиротами… За що, за які гріхи?
Незадовго до цієї трагедії спостерігачі ОБСЄ відзначили помітне збільшення важкого озброєння, що надійшло бойовикам так званих «народних республік» з Росії. Для оборони? Дурниця. Україна непорушно дотримується Мінських угод, і «тій стороні» це відомо краще за інших. Тоді навіщо? Ніхто з українських військових відповіді вам на це запитання не дасть. Вони – нормальні люди, мислять логічно й вимірювати солоне квадратними дециметрами не вміють.

Марно запитувати про це й самого «кремлівського карлика». Запитайте в божевільного із сокирою в руках, скаженого пса чи загнаного в глухий кут щура, навіщо вони кидаються на людей. А Володимир Путін сьогодні – один у всіх цих трьох іпостасях. Якщо у Вищій школі КДБ йому не остаточно відбили табуреткою мізки, втовкмачуючи в них таблицю множення, то він розуміє, що український «бліцкриг» дуже швидко може закінчитися особисто для нього не в Києві або Львові, а в Гаазі. Хоча, яка там Гаага… До неї ще доїхати треба.
А тільки за цинічне вбивство чотирьох мирних жителів Авдії-вки «плішивий Наполеон» уже має перспективу повіситися на першій осиці «при спробі втечі» дорогою до Міжнародного трибуналу. І навряд чи навіть осика про це пошкодує.
Це тільки правити диктатори люблять одноосібно. А помирати поодинці їм ой як не подобається. Гітлер перед самогубством наказав затопити берлінське метро, що слугувало бомбосховищем,  і «прихопив» із собою на той світ тисячі німецьких стариків, жінок і дітей. Володимир Путін, можливо, із задоволенням влаштував би щось схоже для москвичів, але масштабом особистості не вийшов. Йому поки що вистачає й українського «мирняка» під боком. Не має значення, хто жив або живе в тому будинку, на який уже впав або ще впаде 122-мм «привіт від Путіна», – патріоти України чи таємні «новороси».
Маніякові потрібна кров, а вона в усіх однакова – червона. Ну й остання надія «на авось»: на страх, паніку серед місцевого населення, на те, що «якби українська армія тут не стояла, нас би не вбивали з тієї сторони». Хоча місцевому населенню давно вже зрозуміло: якби не українська армія, «та сторона» була б уже тут. І вбивала б їх все одно: уже не снарядами, а в підвалах путінського гестапо, «віджимаючи» бізнес, автомобілі, квартири.

А ще спрацювала, мабуть, дріб’язкова заздрість змиршавілої імперської величі. Півтора десятиліття «країна-бензоколонка» вимолювала в Європи безвізовий режим, водночас відмовляючи в цьому праві Україні. І раптом такий ляпас від Європейського Союзу: Україна отримала безвіз(!), тоді як росіян у багатьох громадських місцях Європи зустрічає табличка: «Собакам і прихильникам Путіна вхід заборонено!» З’ясувалося: для того, щоб стати частиною цивілізованого світу, однієї нафти замало. Треба ще поважати цінності цього світу і не боятися їх захищати навіть із ризиком для життя. Спочатку – на Майдані, а тепер – у зоні АТО.
Тому й успішне проведення «Євробачення-2017» в Україні, незважаючи на всі спроби Кремля його зірвати, стало для «запорєбріка» болючим щиглем по носі. І ввечері, перед фіналом пісенного свята, за яким стежив увесь цивілізований світ, на житлові квартали Авдіївки полетіли снаряди «русского міра».  Як помста…
Через те, що сталося в Авдіївці, Президент України Петро Порошенко скасував своє відвідування фіналу конкурсу «Євробачення». Усю відповідальність за трагедію він поклав на президента Росії Володимира Путіна.
16 травня Авдіївка прощалася зі своїми загиблими. І знову під акомпанемент артилерійських залпів з боку ОРДЛО. Мабуть, до цього можна звикнути. Та чи можна це пробачити?

Олег ЯНОВСЬКИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту